У сучасному українському літературному вимірі все частіше автори вдаються до об’єктивності розповіді й дослідження. Тенденція, спрямована на вивчення листів i документів, глибоко врізується в контекст забутих митців. Серед таких праця — нове дослідження на документальній основі, в якій iдеться про страдницьке життя класика української літератури Василя Мисика. Більшість не відомих досі біографічних фактів видатного поета, прозаїка, перекладача, публікується вперше. Цю, без перебільшень, титанічну працю «Цвіт вишні, або Втрачене кохання Василя Мисика. Оповідь у листах і документах — iз коментарями» написав Олександер Шугай.
Феномен поета Василя Мисика розкриває Олександер Шугай у своїй новій книжці. Шугай — автор монументального роману-дослідження двокнижжя про життя Івана Багряного, книги-відкриття про Аркадія Казку, Григора Тютюнника, тому загартований такими глибокими дослідженями й уже давно не новачок у біографістиці.
Автор у новій праці, окрім біографічних фактів і документів, широко використовує епістолярій Мисика, даючи змогу йому самому коментувати ті чи ті події з його життя.
Дуже обережно і без зайвого втручання Шугай коментує, що відбувалося з Мисиком, пояснює, яка атмосфера була в суспільстві, вплітає це все у контекст доби.Через життєпис конкретної людської біографії автор коментує епоху, в якій він жив, iдеться не лише про приватне, побутове, особисте життя одного з яскравих поетів ХХ століття.
Мисик ніколи й ніде не оприлюднював ніяких своїх творчих маніфестів, однак саме з цих листів маємо змогу скласти систему його поглядів на мистецтво перекладу і на мистецтво поетичне загалом.
Тематичний стрижень книжки — кохання Василя Мисика та Ніни Неєлової. Основний масив праці — їх листування. Окрема тема — особиста драма Василя Мисика. Болісна втрата коханої дружини, з якою поет не міг змиритися аж до останніх своїх днів.
Делікатно й тактовно пише про це Шугай, дає змогу висловитися про це самому поетові. У листах до сестри померлої дружини Мисик пише про свої почуття і спогади про ті дні щастя, коли вони з дружиною були разом.
Є й чимало інших епістолярних матеріалів, щоденникових записів, нотаток тощо. Є у «Цвіті вишні» й інші теми. Важливою темою серед цього корпусу текстів є процес зовнішньої та внутрішньої реабілітації поета після ув’язнення в сталінських таборах, після полону та Другої світової війни: спроби юридичної реабілітації, листування з радянськими поетами.
Прикметно, що Шугай не приховує свого ставлення до героя, захоплюється його літературним талантом, цитує і коментує ті рядки, що йому особливо подобаються. Авторський голос тут чергується з голосом героя, створюючи інтелектуальний діалог всередині книжки.
Книга Шугая — не просто путівник по Мисиковій біографії чи коментар до неї. Автор стає реставратором, аналітиком i біографом, що з найдрібніших фактів складає загальну картину всього, пов’язаного з Мисиком, осмислює долю цієї людини в широкому історичному контексті, систематизує унікальний життєвий матеріал. Це й підвело до розуміння жанру, в якому вміло «плаває» Шугай, біографічного роману, епістолярного роману, роману-розслідування й літературознавчої розвідки.
Документалізм книги полягає і в тому, що супроводжується детальними коментарями та висновками автора, що стає путівником у масиві історії ХХ століття. За це Шугаєві мають дякувати не лише дослідники літератури.
Варто зауважити, що багато цінного матеріалу — листи, рідкісні, вперше оприлюднені світлини — взято не з архівів, а власноруч зібрані ним у сестер, близьких і знайомих письменника.
Крізь життєву історію і страшні колізії, що принесли в життя події ХХ століття, Шугай написав історію літератури ХХ століття в біографічному та літературному портреті Мисика. Усе це витворило правдиву і захопливу оповідь про поета, якого, на жаль, несправедливо нині призабули. І книга «Цвіт вишні» — перший і сміливий крок до того, аби це змінити.
