Вепри на замовлення

Шкури, копита, скелет

Вилазку браконьєрів поблизу села Колодязного у Двурічанському районі природоохоронні організації назвали безпрецедентною за кількістю вбитих тварин. Після обстеження скинутих на території мисливського господарства шкур, кінцівок, скелетів, голів фахівці нарахували 23 вепри, 2 косулі й три лисиці. Сума збитків, завданих державі, за попередніми даними, склала 700 тисяч гривень. «Минулого і цього року в Двурічанському районі полювання не відкривали взагалі, — прокоментував НП еколог проекту Green Video Валерій Ловчиновський. — Район межує з Росією, а також Луганською областю, де триває АТО. У випадку проведення санітарних відстрілів залишки тварин були б утилізовані згідно з затвердженими процедурами. Той факт, що такі відстріли не проводилися, підтвердив і санітарний лікар району, який приїздив сюди за викликом. Саме тому доречно припустити: ми маємо справу з нечуваним розгулом браконьєрства. На сьогодні це найбільший зафіксований факт незаконного забою диких тварин у Харківському регіоні».

На цей могильник натрапили місцеві жителі. Вони викликали екологів, а вже ті сповістили про страшну знахідку правоохоронців. Як повідомила пресі слідчий Куп’янського відділу поліції Софія Копєйкіна, знайдені останки відправлено на трасологічну та ветеринарно-санітарну експертизи. Вже відкрито також кримінальне провадження за статтею 248 — «Незаконне полювання». Така провина карається штрафом на велику суму або ув’язненням до п’яти років. Місце для відкритого могильника живодери обрали просто ідеальне — між віддаленими полями, усього за три кілометри від кордону з Росією. Шанси, що їх тут хтось знайде до весни, були досить примарними.

Директор мисливського господарства «Бірюк» Сергій Лобач, у володіннях якого знайшли мертвих тварин, можливу причетність свого підприємства до інциденту категорично заперечує. «Ми вже давно уклали договір на утилізацію відходів, зокрема шкур, iз Куп’янським утилізаційним заводом і як законослухняне господарство, проводимо утилізацію згідно з законом, — каже він. — До того ж нам немає жодного сенсу влаштовувати могильники на власній же території, тому що вони привертають увагу хижаків, від яких ми повинні захищати своїх тварин. Зрештою, наразі сезон полювання закритий, тому в мене складається таке враження, що нам просто хтось підкинув ці шкури».

Битва на знищення

Забиті вепри стали черговим епізодом у чотирирічній війні, що триває між Національним природним парком «Двурічанський» і ДП«Бірюк». Двобій між сусідами періодично набуває нових форм, і кожна наступна хвиля протистояння лише підвищує ставки. Скажімо, за півроку до того, як знайшли могильник, єгері біля годівниць виявили пакет із копитами. За словами Сергія Лобача, тією поклажею невідомі, очевидно, теж хотіли кинути тінь на репутацію законослухняних мисливців. «З охоронцями парку в нас постійні конфлікти, — скаржиться директор. — Узимку стався курйозний випадок — вони вкрали три мішки кукурудзи з наших годувальних майданчиків. А через день на тому ж місці напали на наших єгерів. У ході сутички одному з них пошкодили палець».

Узагалі претензій до парку за роки війни зібралося у ДП «Бірюк» на повноцінний судовий позов. Спочатку слухання справи проходило в господарському, а потім в апеляційному судах Харкова, де вирок виносили на користь позивача. «Нас звинуватили в тому, що ми їм заважаємо вести їхню діяльність, не надавши при цьому жодних реальних доказів, — каже заступник директора Нацпарку Андрій Тупиков. — Зокрема, нам інкримінували руйнування тимчасових споруд на території ДП, чого ніколи не було, і незаконне обстеження їхньої території, чого ми теж не робили. Але, незважаючи на це, обидві судові інстанції винесли рішення на користь мисливського господарства. Домогтися справедливості нам пощастило лише в касаційному суді. Позов iз приводу того, що ми їм нібито заважаємо, було відхилено».

Утім, за словами екологів, судова тяганина — лише зовнішній прояв невдоволення сусідів одне одним. Основна ж причина таїться в одвічному земельному спорі. На сьогоднішній день володіння ДП «Бірюк» у десять разів перевищує площу, зайняту Нацпарком. Тобто мисливські угіддя розкинулися на 30 тисячах гектарів землі, а «Двурічанський» — на трьох тисячах. Але війна йде не за територію як так таку, а за цілком конкретні 600 гектарів урочища «Заливне», що в ході створення Національного парку перейшло з мисливських володінь до природоохоронної зони. І тут, виявляється, вже не до компромісів. «Генетично всі дикі свині Двурічанського району народилися саме в цьому місці, — пояснив ситуацію начальник охорони парку Андрій Кобилєв. — З настанням тепла вепри розходяться по лісі, бо їм тут тісно, а на зиму знову сходяться сюди, де й народжують молодняк. Тобто виходить, що в лютому-березні мисливцям більше ніде бити живність, окрім як у цьому урочищі. Коли ми працювали по проекту створення парку, то встановили півтори сотні інформаційних знаків, вказавши нашу територію. Представники ДП їх просто руками ламали. На даний момент лишилося всього п’ять таких табличок».

Мешканці крейдяних гір

Співіснувати в межах однієї території мисливському господарству і природоохоронному парку складно і через відмінність завдань, що стоять перед ними. Екологи «Двурічанського» мусять зберігати ввірений їм шматок унікальної природи в її первісному стані. А мисливці, відповідно, зацікавлені у штучному регулюванні чисельності тварин на своїх територіях, оскільки полювання — їхній основний промисел. Саме тому чітко окреслений кордон між обома сусідами з суворою забороною переступати межу, — єдиний вихід із ситуації, що склалася. Але місцеві екологічні
управління, так само, як і органи влади в цілому, чомусь не поспішають поставити у цій суперечці остаточну крапку. Більше того, активісти природоохоронних організацій схиляються до думки, що чиновники різних рівнів у нескінченних суперечках більше підтримують саме мисливське господарство. У результаті екологи пообіцяли шукати правду на столичному рівні, бо парк «Двурічанський», який вважається найменшим в Україні, не може втратити й без того скромні гектари. «Тут нічого остаточно не вирішиться, поки держава не виділить гроші на землевпорядні роботи в Національному парку, — резюмує представник екогрупи «Печеніги» Олег Вяткін. — Але наразі вже розроблено проект організації території. Йдеться про документ, який надасть адміністрації законні підстави для повного контролю над парковою зоною».

Найбільшу наукову і природоохоронну цінність «Двурічанського» має «крейдяне плече» Воронізького гранітного щита, що утворився на дні древнього моря в період мезозою. На схилах і в підніжжі незвично білих гір можна знайти реліктові й ендемічні рослини, які лишилися з певних геологічних епох і зустрічаються нині на планеті лише в межах невеликої кількості місць. На території цього Національного парку дивом збереглися також цілинні степові ділянки, завдяки чому Харківський регіон став хранителем цілої низки рідкісних представників тваринного і рослинного світу. Саме тому для парку важливі не землі як такі, а конкретні ділянки з ландшафтом, що не зіпсований людською ненаситністю.