Слава — на продаж: уславлена радянська гімнастка продала свої олімпійські медалі

Долі великих спортсменів не завжди виглядають так само яскраво, як виграні ними медалі найпрестижніших планетарних турнірів.

 

Далеко не всім — по суті, одиницям — вдається піднятися на найвищі керівні посади у світовому спорті. І причина тому — не тільки висока конкуренцію за «теплі місця». 

 

Слід визнати, що пережити здобутий у молодості грандіозний успіх — завдання не з легких.

 

Залишаючись один на один зі славою у звичайному, позаспортивному, житті, не всі зірки спорту зберігають такі   жвавість та енергійність, які вони демонстрували під час великих змагань.

 

Зрештою, це сьогодні чемпіони світу та олімпійських ігор за свої спортивні здобутки можуть отримати непоганий капітал, раніше ж про багатотисячні гонорари в доларах США можна було лише мріяти.

 

Приміром, ветерани українського спорту, зірковий час яких прийшовся на роки існування Радянського Союзу, — персони більш ніж скромні.

 

Сьогодні про них згадують зазвичай раз у рік, коли в столиці Національний олімпійський комітет славить «Героїв спортивного року».

 

У простенькому вбранні тихою неквапливою ходою вони піднімаються на урочисту сцену, аби з рук чиновників, як лауреат номінації «Спортивна слава України», отримати призначений для них спонсорами «презент». 

 

До слова, є в Україні Музей спортивної слави, де можна познайомитися з історію великого спортивного минулого, написаною нашими співвітчизниками за часів СРСР.

 

Ініціатива його створення належить Раді Міністрів УРСР, в розпоря­дженні котрої (від 1965 року) йшлося: «з метою пропаганди серед широких верств населення фізичної культури та спорту».

 

Цікаво, які ж преференції отримували в СРСР ті, на кого повинен був рівнятися багатомільйонний люд?

 

Ну, приміром, про чотириразову олімпійську чемпіонку зі спортивної гімнастики Ольгу Корбут на піку її слави зняли художній фільм, організували в 1973 році демонстраційне турне-гастролі Сполученими Штатами Америки.

 

Проте в 1990 році вона — уродженка білоруського Гродна — вирішила взагалі попрощатися зі своєю великою Батьківщиною, й разом зі своїм знаним чоловіком — солістом гурту «Пісняри» Леонідом Борткевичем — перебралася до США.

 

Минуло трохи більше чверті століття й Ользі Валентинівні довелося виставити на аукціон свої олімпійські медалі, які вона здобула на Іграх у Мюнхені-1972 та Монреалі-1976.

 

Також Корбут виставила на продаж і свій гімнастичний купальник, у якому були здобуті великі перемоги. Загалом на продаж було виставлено 32 лоти, шість з яких знайшли своїх нових господарів.

 

Як повідомляє Бі-Бі-Сі, найбільш цінною виявилася командне «золото» Мюнхена, що «потягнуло» на 66 тисяч доларів. У цілому ж Ольга Корбут змогла виручити 183,3 тисячі доларів США, змусивши весь журналістський світ шукати відповідь на запитання: «Навіщо потрібно було це робити?».

 

Леонід Борткевич, з яким Корбут проживши 22 роки, розлучилася в 2000 році, каже, що взагалі не розуміє причин ажіотажу, що здійнявся навколо вчинку уславленої гімнастки.

 

«А що їм без діла лежати?», — апелює «пісняр», водночас заперечуючи, що прощатися зі спортивною цінністю його екс-дружині довелося через скрутну фінансову ситуацію чи якісь борги.

 

Утім, як-то кажуть, диму без вогню не буває. Власне у житті Корбут уже були скрутні часи — у 90-ті минулого століття, щойно перебравшись до США, її спіймали на крадіжці їжі на 19 доларів...