Бізнес переселенців: за гроші Євросоюзу відкривають кафе і заводи

Вони — переселенці зі сходу країни й анексованого Криму, люди, які втратили все: роботу, бізнес, житло, заробітну плату і звичний спосіб життя. Стратегічно важливе завдання для держави — допомогти їм стати на ноги на новому місці.

 

Аби ці люди не підсідали на голку постійної соціальної підтримки, є сенс дати змогу заробляти гроші і забезпечувати себе самостійно. Саме тому значна частина програм підтримки внутрішньо переміщених осіб спрямована на те, аби забезпечити їх працевлаштування — знайти роботу чи відкрити власний бізнес.

 

Програма підтримки регіонального розвитку фінансується Європейським Союзом. Одним із напрямів надання фінансової підтримки тут є створення умов для працевлаштування або підприємницької діяльності на новому місці. Такі проекти реалізують щонайменше у семи областях України: Вінницькій, Запорізькій, Миколаївській, Полтавській, Тернопільській, Херсонській та Чернівецькій.

 

Наприклад, у Полтаві регулярно проходять ярмарки вакансій та тренінги з комунікації або подолання наслідків стресу. На все це лише на Полтавщині передбачено 1,54 млн. євро. А за цифрами — реальні люди, які почали нове життя завдяки такій підтримці.

 

Кримськотатарська кухня

 

У Тернополі конкурс бізнес-планів стартував іще в листопаді 2015 року. Тоді для 24 переселенців із Криму та Донбасу провели семиденне навчання. Навчали всього, що потрібно, аби успішно стартувати зі своїм бізнесом.

 

Адже учасники — це ті, хто або вже відкрив свій невеликий бізнес у «файному місті», або має хорошу бізнес-ідею, яку хоче втілити найближчим часом. «Навчання включало усвідомлення своїх компетенцій і того, чим бізнес-пропозиція є унікальною, навчання фінансових аспектів управління бізнесом, роботи з персоналом, маркетингом, рекламою, — розповідає Роман Репко, керівник Тернопільської філії Клубу ділових людей. — Згодом із кожним персонально працювали ще по шість годин, аби сформувати бізнес-план як результат тижневої роботи».

 

Бізнес-плани брали участь у конкурсі на фінансування — 5,5 тисячі євро. Результат став відомим у січні 2016-го. Старт був успішним. Тепер чимало з внутрішньо переміщених осіб задумуються над розширенням власної справи.

 

Дуже швидко стартували і з вельми оптимістичним результатом Мер’єм та Ельнур Ядгарові — переселенці з Криму. Вони відкрили кафе кримськотатарської кухні «Кримська підкова». Раніше вони не мали закладу харчування. Однак досвід приготування їжі для бенкетів на осіб 50 для різних заходів був.

 

«Якщо є сто закладів, які роблять вареники, то сто першого такого закладу немає сенсу створювати, — каже Ельнур Ядгаров. — Тому зупинились на тому, що ми знаємо і вміємо. І наші клієнти кажуть, що, яким би борщ не був смачним, його можна поїсти вдома. А більшість наших страв для клієнтів — новинка». 

 

Спочатку подружжя наготувало страв і запросило на безкоштовний обід працівників із сусідніх офісів.

 

«А на наступний день ці працівники уже прийшли на обід до нас. Почали приходити і їхні знайомі. І знайомі знайомих. І так вийшла безкоштовна реклама, — розповідає Мер’єм. — Іноді, коли ми зачиняємось на технічну перерву — бо ж нас усього тут працює троє (нещодавно взяли на роботу ще одну переселенку, кухаря за фахом), то, коли відчиняємось, уже стоїть черга». 

 

У Вінниці буде меблевий завод

 

У Вінницькій області допомогти стартувати з новим-старим бізнесом підприємцям-переселенцям допомагає «Центр адаптації переселенців та підприємців із зони АТО та Криму». Тут 30 червня завершилося подання заявок на грант. Їх було понад 30. Сума ж бюджетів усіх бізнес-планів удвічі перевищує суму грантових коштів (226380,5 євро). 

 

Керівник проекту Валерій Нікітюк зазначає, що проект ЄС почали реалізовувати із жовтня. Із тих пір у процесі його втілення виникла тільки одна проблема:  проект передбачав компенсацію переселенцям відсотків по сплаті кредиту. Але реально переселенцям  практично неможливо було отримати кредити в комерційних банках.

 

Тому й вирішили, що оптимальніше буде компенсувати не відсотки за кредитами, а вартість обладнання основних засобів, які б переселенці використовували в роботі. Представники ЄС схвалили таку ініціативу українських колег. 

 

Валерій Нікітюк каже, що всі бізнес-плани розглянуть уже до кінця липня. І орієнтовно вже із серпня будуть відшкодовувати вартість обладнання. Перевага, за його словами, надаватиметься бізнес-планам у галузі виробництва, переробної промисловості, сільського господарства. Але не всі претенденти зможуть отримати гранти, бо організатори обмежені сумою у 226 тисяч євро. 

Луганчанин Олександр Верюханов каже: у Вінницю переїхав випадково. 

 

«Просто кинув у шапку папірці із 24 назвами обласних центрів і обрав. Мені було однаково, куди їхати, адже рідних, які б прихистили на перший час, в інших містах у мене не було», — говорить Олександр. 

 

Зараз у нього невеличка фірма з перетяжки оббивки меблів. Рік тому він не міг знайти собі навіть житло; згадує, як тільки чули, звідки приїхав, відмовлялися мати з ним справу. Перший день у Вінниці довелося заночувати майже на вокзалі, каже хлопець. У Луганську Олександр мав ріелторське агентство. Коли місто заполонили сепаратисти, відчув, що там робити нічого.

 

Коли переїхав до Вінниці, спочатку майже місяць у нього була депресія. Потім став хапатися за будь-яку роботу. Найкраще в нього вийшло старе ремесло, яким займався з 19 років, — перетяжка меблів.  Перший грант дав йому змогу орендувати приміщення та створити декілька робочих місць. Зараз пробується на інший грант — від «Центру адаптації». Цього разу змагатиметься за 15 тисяч євро. 

 

«Точно знаю, що побудуємо у Вінниці завод із виробництва меблів. Уже навіть зібрали диван власноруч для приймальні ГО «Спільна справа», — каже Олександр. 

 

Дмитро Акішин — генеральний директор ливарної компанії «Символ». Переїхав до Вінниці із заводом з Луганської області рік тому. Коли почалися бойо­ві дії, Дмитро почав шукати інвестора, аби вивезти обладнання зі Станиці Луганської. Під час цих пошуків заїхав до Вінниці на бізнес-форум.

 

«Тут мені показали декілька майданчиків, де можна було б розмістити устаткування. Конкретно від влади це була уся допомога на той час. Завод же довелося перевозити самостійно, коли подзвонили й сказали, що обладнання розпилюватимуть на металобрухт, — розповідає Дмитро. — Заводську ж лабораторію, що коштувала 500 тисяч гривень, розікрали. Сума, яка зазначена у нашому бізнес-плані, складає 12 тисяч євро. Це десь 330 тисяч гривень. Цей грант у разі, якщо отримаємо його, дасть нам можливість запрацювати на повну потужність. Ми одразу ж купимо лабораторію та переселимо сюди наших експертів». 

 

Компанія планує випускати запчастини для сільгосптехніки, устаткування із обробки землі. У Європі подібне обладнання коштує 10 євро за кілограм маси запчастини, «Символ» же може випускати таку продукцію на ринок за ціною три євро за кілограм. При цьому, за словами Дмитра, якість виробленої ними продукції не поступатиметься закордонній.

 

«Якщо з грантом справа не вийде, то ми можемо навіть закритися. Із тим рівнем окупності, що у нас зараз, компанія довго не протягне. Ну, і  плюс вересневе підвищення цін на електроенергію, ми не потягнемо», — каже Дмитро Акішин. 

ДОВІДКА «УМ»