Духовна онука Шевченка

«Крутий, мов на Голгофу шлях...»

Автор цих рядків, мабуть, уперше за свою кар’єру журналіста брав участь у такому заході не як репортер. Точніше, як репортер, але з досить уже далекого минулого. Його репортаж 26 травня 1998 року на цілій шпальті «Вечірнього Києва» про нагородження нових лауреатів премії Фонду Шевченка, який очолює Людмила Красицька, без перебільшень став рятівною паличкою для дослідників життєпису Віри Річ, її зв’язків з Україною. Дізнавшись, що «Вечірка» як колективний лауреат цієї премії є інформаційним спонсором події і відряджає цілу делегацію до Канева, англійка вирішила приєднатися до нас і вперше вклонитися могилі Великого Кобзаря. «A path as steep as Calvary...» («Крутий, мов на Голгофу шлях...») — так починався вірш, написаний того дня поетесою. Так починався і мій репортаж.

І от тепер конференція. Слухаючи вступне слово генерального директора заповідника Мар’яна Піняка, доповіді науковця Львівського національного університету імені Івана Франка Ірини Одрехівської, провідного бібліотекаря заповідника Наталії Гаєр та інших дослідників, декламування віршів Тараса Шевченка та Івана Франка в перекладах Віри Річ, мені залишалося з хвилюванням чекати своєї черги, а водночас думати над тим, як по-справжньому величне проходить часом поруч, належним чином не оцінене і не усвідомлене. «Духовна онука Шевченка» — чи багатьох, навіть в Україні сущих, було удостоєно такого звання?

Тепер уже можна про це сказати. Віра Річ — явище унікальне. Завдяки подвижницькій діяльності цієї жінки англомовний світ знає щонайменше 47 українських поетів — від Тараса Шевченка до Василя Стуса, знає, між іншим, і білоруських, бо так сталося, що з дитинства Фейт була пов’язана з білоруською діаспорою в Лондоні.

«Пролог» для студентки

А все почалося ще 1957 року, коли 21-річній студентці Оксфордського університету, яка вивчала давньоанглійську і давньоскандинавську мови, запропонували перекласти «Пролог до поеми «Мойсей» Івана Франка. Важко сказати, що це було з боку приятелів Фейт Елізабет — жарт чи авантюра. Адже серед славістів вважалося, що текст цей важкий для перекладу, що й фахівцеві з великим досвідом це може бути не під силу, а що вже казати про юну леді. Але сталося те, що сталося. А коли міс Річ відкрила для себе духовний материк на ім’я Тарас Шевченко, а згодом переклала цілу низку його віршів та поем і видала це окремою книжкою, долю її як літератора було вирішено.

Моє «невігластво» як журналіста-«вечірківця» у 1998 році можна було б виправдати хіба що тим, що ім’я Віри Річ за часів СРСР перебувало під забороною всесильного КДБ. Усе, що стосувалося прав людини у Східній Європі, не проходило повз увагу британки. Чи треба казати, що вона палко підтримала Празьку весну та інші прояви протесту проти тоталітаризму й «імперії зла»? Із розпадом СРСР крига, звичайно, скресла, але пострадянські режими, зокрема і в Україні, «розкручувати» принципову і достатньо прискіпливу діячку з Великої Британії не дуже поспішали. Тим не менше Віктор Ющенко нагородив її 2006 року орденом княгині Ольги ІІІ ступеня. Віра Річ стала часто приїжджати в Україну, зокрема до Львова. Учасниця конференції Ірина Одрехівська докладно розповіла про цей період, загалом про тісну співпрацю перекладачки з українськими науковцями.

На конференції багато говорилося про переклади як такі. Віра Річ цінна ще тим, що орієнтувалася в цій справі на максимальне дотримання оригіналу, чого не скажеш про багатьох сучасних перекладачів, які не обтяжують себе пошуками слів, можливо, архаїзмів та історизмів, а також стилістичних ходів, аби адекватно передати дух твору й епохи, коли жив і творив той чи інший автор. Тому завдяки жінці, чий прах покоїться неподалік могили Кобзаря, Європа, до якої ми прагнемо, і загалом англомовний світ, за бажанням знатиме саме Шевченка, саме Франка, саме Лесю Українку та інших наших митців, а не те, що нині йменуємо фейком.

...«Англійська» мжичка, про яку йшлося на початку, не завадила нам покласти квіти на могили Тараса Шевченка і тієї, кого з повним на те правом називають його духовною онукою.