Зневага до свого

Обраний українцями на посаду Президента Петро Порошенко у своїй передвиборчій програмі обіцяв порятувати державу від агресії російської iмперії зла, побудувати процвітаючу демократичну європейську державу.

 

Прийняв він країну у плачевному стані, не маючи своєї команди сучасних управлінців, без реальної та детально розробленої комплексної програми свого урядування на обраний термін. Команду він формував на ходу, з підприємців, фінансистів та юристів зі свого оточення.

 

Як успішний бізнесмен, опирався на людей, яких знає і яким довіряє. Він намагається не робити різких кроків та рухів, як це заведено в бізнесі, а це не дає можливості працювати на випередження, сковує ініціативу, дозволяє опонентам і так званим соратникам його випереджати або ставити палицi в колеса.

 

Великою перешкодою на його шляху є недолуга Конституція України формату 2004 р., яка робить його одним із двох керівників виконавчої влади, поруч і з Прем’єром, без чіткого розмежування функцій, але з вантажем відповідальності за все, що діється в державі.

 

В умовах «розгулу» демократії в постреволюційному хаосі його вороги й опоненти намагаються всі поразки, чужі гріхи та недоліки повісити на нього. Що доброго б він не зробив, те суспільство приймає як належне, але без ентузіазму, а промахи його і всього державного керівництва приписують йому, звинувачення сиплються, як iз рогу достатку.

 

У багатьох українців проявляється їх генетична вада — зневага до свого, заздрість і ненависть до багатих і успішних своїх одноплемінників.

 

Так, Петро Порошенко — успішний бізнесмен, багач, який сам створив свій бізнес. Має фабрики і заводи в Україні, Росії, країнах Європи, має свій банк, свій телеканал. Його підприємства — зразкові, процвітаючі. Ще три роки тому преса писала, що на його підприємствах середня заробітна плата — 7 тис. грн., кожний працівник має медичне страхування. Це також стало предметом заздрощів та злоби. 

 

Українська держава переживає найтрагічніші сторінки своєї історії: триває визвольна війна проти віковічного поневолювача — бандитської путінської Росії. За два роки держава лише оговталася від катастрофічного пограбування її національного надбання бандитським синдикатом Януковича, корумпованими чиновниками і нечесними банкірами. Замість національної єдності та одностайного опору зовнішній агресії наші недолугі політики, особливо «щирі» патріоти-націоналісти й надалі бавляться у війну проти всіх, а особливо проти обраної народом влади.

 

Проплачені олігархами політикани добилися відставки уряду Яценюка. Користуючись сумнівними уподобаннями деякої частини населення, намагаються схилити суспільство до позачергових виборів, які можуть призвести до втрати нашої державності. Все йде за сценарієм Путіна, який є другим, закордонним, керманичем нашої держави.

Володимир Путін, який так неждано і так небажано виринув на світову політичну арену з темного середньовіччя, є не тільки смертельним ворогом української нації та нашої держави, а й загрозою для людської цивілізації. Як патологічний убивця і боягуз, задля безпеки своєї особи, здатний на будь-які підлості і злочини.

І ось такий чоловічок є другою особою, яка керує процесами навколо України та вирішує її долю. Не визнає нас самобутньою нацією, а Україну — самостійною державою. Він веде брудну гібридну війну, узаконену ще постановою Ради Федерації Росії про використання російських військ на території України і його самовладними, явними і таємними рішеннями.