«Не робіть для нас без нас»

«Місто має бути комфортним для різних категорій населення. А дискримінація за ознакою інвалідності просто неприпустима, — заявила координатор акції, регіональний представник Національної асамблеї інвалідів Ірина Твердохліб. — Тож ми запросили представників органів самоврядування, місцевих депутатів пройти із зав’язаними очима чи проїхати з нами на інвалідних візках маленький шлях від монумента Слави до обласного Музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя, за бажання спробувати купити в магазині хлібину або ліки в аптеці, випити в кав’ярні чашечку кави, зняти гроші з банківської картки, аби відчути, як живеться в нашому рідному місті людині з особливими потребами. У Полтаві така акція проводиться вперше. Її девіз: «Не робіть для нас без нас». Бо те, що робиться нині для інвалідів, і для здорових людей не завжди підходить. Дуже багато запитань до проектантів, будівельників. Маю велику надію, що цей захід зацікавить представників влади і особливо управління архітектури. Багато інвалідів-візочників сьогодні лишилося вдома — як бачите, вони надали свої візки».

Як виявилося, з представників органів місцевого самоврядування в акції взяли участь лише заступник голови Полтавської обласної ради Анатолій Ханко, голова Октябрської районної в місті Полтаві ради Роман Чабановський та начальник міської служби оперативного реагування «1580» Сергій Зубань, а з депутатського корпусу — депутати від «Свободи» та «Рідного міста», хоч запрошували представників усіх партій. Учасники акції розділилися на дві групи. Одні — із зав’язаними очима й палицями — мали відчути і зрозуміти, як живеться людям із проблемами зору. Усі ж, хто насмілився вперше сісти в інвалідний візок, разом з інвалідами-візочниками рушили колоною до підземного переходу. Анатолій Ханко спробував спуститися в підземку з допомогою пандуса. Проте виявилося, що скористатися останнім просто неможливо.

— Цей пандус незрозуміло для чого, — здивувався Анатолій Ханко. — Із дитячим вiзком по ньому не спустишся, на інвалідному візку також не з’їдеш. Хто його проектував, невідомо.

«І така картина скрізь, — приєднався до розмови 31-річний полтавець Юрій Духно, котрий, 19-річним пірнувши в річку, зламав шию — і ось такий сумний фінал: 12 років в інвалідному візку. — А коли інваліди не мають архітектурного середовища для проживання, повірте, життя зупиняється повністю. Ти нікуди не можеш виїхати. Причому проблеми починаються вже з під’їзду. От зараз ми в самісінькому центрі Полтави, але й тут, як бачите, теж усе не пристосоване. Чому б, коли роблять нібито благу річ — зручності для інвалідів, не покликати самих інвалідів, аби вони порадили, як це виконати правильно? Тоді б, можливо, не було ось таких ненормативних пандусів. Я щодня з цим стикаюся — з подоланням перешкод. Бо архітектурна доступність у місті майже відсутня. От дивіться: у підземку не спустишся. А як об’їхати, якщо мерія обгородилася парканом? Таким чином, доведеться робити гак, а отже, замість ста метрів шляху подолати всі 700».

Учасники акції пробують пробратися на візках у приміщення міської ради. Однак і це їм не вдається. Там існує ліфт для людей із обмеженими можливостями, проте ані він, ані кнопка виклику, розміщена на стіні будівлі, не працюють. Група вирішує об’їхати приміщення міської ради. Біля входу з тильного боку є пандус, проте він, за словами Юрія Духна, також не витримує жодної критики: виготовлений із дорогої кам’яної плитки, а незручний, без шершавого покриття — у сніг чи ожеледь візок на нього не заїде.

Треба зазначити, що, на відміну від людей з інвалідністю, здавалося б, короткий маршрут виявився посильним не для всіх здорових людей: дехто на середині шляху встав із візка й далі пішов пішки. Роман Чабановський, котрий був серед тих, хто доїхав до театру, поділився з журналістами: «У мене болять руки — здається, натер мозолі. Я знав, що бути прикутим до візка нелегко, що наше місто слабо пристосоване для людей з обмеженими можливостями, проте не думав, що ситуація аж настільки жахлива. Немає пандусів, придатних для експлуатації, відсутні пологі спуски, покришена плитка на тротуарах перешкоджає пересуванню. Ми витратили понад годину, щоб проїхати відстань, яку здорова людина долає пішки за якихось 5 хвилин. Тому відчуття гнітюче. З іншого боку, у мене з’явилося розуміння того, що при містобудуванні обов’язково має стояти питання: а як цим користуватимуться люди з інвалідністю, чи буде їм зручно?»

Після акції він пообіцяв переглянути питання про доступність адміністративної будівлі для людей із обмеженими можливостями. До того ж ініціюватимуть програму будівництва в місті пандусів, що були б придатними для користування.

Наприкінці маршруту учасники акції діляться враженнями. «Я вирішив, що віднині намагатимуся скуповуватися в тих магазинах, де є пандуси», — ці слова Анатолія Ханка зустріли схвальними оплесками. «Ми давно виношуємо ідею створення єдиної інтерактивної карти Полтави, аби кожна людина з особливими потребами могла ввести, скажімо, в мобільному телефоні своє місцезнаходження й пункт, до якого потрібно добратися, і їй висвітлився б увесь маршрут, який вона могла б подолати з мінімальними втратами для себе», — розповіла представник громадської ініціативи «Мер від громади», архітектор за фахом Ірина Особік. Насамкінець вирішили направити резолюцію до міськвиконкому, нагадавши чиновникам, що наш обласний центр увійшов до п’ятірки учасників пілотного проекту — місто для комфортного проживання населення.

Ірина Твердохліб каже: «Знаєте, найбільше мені хотілося б посадити в інвалідні візки людей, котрі причетні до будівництва. Бо хіба винен, скажімо, міський голова в тому, що будівельники витворяють казна-що? І це при тому, що існують державні будівельні норми. Мабуть, кожен має бути на своєму місці. А від послуг непрофесіоналів у будівництві потрібно категорично відмовлятися. Я б таких узагалі штрафувала. До речі, ми вже маємо такі прецеденти».