Книжечки-розмальовки тішили дитинство ще нинішніх бабусів-дідусів. Дорослі завжди залюбки віддавалися цій забаві разом iз дітьми.
Віднедавна участь батьків у захопливій справі леґалізовано: такі видання дістали поважну назву «розмальовки-антистрес».
Уперше на українському ринку дитяча книжка з таким дорослим статусом з’явилася три роки тому: переклад британського альбому Джоанни Басфорд «Чарівний сад» (Л.: Видавництво Старого Лева, 2014). Власне, від книжки там було лише сторінка передмови-запрошення до гри та нечисленні подальші ситуативні дороговкази-підказки.
Решта — сто сторінок вигадливої графіки, справді чарівної: замальовуєш кольоровими олівцями квіти-листя-гілочки й раптом проступає абрис метелика-жука-равлика, яких спочатку годі було добачити серед вигинливого плетива.
А то не просто приховані малюнки, а символи, що допомагають розгадати таємницю спочатку цієї сторінки, тоді цілого розділу, а далі й усієї книжки. Ну чисто Ден Браун на максимально спрощеному рівні!
Відтоді на дитячо-дорослого читача впала ціла злива подібних «антистрес-розмальовок». Більшість із них — як і «Чарівний сад» — не мали під собою якоїсь упізнаваної літературної історії. Але в репертуарі 2016-го є декілька прикметних саме літературних альбомів.
Як-от «Гаррі Поттер. Книжка-розмальовка» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА). В оригіналі — це продукт кіностудії «Warner Bros», котра екранізувала славетну казку. Наприкінці міститься зшиток кадрів із цих стрічок, викадрованих так вдало, що вони схожі на станкові картини.
Користувачам розмальовки запропоновано не просто взорувати на них, а й розгадати символіку кольорів фільму, яка, вочевидь, добре продумана кінематографістами. Таким чином, діти-батьки, що беруться за цю книжку, мимохідь долучаються до розуміння складного мистецтва адекватності кольору і сюжету.
Нове харківське видавництво «Астра» пропонує казку-розмальовку Слави Шульц «Ташенька і кактус»: добре відома з класичної казкової літератури історія оживання у дитячому сні іграшок та навколишніх предметів. Візуальне рішення — карколомні ракурси знизу і зверху (привіт Олександру Родченку!).
Причому погляд художниці зверху часом майже деміургічний (та ж мама — і є Творець, нє?), а ближче до кінця відстань від ока читача до книжкової площини скорочується до зросту п’ятирічної дівчинки, а поруч бачимо кімнатні інтер’єри саме під її зростом-оглядом.
Ефект підсилює меґа-формат книжки (в такому вже багато років традиційно працює київське видавництво «Розумна дитина»).
Нехай ця книжка і не увійшла до числа номінантів, але випередила два десятки видань, що номінувалися у рубриці «Пізнавальна та розвиваюча книга».
А серед номінантів — «Наші рідненькі чорно-білі казки» (К.: Час майстрів). Основний книжковий блок — кілька українських фольклорних гітів: «Котигорошко», «Пан Коцький», «Телесик», «Коза-дереза». Усі вони знані різно-гарними кольоровими ілюстраціями.
Тут же художниця Ірина Потапенко пропонує цілком конкурентну чорно-білу демо-версію. Причому графіка, як відомо, корелює з кольоровою картинкою, як філософія з белетристикою. Інакше кажучи, на спогляданні чорно-білих ілюстрацій фантазія працює інтенсивніше.
Тож, цілком слушно серію, де вийшла ця книжка, пойменовано «Казковою допомогою», а її видавниче гасло — «Створюємо разом простір любові та пізнання для наших дітей».
Власне розмальовку винесено за межи книжки й розташовано зшитком у кишеньці на внутрішньому боці палітурки.
Окрім кольорового фантазування на казкові теми, дітлахам запропоновано не такі вже й прості спроби домалювати контури персонажів — либонь, це так само помічне, як і прописи.
ЕКСПЕРТНА ДУМКА
Галина БАБІЙ, авторка і ведуча програм
Національної радіокомпанії:
— Далеко не перший рік співпрацюю з рейтинґом «Книжка року» й тому можу стверджувати, що дитячі книжки стають кращі та цікавіші.
Тому обирати з них складно, але таке розмаїття є прекрасною ознакою книжкового ринку. Зазвичай чудові книжки виходять у видавництві Івана Малковича — як-от Шекспірова трагедія «Ромео і Джульєтта».
Можуть заперечити: це ж книжка для дорослих!? Але ж ідеться про почуття, які переживають юнаки й юнки в усі часи. А в такому перфектному виконанні книжка, гадаю, обов’язково зацікавить цю авдиторію.
Ну і, звичайно, вартий уваги ще один гіт того ж видавництва — Дж. К. Ролінґ, Джон Тіффані, Джек Торн, «Гаррі Поттер і прокляте дитя» — тут уже Гаррі Поттер не хлопчик, а батько двох дітей. Ну і не можна не помітити збільшення пропозиції книжок для і про підлітків, їхні проблеми й роздуми про життя. Чудово, що все частіше порушується тема інакшості в суспільстві на рівні юнацтва.
Олексій КОНОНЕНКО,
поет, перекладач, дитячий
письменник, начальник
управління книговидання
Держкомтелерадіо:
— Номінація «Дитяча книга» прикметна тим, що кожного року виходять передруки відомих перекладів класики. А ці твори, вважаю, мусять перекладатися хоч раз на 10-20 років — для нового покоління, його мовою.
Я ніколи не відзначаю в інтерв’ю конкретні книжки та не пишу рецензій, бо це заважатиме моїм посадовим обов’язкам. Але для «Книжки року» роблю виняток — це поважний експертний майданчик, котрий у своєму підсумку перетворюється на надійну дорожню карту для читача.
Хотілося б, аби в Україні щомісяця відбувався день книгочитання — коли відомі люди читали б уривки з книжок-лавреатів рейтинґу.
Починати мав би Президент України, а далі — працівники його адміністрації, міністри і депутати. Хай би абзац — але з відчуттям читацької причетності — і це все на всіх телеканалах з ранку до вечора. Бо ж країна, яка не дбає про книгу, однозначно реґресує.
Розпитувала Вікторія Логвиненко
