Виставка «Скарби землі волинської» в музеї волинської ікони в Луцьку дарує глядачам шанс ознайомитися з унікальними пам’ятками сакрального мистецтва XVI—XVIII століть.
«Експозиція допомогає скласти уявлення про розвиток церковного мистецтва регіону, — коментує завідувач музею волинської ікони Тетяна Єлісеєва. — Це унікальна можливість для пошановувачів давнього релігійного мистецтва побачити експонати, які були репрезентовані в багатьох наукових виданнях».
Наразі глядачі мають змогу побачити 26 ікон та 16 скульптурнх зображень херувимів, які прикрашали вівтарі волинських церков у період унії.
Особливості волинських ікон
Волинська ікона — особливе явище в національному сакральному мистецтві: до сьогодні збереглося чимало святих образів, створених на території сучасних Рівненської, Волинської, частково Житомирської та Тернопільської областей.
Дослідженням пам’яток цього регіону, особливостями іконографії та технології, атрибуції та реставрації займалися відомі мистецтвознавці, зокрема П. Жовтовський, Г. Логвин та інші.
Відкриття у 1993 році музею волинської ікони в Луцьку стало дуже важливим кроком у цьому напрямi, адже цей музей є єдиним в Україні, що орієнтований на презентацію та дослідження школи іконопису регіону.
Саме тут можна побачити рідкісні ікони та предмети церковної декоративної різьби, взірці металопластики та скульптури XVI—XVIII століть, які з великим ентузіазмом збирали фахівцi під час численних експедицій по Волині.
Нагадаємо, що в цьому куточку України зосереджено важливі національні культурні та сакральні центри: Почаївська лавра, замок Любарата, Братський Хрестовоздвиженський та Зимненський монастирі.
Нарешті, саме в Острозі Іван Федоров надрукував «Азбуку» та «Буквар» (у 1578 р.), «Новий Завіт» із «Псалтирем» (у 1580 р.), а також і першу слов’яномовну «Острозьку Біблію» (1581 р.).
Фахівці, що працюють у музеї волинської ікони, доводять, що фундаментом, на якому розвивалося волинське сакральне малярство, є мистецькі традиції Київської Русі XVI—XVII ст.
Місцеві майстри, звісно, відчували вплив іноземного іконопису, проте оригінальне бачення та художня обдарованість дозволили волинським малярам зберегти самобутність і неповторність свого мистецтва.
Музейники вважають, що типовими рисами волинського іконопису є «орнаментована декорація тіла, використання реалістичних елементів та етнографічних мотивів», а також і колорит, що об’єднує вохристі, блідо-рожеві, сiро-блакитні та смарагдові кольори. Майстри писали ікони темперою на крейдяно-клеєвому ґрунті, користуючись сосновими або липовими дошками.
Тло ікон зазвичай прикрашали гравіровкою у вигляді рослинного орнаменту, а потім золотили та сріблили. В музеї представлено більше ста ікон XVI—XVIІІ ст., проте сьогодні маємо шанс побачити цікаві взірці волинського іконопису з колекції Київського національного художнього музею.
Історія поповнення фондів НХМУ зразками волинського іконопису розпочалася вже у 1899 році, коли відкрився музей. Дослідники пишуть, що на виставці ХІ Археологічного з’їзду було представлено 7 плащаниць, 35 ікон і релігійних композицій.
Як зазначають у статті до каталогу виставки «Скарби землі волинської» Галина Бєлікова та Олена Бурлака, організатором створення колекції був багаторічний директор НХМУ Микола Біляшівський, зв’язки якого з Волинню розпочалися ще від 1896 року.
«Першою волинською іконою, яка потрапила в музей, була Богоматір Одигітрія, що надійшла в 1907 році з Вишнівця за невідомих обставин».
Зараз у музеї зберiгається 41 ікона з Волині, переважна частка збережених творів — ікони XVIII ст., є 8 ікон XVII ст., а найціннішою перлиною не тільки музейної колекції, а й усього українського мистецтва є «Богоматір Волинська» середини XIV ст.
Як розповіла завідувач музею волинської ікони Тетяна Єлісєєва, у 1960-х роках завідувач відділу дореволюційного мистецтва Лариса Членова, мистецтвознавці Людмила Міляєва та Григорій Логвин привезли у НХМУ волинську ікону Богоматері з Луцька, а також і численні ікони з сіл Низкиничі, Радехів, Коритне та з міста Дубного.
Значно пізніше, вже наприкінці 1990-х років, Благодійний фонд «Український Ренесанс» подарував музею ікони «Христос Вседержитель» та «Моління» кінця XVI ст. Тож сьогодні на виставці глядач може побачити ікони «Старозавітна Трійця», «Святі Володимир, Борис і Гліб», фрагмент царських врат«Апостол Іоан з Прохором».
На думку музейників, ікони були написані в осередку, діяльність якого пов’язується з іменем «Волинського іконописця 1630 року». У музеї волинської ікони його творчості та митцям, які належать до його кола, присвячено експозицію окремої зали.
Світ народного церковного мистецтва
«XVII ст. представлено на виставці переважно роботами народних майстрів, — коментує Тетяна Єлісеєва. — Це ікони «Моління», «Спас Вседержитель», «Святий Миколай з житієм», «Різдво Богородиці», що відзначені щирістю і безпосередністю образів, насиченим колоритом, підкресленою декоративністю.
Національні риси ликів персонажів, тогочасний одяг ми бачимо в іконі «Хрестовоздвиження» кінця XVII ст.: вбрання імператора Костянтина та імператриці Олени близьке до українських строїв: жупан, делія, намітка.
Автор ікони «Різдво Богородиці» написав жанрову сцену із зазначенням побутових предметів: стіл, колиска, ліжко з орнаментованими ніжками, діжка, глечики.
Особливою лагідністю образів та простодушністю їх трактування вирізняються твори Острозької іконописної майстерні, яка діяла у XVIIІ ст. Ікони цієї майстерні «Моління», «Чудо в Хонех», «Христос. Виноградна Лоза» відзначені спільною колірною гамою з використанням золотисто-оливкового, оранжевого, рожевого, блакитного відтінків у поєднанні з кольоровими лаками».
Надзвичано піднесені та теплі відчуття у глядачів викликає барокова ікона «Покров Богородиці», що створена у XVIIІ ст. Відомий євангельський сюжет бачимо на іконі «Тайна вечеря» 1787року.
На думку фахівців, ця ікона належить пензлю народного майстра — свідченням цього є використання кольорової палітри, що обмежена лише кількома фарбами, та спрощений, досить схематичний, і, як часто трапляється у народних художників, що не мали професійної освіти, малюнок із пласкісно трактованою формою.
«Діяльність іконописної майстерні Почаївської лаври у XVIIІ ст. сприяє поширенню та пошануванню образів Почаївської ікони Божої Матері, — розповідає Тетяна Єлісеєва. — Ми бачимо дві ікони із зображенням Чудотворного образа, виконані у бароковому стилі, темперою на дошці та олійними фарбами на полотні».
Виставка «Скарби землі волинської» дає унікальну можливість побачити священий світ церковного мистецтва, святі образи, доповнені цікавими скульптурними зразками — зворушливими херувимами.
Важливо, що відвідувачі можуть ознайомитися з творами, які зазвичай зберігають у фондосховищі Національного художнього музею України.
До речі, це не перша, а вже третя з 2008 року виставка, яка презентує колекцію творів НХМУ, що походять із теренів історичної Волині.
