Про що мовчить Зеленський. Кому після війни належатимуть ключі від українських надр?
Хоча нам цього прямо ніхто не каже, але ми розуміємо: нас ведуть негативними сценаріями. >>
Загроза «венесуелізації»: через відсутність реформ Україна крокує шляхом зубожіння
11.11.2016
Кожен п’ятий українець сьогодні недоїдає...
Замість лити сльози через програш Хіларі Клінтон та перемогу Дональда Трампа українцям слід уважніше придивитися до власних проблем.
Бо до Америки нам — як до неба, а от найменш розвинені держави світу стали, на жаль, нашими прикладами для наслідування.
Одна з таких країн, що нині сильно потерпає через патологічну бідність та масові протести, дуже сильно нагадує Україну.
Йдеться про Венесуелу, в якої з нами є одна спільна риса — це теж сировинна держава, орієнтована на експорт.
Споглядаючи останні події у Венесуелі, маємо привід дуже серйозно замислитися над нашим власним становищем.
А Олбрайт попереджала...
Кажуть, що Венесуела — це країна, де за гроші можна купити тільки гроші (зовсім непотрібні при цьому), а навіть по туалетний папір доводиться їздити в сусідню Колумбію.
Цікаво, що про можливе перетворення України на Венесуелу попереджала ще в далекому 2005-му (тобто майже 12 років тому) колишня держсекретар США Мадлен Олбрайт.
Дефіциту товарів у нас, правда, немає, але ось гроші все активніше перетворюються на простий папір — туалетний чи ні, це вже вирішувати кожному індивідуально.
«Демократія на короткий час з’явилася і в такій країні, як Венесуела, але сьогодні ми є свідками того, як усе там повертається на круги своя. Причина — відсутність економічних реформ. Наслідок — невдоволення суспільства демократичними змінами, — говорила Олбрайт.
І додавала: — Якщо народ побачить, що, крім свободи слова, нічого від демократії немає, він розлютиться і, перш за все, буде звинувачувати носіїв ідеї — демократів».
«Українцям слід пам’ятати, що демократія — це не факт, що відбувся, а — процес, і що демократія вимагає багато чого, а найбільше — самовідданої роботи», — попереджала Олбрайт.
У 2005-му, в посткучмівську еру, слова про те, що демократію (яку уособлював тоді Ющенко) не намастиш на хліб, були значно менш актуальні, аніж зараз, коли з хлібом — фігурально і буквально — для багатьох настали перебої.
Згідно з даними групи «Рейтинг», кожен п’ятий українець сьогодні недоїдає. Кожен третій — відчуває нестачу коштів для купівлі одягу і взуття. Кожен другий — лише мріє про придбання смартфона або іншої побутової техніки.
При цьому пара «Порошенко / Янукович» стала таким же символом антагонізму, як свого часу «Ющенко / Кучма».
Як і у випадку з обранням Ющенка, після дворічного правління Петра Порошенка стало занадто очевидним те, що замінити антидемократа на його протилежність явно недостатньо.
У зв’язку з відсутністю реформ Україна впевнено крокує шляхом зубожіння та економічної деградації.
На третьому місці з кінця
Влітку нинішнього року агентство Bloomberg випустило вкрай невтішний для України прогноз: експерти агентства зазначили, що ймовірність дефолту в Україні в найближчі три роки оцінюється в 17,8%, беручи до уваги такі фактори, як стан економіки, непогашену заборгованість та політичні ризики.
Це третій за величиною показник у світі після Венесуели і Греції.
Питання про те, як вийшло так, що Україна наздогнала Венесуелу — символ зубожіння і втрачених можливостей, віднесемо до розряду риторичних.
Найсвіжіші новини з цієї південноамериканської країни вельми невтішні.
Станом на сьогодні національна валюта країни, болівар, настільки знецінилася, що купюри в магазинах уже не перераховують, а просто зважують.
При цьому щомісячно рівень інфляції в цій країні зростає на 25-30%. Криза набуває масштабів гуманітарної катастрофи.
За підрахунками експертів з МВФ, у 2016 році інфляція у Венесуелі складе 700%.
Інші пророкують ще катастрофічніші наслідки: так, наприклад, місцевий економіст Орландо прогнозує інфляцію за підсумками року до 2200%.
Одна з найбагатших нафтою країн Південної Америки виявилася на межі голодної революції значною мірою через падіння цін на паливо.
Втім, надбанням Венесуели є не тільки нафта, а й багаті копалини і родючі землі, проте 70% її багатств перебувають у руках вузького прошарку бізнесменів і олігархів.
Ситуація до болю знайома, чи не так? В Україні також енергетичний (наприклад) сектор — у руках олігархату (і не тільки «місцевого», а й російського зокрема).
Що ж до того, чим обдарувала Україну природа, то тут ми, як і Венесуела, щільно сидимо на ресурсній «голці», тільки не нафтовій, а, так би мовити, сільськогосподарській.
Як не мати нічого, маючи все
Нещодавно «Україна молода» вже писала про цю проблему. Найбагатші землі України дають чудовий урожай. І в цьому році він «вдався» як ніколи.
Тільки картоплі в 2016-му зібрано на 31% більше, ніж минулого року. Цукрових буряків — на 54%, бобових і зернобобових — на 63%.
При цьому, однак, має місце абсолютно дика річ: при вкрай низьких закупівельних цінах фермери вважають за краще залишити урожай на полях, які згодом будуть переорані, або ж принаймні згодувати частину зібраних овочів і фруктів худобі.
Сам процес збору врожаю (витрати на бензин для прибиральної техніки і її амортизація) стає нерентабельним, враховуючи неокупність його виручкою від проданої сільськогосподарської продукції.
А з огляду на те, що інфраструктура великих аграрних складів, де можна було б зберігати настільки ніжний товар, відсутня як така, не дивно, що взимку Україна докуповує фрукти й овочі з «теплих країв».
Імпорт продукції з Греції, Туреччини та Іспанії компенсує те, що ми свідомо згноїли на полях, не маючи можливості (та / або бажання) продати за вигідними цінами чи просто зберегти належним чином.
Ставка тільки на власну сировину — як доводить досвід Венесуели! — рано чи пізно обертається проти власника сировини.
Адже останнє, по-перше, може природним чином вичерпатися, по-друге, різко впасти в ціні на світових ринках. Або не витримати там конкуренції.
Вихід полягає в тому, щоб — як мінімум — розвивати свою переробну промисловість, адже готова продукція завжди котирується вище, ніж сировина, з якої вона зроблена.
Але це лише один варіант алгоритму дій. Просто вирватися з сировинного полону недостатньо. Необхідно думати про розвиток економіки іншими методами — наприклад, шляхом залучення інвестицій.
Але для реалізації даного сценарію необхідно стати економічно привабливою країною, зруйнувавши, зокрема, «гегемонію» олігархату і подолавши корупцію.
Протестні настрої, що охопили нині Венесуелу, якнайкраще ілюструють ту безрадісну перспективу голодних бунтів, які, можливо, очікують і Україну.
У нас до цього поки що не дійшло, адже ми всього лише на третьому місці за ступенем наближення до дефолту.
Втім, Україна невпинно прагне до першості за найбільш сумним показником. Ми — країна з найнижчою в Європі мінімальною зарплатою і найвищим рівнем смертності та еміграції.
Так що простір для операції «наздогнати і перегнати Венесуелу» у нас є.
Настрої населення
За даними Інституту соціології НАНУ, протестні настрої українців у 2016 році дещо нижчі, ніж, наприклад, у 2015-му.
«Протестні настрої — це дуже цікавий показник, максимум якого був зафіксований у 2013 році. Тричі фіксувалися дуже високі показники — це була «Україна без Кучми» після «касетного скандалу», Помаранчева революція і Революція гідності, коли був найвищий показник, він становив 5,3.
Минулого року він був 5,1, але цього року він трохи знизився — 4,7. Хоча це може бути і показником певної апатії багатьох людей. Особливо це ми бачимо в регіонах сходу та півдня, де підвищений рівень розчарування в ситуації і можливості її вирішення.
І невипадково найвищий показник дестабілізаційності не там, де можна було б очікувати — на півдні чи на сході, а на заході України і в Києві. Тобто це головні осередки можливого протесту», — говорить заступник директора Інституту Євген Головаха.
При цьому він зазначив, що найнижчий показник дестабілізаційності — на підконтрольних Україні територіях Донбасу. А також, що протест зараз — не стільки економічного характеру, бо всі регіони однаково погано оцінюють економічну ситуацію і свій економічний стан.
«Саме незадоволеність тими змінами, які стаються або не стаються, може призвести до певних вибухів масових протестів», — вважає соціолог.
