Цезар радіє

По-чорному... По-блакитному...

Нагадалася інша стрічка Коенів, «Бартон Фінк», з якої, власне, і почалося моє знайомство з їхньою творчістю на початку 1990-х. Теж Голлівуд, його залаштункові тіні. Драматург отримує завдання написати сценарій і поселяється в готель, аби в тиші і спокої витворити щось таке неабияке. Одначе тиша навпіл зі згуками, в ній живе-шарудить щось і хтось. Зрештою, запросивши жіночку, секретарку знайомого романіста (він, бідака, спився трохи й відтак секретарка і тексти за нього барабанить на друкарській машинці) на вечірку й нічку, прокидається уранці з її скривавленим трупом поруч. І так далі — чорнотілий і чорнодухий сюр, який багато чого визначив у кіно 90-х. І спрацьовує досі — принаймні у творчості Коенів.

У програмі великого конкурсу п’ятниці ще одна американська стрічка — «Спеціальний опівнічний випуск» /Midnight Special/ Джеффа Ніколса. Релігійні екстремісти, поліцейські і ще купа людей ганяються за героєм картини і його 8-річним сином. Обіцяно синтез наукової фантастики і релігійної саги, екранну параною одноповерхової Америки, з її страхами, з її безсиллям проти державного апарату (ось, а кажуть, що тільки українці безсилі тут) і релігійних сект. Темно і щось невесело, а коли й гумор, так обов’язково вифарбуваний у чорне, як дьоготь...

У п’ятничній програмі показують і картину «Хеді» тунісця Мохамед Бена Аттіа (спільне виробництво Тунісу, Франції й Бельгії). У центрі молодий чоловік, що повністю залежить від волі інших. Нарешті він потрапляє в ситуації, коли йому треба приймати власні рішення. «Про щастя і біль свободи» — ось воно про що. Хочеш бути щасливим — доведеться пройти через серйозні больові відчуття.

У суботу з особливим інтересом очікується документальний фільм «Море у вогні» італійця Джанфранко Розі. Середземномор’я, острів Лампедуза, транзитний пункт багатьох африканців, що прагнуть до Європи, до Раю земного, аби позбутися пекельних обставин життя у своїх країнах. Зрозуміло, чому картина включена до програми великого ігрового конкурсу — гарячий матеріал, який повсякчас піднімає температуру життя старого континенту.

Паралельно з кінофестивалем у Берліні відбудеться Другий Берлінський тиждень критики. У ньому буде представлено стрічку Ігоря Мінаєва «Блакитна сукня», спільного виробництва Франції та України. Нагадаю, це колишній український режисер, працював на Одеській кіностудії, де зробив такі помітні картини, як «Холодний березень» і «Перший поверх». Із кінця 80-х живе і працює у Франції. Судячи за анонсами, йдеться про таку собі ностальгійну синефільську стрічку про минуле — передусім самого автора.

Тиждень критики започатковано минулого року Німецькою асоціацією кінокритиків. Його проводять за підтримки Фонду Гайнріха Бьолля. В рамках Тижня передбачається не тільки показ, а й обговорення, дискусії щодо стану європейського і світового кіно.

Чому і як?

Загалом фестивальна програма різноманітна й практично неосяжна. І це не тільки власне кіно. Скажімо, влаштовується такий собі захід «Книги на Берлінале» (спільно з Франкфуртською книжковою ярмаркою), в рамках якого продюсерам буде презентовано одинадцять літературних творів з потенціалом для кіноадаптації. Про потенційну фільмову романістику йтиметься на так званому Berlinale Co-Production Market — там буде можливість одразу вирішувати проблеми надання прав на екранізацію. Це те, що варто запозичити і нашим фестивалям — особливо зважаючи на те, що вітчизняна література практично не помічається ні українськими продюсерами, ні режисерами.

13-15 лютого відбудеться EFM Industry Debates — три панельні дискусії щодо проблем кіно- і медіа-індустрії. Під час першої дискусії обговорять те, яким чином корейське кіно долає кордони і вливається в кіноіндустрію Південно-Східної Азії. Я одразу уявив собі обговорення того, як українські кінематографісти «вливаються» і долають кордони, і чому найчастіше цього не відбувається. Важливо зрозуміти механізм — культурний і соціально-економічний — таких речей.

Наступні дискусії так само цікаві. Про підприємницьку технологію і психологію продюсера за умов нинішньої наджорсткої конкуренції на ринку. І про причини буму high-end серіалів у Європі, технологію успіху. Остання дискусія — разом iз так званою Drama Series Days. Уже в цій програмі дискутуватимуть щодо особливостей ТБ контенту і стратегії його контакту з сучасною аудиторією.

Словом, на ці дні Берлін перетворюється на столицю світового кіно. Фільми показують у багатьох залах у різних районах німецької столиці. Колосальний глядацький інтерес до фестивалю є його невід’ємною особливістю. Візуально це щоденні довжелезні черги до кас кінотеатрів. Це, мабуть, найбільше досягнення Берлінале за його 65-рiчну історію — виховано глядача, для якого кіно є важливою частиною національної і світової культури.