Родзинки древнього Городка: на Львівщині приймають переселенців, возять на фронт дрони і вишивають власним швом
Перша історична згадка про Городок датується 1213 роком, а про Львів — 1256-м. >>
Три вогники на тлі місяця: авіафотограф розповів про особливості професії
15.12.2016
Стихійний споттінг. Подію жартома називають «підзаборінг». (Фото Василя КОБИ.)
У вас викликає захоплення споглядання за польотом літака, інтригує момент, коли колеса ось-ось відірвуться від злітної смуги або доторкнуться до неї? А, перебуваючи в аеропорту, кортить зробити декілька знімків?
Тоді, вочевидь, буде цікаво знати, що всі ці бажання і дії — це поширене у світі явище — і називають його авіаспоттінгом. Ентузіастів авіаційної фотографії називають споттерами.
«Підозрілі» люди з рюкзаками і фотоапаратами
Свій перший драматичний досвід, пов’язаний із фотографуванням літаків, я отримав у 6 років. Ми з мамою летіли з відпочинку з Бердянська. Батько зустрічав нас у Києві у «Жулянах».
І вирішив сфотографувати прибуття літака (Ан-24) з другого поверху старого терміналу. Пильна міліція одразу завадила його намірам, конфіскувавши фотоапарат і доправивши фотографа до відділку.
Обійшлося, дозволили зустріти сім’ю. Потім ми гуртом пішли до невблаганних офіцерів, які погоджувалися повернути фотоапарат лише за однієї умови, засвітивши фотоплівку. Тоді у мене на очах, на жаль, була знищена унікальна плівка. Були втрачені кадри мого дитинства і світу 70-х років.
Мій батько непогано фотографував. А закон, що забороняв фотографувати в аеропортах, відмінили не так давно — у середині двотисячних.
Через декілька років потому, я часом включав до своїх веломандрівок місця за межами аеропортів неподалік злітних смуг, де можна, зручно розташувавшись, споглядати руління літаків, зльоти й посадки.
Одного разу (це був 2011 рік) я й не зчувся, як опинився в оточенні групи, на перший погляд, підозрілих людей: були вони з рюкзаками і фотоапаратами з довгими об’єктивами. Їхні розмови були сповнені незрозумілих термінів таких як «гліссада», «260-й курс», «витримка 1/60», «флайтрадар». Спочатку хотілося триматися від них подалі, та цікавість взяла гору.
Із подальших розмов стало зрозуміло, що хлопці неабияк обізнані в різних типах літаків, в авіаційній галузі вцілому. Вони прибули до аеропорта спеціально для того, щоб фотографувати літаки. Назвалися споттерами.
То виявляється, те, що я вже давно роблю в своє задоволення — поширене у світі явище, ще й має таку чудернацьку назву! Хтось просто розглядає літаки, хтось знімає відео, хтось записує номери літаків, або відслідковує через флайтрадар (сайт у мережі, який показує переміщення літаків у режимі реального часу).
Тоді я дізнався, що в інтернеті є кілька українських і світових ресурсів, де можна викласти результати свого авіаційного фотополювання. Утiм на цих сайтах може з’явитися не кожна фотографія, знімки проходять процедуру відбору модераторами, вимоги до їх якості жорстко регламентовані.
Вони мають відповідати низці технічних і художніх вимог, мають бути змістовними. У випадку відмови надається аргументація, і поради — на що слід звернути увагу надалі, щоб уникати недоліків.
Із двадцятої спроби
Цікавіше стало «спотити» в колі однодумців, ділитися досвідом, публікувати знімки на тематичних ресурсах в інтернеті, отримувати коментарі, запрошення на офіційні заходи.
Втім перше знайомство з контентом сайтів, куди мав намір відсилати свої знімки, дещо збентежило. Там траплялися справді унікальні світлини — літак на тлі місяця, або на ешелоні на значній висоті, але зображення якісне і чітке — видно написи на борту.
Зрозуміло, що такий рівень якості фотографій вимагає неабиякої майстерності і вартісної фотоапаратури, в мене ж немає ні того, ні іншого.
Та все ж наважившись відіслати декілька знімків, отримав аргументовану відмову. Спроби тривали. На щастя, якась, можливо, 20-та, виявилася дебютною.
Це було зображення «Ейрбаса А-320» на тлі диспетчерської вежі в «Жулянах», яку на той час ще будували.
Зазвичай специфіка даної фотозйомки така, що досягти бажаного результату, використовуючи фотоапарат-мильницю, або камеру мобільного телефону, доволі складно.
Зйомка відносно віддалених об’єктів, які до того ж швидко рухаються, залежність від погоди і умов освітлення ставить низку вимог до фотообладнання.
Використовують дзеркальні камери з довгофокусними, часом світлосильними об’єктивами, які, звісно, коштують на порядок дорожче «фотомильниць».
Споряджаючи на заходи спеціальний фоторюкзак, хотілося б захопити із собою дзеркальну камеру, акумуляторний блок, декілька запасних акумуляторів, короткофокусний об’єктив, довгофокусний об’єктив, відеокамеру, штатив, фотоспалах, бажано б ще ширококутовий об’єктив...
Слід констатувати, що вживаний автомобіль, часом, можна купити дешевше, ніж усе прераховане фотообладнання.
«Жуляни» і «Бориспіль» запрошують
Наразі позаду вже чимало відвіданих заходів, які спеціально для споттерів влаштовують аеропорти, різні підприємства авіаційної галузі.
Великою інтригою було побувати на диспетчерських вежах у «Жулянах» i «Борисполі», відвідати різні типи літаків, поспілкуватися з екіпажем, побачити роботу пілотів, техніків, побувати безпосередньо на злітних смугах, у вантажних відсіках та кабінах найбільших літаків у світі, побачити із середини, як влаштована робота аеропортів.
Нещодавно відбувся також доволі незвичний захід — перший мілітарний споттінг, організований військовими та адміністрацією сайту SpottersAero. Браму перед декількома десятками споттерів відчинила 15 бригада транспортної авіації, розташована у військовому секторі міжнородного аеропорту «Бориспіль».
Не надто часто фотографів допускають в режимні зони навіть цивільних аеропортів. Тому великою інтригою було потрапити на подібний аеродромний майданчик.
Військові надали доступ до літаків і гелікоптерів транспортної авіації, зокрема до відновлених на кошти волонтерів літаків Ан-26 «Везунчик» і Ан-26 «Рятунчик», також піднялися на борт літаків Ан-26, Ан-30, Ту-134, гелікоптерів Мі-8.
Військові показали технічно-експлуатаційну частину, де виконуються ремонти і технічне обслуговування повітряних суден. За підсумками заходу було проведено брифінг, який провела прес-офіцер бригади Марина Добровольська.
Часом маєш удачу потрапити на обліт нового літака чи після ремонту, коли пілоти, тестуючи літак, виконують низку запланованих дій, приміром «клювок» носом, а спостерігаючи прохід на ПМВ («предельно малой высоте») — хочеться зірвати капелюха у захваті перед майстерністю пілотів. Такі приємні бонуси надало заняття авіаційною фотографією.
Зі сторони таке життя може видатися дещо дивним та суєтним. Адже коли ти дізнаєшся, що десь на віддаленому аеродромі має приземлитися якийсь рідкісний літак, одразу починаєш думати, як скоригувати власні плани, яку поважну причину придумати, щоб відпроситися з роботи.
Інколи цікавого вильоту доводиться чекати тривалий час у несприятливих погодних умовах.
Якось спостерігали: пізно вночі буксирували з аеродромів списані літаки в Музей авіації. Літак у нічному середмісті, який рухається по автомагістралях за правилами дорожнього руху!
Якщо щось подібне передбачається, ти вже розумієш, що не матимеш нічного відпочинку, і думаєш, де б зайняти зручну позицію для вдалого фотографування. А на годиннику — друга ночі...
ДОСВІД ІНШИХ
В Україні всебічно сприяють споттерам на офіційних заходах, але такого як є у світовій практиці, коли для любителів авіаційної фотографії облаштовують майданчики у зручних місцях для зйомки навколо аеропортів, збудовують спеціальні трибуни, заздалегідь анонсують прибутя незвичайних літаків, в Україні практично немає.
Нещодавно в австралійському місті Перт на приліт найбільшого в світі транспортного літака АН-225 «Мрія» зібралося подивитися близько 15 000 людей. Звісно, місцева влада постаралася, щоб прийняти таку кількість відвідувачів. Аналогічно зустрічі цікавих літаків організовують у великих містах Європи і світу.
У нас же точки зйомки навколо аеропортів — це зазвичай розвідані і власноруч облаштовані місця самими споттерами. Точками зйомки можуть слугувати гірки землі від закинутого будівництва або декілька піддонів складених один на один.
Незважаючи на те, що ніякий закон наразі не забороняє фотографувати, часом із пересторогою до фотографів ставиться САБ (служба авіаційної безпеки). Декілька років тому наряд тоді ще міліції доволі наполегливо розпитував мене, з якою метою фотографую літаки. І подібних історій чимало.
ПРЯМА МОВА
Марина Добровольська, прес-офіцер 15-ї бригади транспортної авіації:
Споттери з нами співпрацюють давно, найкращі світлини наших літаків зроблено саме ними. Тому ми вважаємо, що логічно запросити саме їх, зробити невеличку екскурсію, продемонструвати наш потенціал, показати те, що ми відкриті до співпраці, адже Збройні сили зараз декларують інформаційну відкритість, для всіх, і насамперед ось такі прес-тури, споттінг-тури є методом залучення уваги суспільства до проблем Збройних сил, і до авіації зокрема.
Ігор Лесів, головний редактор порталу Spotters.aero: «Плейн споттінг у будь-якій країні спочатку розвивася складно, не винятком була й Україна. Споттерів трохи побоювалися й дивилися на них iз пересторогою в цивільних аеропортах, що вже й казати про військові.
Та життя не стоїть на місці, і для споттерів почали відкривати ворота, розуміючи вигідність співпраці. Ось настала черга військових, зокрема авіації Повітряних сил.
Коли наші військові зрозуміли, що пропаганда армії — річ потрібна, то споттери в цій справі виявилися помічниками. Піонерами співпраці стала 15-та бригада транспортної авіації Повітряних сил, співробітництво між нею і споттерами продовжується вже декілька років, і ось у листопаді відбувся перший споттінг із дозволу командуючого Повітряними силами. Spotters.aero впевнений, що це лише початок, далі буде».
