Невідома бабуся Каплан: закоханість i трагедії на тлі більшовицької риторики

В український прокат із 8 грудня виходить фільм режисера Олени Дем’яненко «Моя бабуся Фані Каплан». Ця стрічка — переможець лондонського Crystal Palace International Film Festival як найкращий іноземний фільм. Цю кінокартину було номіновано й у категорії «найкращий повнометражний фільм» на цьогорічному Одеському кінофестивалі, проте в Одесі відзначили лише акторську гру Мирослава Слабошпицького, який отримав приз як найкращий актор національного конкурсу за роль Дмитра Ульянова у фільмі. 
 

Чому «бабуся» — пояснила режисер Олена Дем’яненко: «Коли я була маленькою, то у всіх радянських дітей був дідусь Ленін. Оскільки нині інші часи, то для дітей сучасних Каплан має бути бабусею».

Чому взагалі взялися знімати в Україні на дражливу для нинішніх часів тему? Коли більшість стомилася від міфів та героїзації, захотілося вже розгледіти за такими постатями, як Фані Каплан, насамперед людину. Наскільки вона достовірна чи вигадана постала у стрічці — чіткої відповіді на це запитання ми вже не знайдемо. 
 

Узагалі, Фані Каплан родом із Волинської губернії. У 1906 р. разом з іншими готувала терори­стичний акт у Києві на місцевого генерал-губернатора Сухомлинова. У номері готелю в результаті необережного поводження спрацював саморобний вибуховий пристрій — 16-річну Фані Каплан поранило. Вона частково втратила зір, її затримала поліція. Військово-польовий суд у Києві засудив дівчину до страти. Втім неповнолітній замінили вирок на довічну каторгу. Звільнилася вона у 1917-му. А 30 серпня 1918 р. на заводі Міхельсона в Замоскворецькому районі Москви відбувся мітинг робітників. На ньому виступав Ленін, якого потім у дворі заводу поранили кількома пострілами. Каплан заарештували поряд, на трамвайній зупинці. Фані Каплан узяла провину на себе. Уже через кілька днів її не стало. Це загальновідома історія.
 

Кінострічка Олени Дем’яненко базується на слідчій справі Фані Каплан. Найцікавіше те, що авторів надихнув не так наявний матеріал, як відсутній. Зі справи колись було вилучено 10 сторінок, що їх, мабуть, втрачено назавжди. Як припускають, зникло саме те, що стосувалося взаємин Каплан та брата Володимира Леніна — Дмитра, лікаря, палкого прихильника жінок. Проте лишилися свідчення самої Каплан. За словами режисера Олени Дем’яненко, саме в них дуже багато цікавих фактів. Наприклад, те, що Фані Каплан як людина, яка погано бачила, добре пам’ятала запахи, пам’ятала речі на дотик. Саме ці обставини пояснюють те, що всі свідчення жінки дуже детальні. 
 

У слідчій справі збереглися також записи допитів свідків замаху на Леніна. Серед них автори фільму натрапили на цікаву фразу: «Як вона могла вбити, якщо в одній руці в неї був саквояж, в іншій — парасолька?». 
 

Жодних інших свідчень про постать Каплан фактично не лишилося. Використали ще особисті листи. «Працювала більше з людиною, а не фактами», — зауважила виконавиця головної ролі актриса Катерина Молчанова.
 

«Моя бабуся Фані Каплан» — це передусім розповідь не про революціонерку, яка, може, готувала замах, а може — й ні. Стрічка про жінку — закохану, вразливу, яка в 16 років потрапила на каторгу, мала проблеми з зором і була вкрай нещасливою в особистому житті. Щодо її політичних поглядів — то вони у фільмі ніяк не окреслені. Режисер Олена Дем’яненко пропонує їх шукати у стрічці «Ленін у 1918 році» режисера Михайла Ромма (кадри з цього фільму є в «Моїй бабусі Фані Каплан»). 
 

Водночас не можна сказати, що нічиї політичні погляди у стрічці не відображають. «Для нас було важливо, щоб те, що казав Ленін у фільмі Ромма, прозвучало українською мовою, оскільки за 100 років риторика нашого сусіда не змінилася. Тож у нас присутні політичні погляди, і вони принципово відрізняються від тих, що прозвучали у тому фільмі». 

Леніна у фільмі Олени Дем’яненко зіграв російський актор Олексій Девотченко. Так сталося, що з ним не дозняли лише один день — актора знайшли мертвим за нез’ясованих обставин у квартирі в Москві. Але авторам фільму вдалося зберегти те, що вже відзняли. 
 

Образ вождя пролетаріату створювали за останніми фотографіями Леніна — вже смертельно хворої людини. Репетиції російського актора відбувалися просто на кордоні. Як розповіла Олена Дем’яненко, було й таке: наші прикордонники змусили Олексія Девотченка продемон­струвати свої знання української.
 

Фільм «Моя бабуся Фані Каплан» знято дуже якісно — це стосується як загальної картинки, так і окремих деталей. Цікавим є перехід режисера від трагедії до фарсу, використання музичного матеріалу, сатира, увага до найменших дрібниць, символіка — все напрочуд гармонійно.

А ще — образи, наприклад, у картині зайці рятуються, пливучи річкою, — таке можливе чи ні, вирішувати глядачеві, так само, як і те, що ці кадри означають. 

Окремо слід сказати про фінал фільму: коли відбуваються найстрашніші речі — просто і банально. 

 

P. S. Особисто мене як глядача не полишали думки про діалоги акторів протягом усього фільму. Часто вони здавалися штучними і несправжніми, немов неякісний дубляж. Бо вивчити текст українською мовою — це одне. І зовсім інше — українською мовою його осмислити. На жаль, ця проблема дуже помітна в українськомовних фільмах. І проблема не в тому, що українською складно написати сценарій.