Коли нації відбирає мову

30.11.2016
Шановна редакціє, щиро дякую вам за натхненну працю в ім’я відродження й розквіту України та української мови. Спасибі, що ви є!
 
Загальновідомо, що характерною ознакою всіх диктаторських правлячих режимів країн, які реалізовують загарбницькі плани, є нищення мови та фальсифікація історії поневолених народів.
 
Чи не найвправнішими, найпідлішими «майстрами» цієї антилюдської огидної справи є ідеологи комуністичного тоталітарного режиму СРСР, який на більшій території України панував із 1917 по 1991 рік, жорстоко придушивши український визвольний рух, знищивши цвіт українського народу масовими політичними репресіями, жахливими голодоморами.
 
На превеликий жаль, за 25 років незалежності українському народу так і не вдалося повністю розірвати ідеологічні кайдани Москви.
 
Ще 28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію України, в статті 10 якої чітко сказано, що єдиною державною мовою в країні є українська мова, а мовам усіх національних меншин надано гарантії всебічного розвитку.
 
Минуло  вже 20 років, а реально в Україні в усіх сферах життя, як і за радянських часів, панує російська мова, а українська перебуває в стані бідної наймички. Наше суспільство ще не звільнилося у своїй більшості від рабської психології, не пройнялося актуальним питанням українського відродження.
 
Навіть підступна гібридна війна, розв’язана імперським режимом Путіна, що супроводжується шовіністичним гаслом: «Гдє слишна русская рєчь — там Рассія!», не спонукає українських громадян зробити належні висновки.
 
Більше того, незважаючи на перемогу Революції гідності, в Україні й донині існує антиконституційний закон Ківалова—Колесніченка! Хоча ВР мала достатньо часу, щоб ухвалити цивілізований мовний закон у відповідності до ст. 10 Конституції України.
 
Ухвалення такого закону і втілення його в життя — нагальна потреба часу, бо, як сказала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
 
Вважаю, що для повноцінного відродження української мови не потрібно чекати вказівок зверху. Варто розпочати із себе.
 
Особисто я раніше спілкувався українською мовою тільки в колі родини й близьких друзів. Але після прийняття горезвісного закону Ківалова—Колесніченка сказав собі «Досить!» і перейшов на спілкування винятково українською мовою скрізь.
 
Спочатку на виробництві, в побуті на мене дивилися, як на дивака. Але незабаром звикли, знайшлися й послідовники. Тобто процес пішов і його потрібно продовжувати, підтримувати.
 
Зрештою, в роботі ВР є й позитивні моменти. Зокрема, навесні 2015 р. депутати ухвалили два надважливі закони. Це Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» і Закон України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 рр.».
 
Позитиву в зазначених законах багато. Вони, крім юридичного аспекту, ще й сприяють відродженню історичної справедливості. По-перше, комуністичний тоталітарний режим 1917—1945 рр. в Україні законодавчо ви­знано злочинним.
 
По-друге, міста і села України, а також вулиці, проспекти, бульвари, майдани тощо нарешті позбулися комуністичних назв. Заборонено тоталітарну символіку, демонтовано пам’ятники катам українського народу. Попереду ще важка праця професійних істориків, їх доступ до раніше засекречених історичних фактів. 
 
Важливо відзначити, що у преамбулі Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939—1945 рр.» чітко написано: «Усвідомлюючи, що Друга світова війна 1939—1945 рр., що розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у ХХ столітті...» Тобто одним реченням спростовується відразу декілька комуністичних міфів.
 
Вважаю, що, відповідно до Закону «Про увічнення перемоги...», щорічно 28 жовтня потрібно на державному рівні відзначати як День вигнання нацистських загарбників з України. Прикро, але, нехтуючи законом, і в цьому році 28 жовтня відзначалося в засобах масової інформації по-комуністичному, як «День визволення України від фашистських загарбників».
 
Дбаймо про відродження історичної справедливості, сприяймо всебічному розвитку української мови в усіх сферах нашого життя, поважаючи мови всіх національностей, що проживають на території України, адже це важливі умови злагоди в нашому суспільстві та розквіту України. 
 
С. ЛЯХ, ветеран праці, 
член Народного руху України
Кам’янське, Дніпропетровська область