Наукова конференція «Іван Франко і польська культура» нещодавно пройшла на базі Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Неодноразове цитування віршів Каменяра підтверджувало актуальність питань, які порушував митець.
Особлива увага зібрання була прикута до книги «Польськомовний Іван Франко», в яку увійшли сильветки слов’янських та європейських письменників, аквафорти Тараса Шевченка, українські пейзажі та ілюстрації до видань видатних польських літераторів.
Праця, що стала особливою подією в літературі України та Польщі, має передмову присутнього на конференції вченого, доктора філологічних наук, завідувача кафедри полоністики в Київському університеті Ростислава Радишевського.
«У нас жодного року не було стільки першокурсників на кафедрі — аж 33. Це означає, що польська мова та культура актуальні серед нашої молоді. Це дійсно потрібно сьогодні. А отже, сьогоднішня тема обговорення важлива для усіх поколінь. Ми маємо на меті хоч на крок підступитись ближче до Івана Франка, бо він досі залишається незрозумілим для нас. Деякі дослідники даремно обходять його творчість, адже він вартий глибокого вивчення та аналізу», — каже вчений.
На зустрічі також було презентовано та прокоментовано вихід книги Тадеуша Станіслава Грабовського «Росія як «опікунка» слов’ян: І. Русь-Україна. ІІ. Білорусь».
До слова, подібна конференція у рамках діяльності Інституту філології КНУ ім. Шевченка як члена Міжнародного фонду Івана Франка проводилася вже не вперше. Організатори заходу та керівники кафедр зазначають, що співпраця інституту з іншими освітньо-науковими установами триває та має перспективи на розширення.
Нагадаємо, цьогоріч Україна відзначає 160-ту річницю з дня народження Івана Яковича Франка. Він закликав етнічну масу українського народу до створення справжньої єдності, здібної до самостійного культурного і політичного життя, а також до опору асиміляційним заходам інших країн.
Великі надії та сподівання Каменяр покладав на розвиток і діяльність інтелігенції в Україні. За переконаннями Івана Франка, саме історики, люди науки, освіти, культури творять процес самоідентифікації окремої української нації — базової основи творення самостійної держави.
