Київський безпритульний: чому Музей Магдебурзького права не може повернутися до Поштового будинку

На честь 500-річчя надання Києву Великим князівством Литовським права на самоврядування 1999 року в Поштовому будинку відкрили Музей Магдебурзького права. Цю експозицію розмістили там невипадково.

 

Поштовий підряд був повинністю київських міщан за литовсько-польської доби і чи не основною витратою київського магістрату в ХVІІІ столітті. У колекції — автентичні документи київського самоуправління ХVІІ—ХІХ століть, рукописні пам’ятки, речові пам’ятки київського склоробства, гончарства, бондарства, ковальства, вироби ткацького ремесла і вишивкарства ХVІІ—ХІХ століть.

 

Справжньою окрасою виставки були Празниковий та Деісусний чини українського барокового іконостасу першої чверті ХVІІІ століття, капітель іконо­стасної колонки ХVІІІ століття з Успенського собору Києво-Печерської лаври та іконостасна колонка того ж часу з мотивом виноградної лози, добірка ікон.

 

Лише в експозиції на Поштовій площі можна було побачити добірку автентичних, вишукано опоряджених дверей та вікон­ниць 1830-х років з адміністративних та житлових будинків Подолу. Про побут киян також розповідали меблі та інші ужиткові речі. Загалом цей музей налічує близько 2 тисяч експонатів. 

 

— Колись до нас приїжджали німці, то вони були здивовані, що в Україні є Музей Магдебурзького права, таких немає ніде в Європі, — розповідає Михайло Георгійович Дегтярьов, мистецтвознавець, член Спілки художників України, дійсний член Нью-Йоркської академії наук.

 

— Для Музею важливо розміщуватися саме в цій історичній частині Подолу, бо неподалік 18-метрова колона Магдебурзького права, тож екскурсії могли залюбки дійти і до неї, фактично був такий цілісний комплекс — Музей та Колона Магдебурзького права.

 

2012 року Музей Магдебурзького права був змушений виїхати з приміщення Поштового будинку, оскільки через будівельні роботи на Поштовій площі пам’ятка національного значення взялася тріщинами. 

 

— 2 тисячі експонатів складували на Андріївському узвозі, 5. Тоді пообіцяли, що за рік-півтора виділять гроші, будинок відреставрують, і ми туди повернемося, — продовжує Михайло Георгійович.

 

— На початку 2016 року я звернувся до депутата Миколи Томенка. Він дав запит у Міністерство культури й адміністрацію Кличка, мені особисто прийшли від різних чиновників листи, буцімто, все буде добре, музей відновлять. Але вже от кінець року, а справа досі не зрушила з місця. 

 

Один із найцікавіших експонатів виставки — гончарна піч ХVІІ-ХVІІІ століть — унікальне свідчення ремісничої спеціалізації урочищ у пізньому середньовіччі. Михайло Георгійович розповідає, коли здійснювали ремонтні роботи, то особливо непокоїлися про цю піч, бо ж перевезти її було неможливо. Тепер ремонтні роботи вже нібито завершили, будинок у нормальному стані, проте Музей досі тулиться на Андріївському узвозі, 5.

 

— Вони зробили вже якийсь ремонт, але ми не можемо туди повернутися — бо буцімто грошей не дають на це. А можливо, річ і в іншому. Кажуть, після того як 2015 року археологи почали розкопки, то є ідея зробити Музей підземної археології — і Поштовий будинок віддати на його потреби. Але ж там глибокі підвали, такої самої висоти, що й наземна частина, могли б домовитися, що археологи використали б цю частину для себе, а ми б повернулися у верхню.

З усієї колекції Музею Магдебурзького права тепер виставляють лише частину в одному залі — назвали її «Від Магдебурга до Майдану». Залишається питання, що або хто заважає повернутися музею у відреставроване приміщення? Оскільки історія Поштової площі за останню сотню років — це історія суцільних втрат, то небажання пустити Музей назад викликає неабияке занепокоєння.

 

По обидва боки Колони Магдебурзького права стояло по дві будівлі — пам’ятки муніципального водоканалу, зведені у формах середньовічної фортифікаційної споруди, згідно з законом, це охоронна зона історичного ландшафту — «Комплекс київських гір». Їх зруйнували.

 

На Набережному шосе, 4, спалили зразок житлової дерев’яної забудови Києва — двоповерховий будиночок із багатим різьбленням порталу і карнизів, так званий будинок Іванова. Зведений у середині XIX століття, він був єдиним зразком первісного забудування Набережного шосе.

 

 

Знищено було і Київський паровий млин, так званий Млин Бродського, загалом це три споруди.

 

Дизель-моторна станція, автором якої є видатний український архітектор О. М. Вербицький і яка входила до «Зводу пам’яток історії та культури м. Києва». Будівля парового млина, споруджена 1908 року, теж пам’ятка архітектури. 2010-го зруйнували і Будинок елеватора, який у Києві, власне, й називали «млином Бродського», його побудовано 1907-го. 

 

2010-го знесли історичну пам’ятку архітектури — будинок Казанського, 1909 року, що містився біля підніжжя Володимирської гірки. Тепер там височіє багатоповерхівка, що спровокувала інтенсивні зсувні процеси ґрунтів під пам’ятником.

 

Переважно зносили ці будівлі в нічний час або у святкові дні, щоб не особливо привертати увагу до актів вандалізму. Михайло Георгійович був свідком нищення деяких із них:

 

— За Януковича розвалили 4 пам’ятки, по 2 з кожного боку колони Магдебурзького права. Одноповерхові, у стилі романської фортифікаційної архітектури. Пам’ятаю, то було Різдво, валяють ці пам’ятники, я ще почав їм казати — що ви робите, це ж пам’ятки з Реєстру? До мене тоді підбіг юрист, показує дозвіл. Дім Казанського — теж зносили так, щоб мало хто звернув увагу — практично новорічної ночі. Тодішній радник з архітектури при Януковичі — Лариса Павлівна Скорик — мала план побудувати біля Колони Магдебурзького права два 8-поверхові будинки.

Насправді відповідальність за нищення культурно надбання прописана навіть у Конституції України. «У статті 66-й чітко зазначено, що винні у збитку, завданому об’єкту культурної спадщини, мають бути адекватно покарані і, за можливості, мусять відшкодувати збитки», — каже Михайло Георгійович.

 

Мистецтвознавець, захисник Києва Дегтярьов не пам’ятає, щоб у Києві когось покарали за вандалізм, попри такі кричущі й очевидні порушення закону і Конституції.

Тепер Поштовий будинок зачинений і з одного боку огороджений залізним будівельним парканом. І питання вже навіть не в тому, чи повернуть туди Музей Магдебурзького права — питання в тому, чи вистоїть він у цій боротьбі за коштовну київську землю, чи стане черговою втратою однієї з найдавніших київських площ.