Регіональні політігрища: черговий рівень складності

21.01.2016
Регіональні політігрища: черговий рівень складності

Олександр Лев — очільник вінницького УКРОПу — пише Президенту.

Чимало провладних аналітиків вважає, що вибори до місцевих рад, формування коаліційної більшості у Вінницькій обласній раді, підкилимні ґешефти «з ким треба» та політичні репресії «кого треба» забезпечать період принаймні дворічної політичної стабільності в області. Тим більше що провідні посади у регіональній владі посіли здебільшого представники порошенкоорієнтованої політичної групи, що закріпилась на Вінниччині в другій половині 2000-х років, так званої партії вінничан.  Представники команди Порошенка—Гройсмана отримали можливість реалізації взятих на себе під час виборів зобов’язань. Поки що на ділі ці обіцянки виглядають «голлівудською» грою.
А функціонує ця стара-нова політична конфігурація в базовій для Президента й спікера області, нагадаємо, на тлі гучного спротиву громадськості обранню головою облради колишнього очільника ОДА Анатолія Олійника. Це проявилось у зниженні градуса симпатії активістів до керівників декотрих місцевих осередків майданних партій. Власне, зараз лідери громадськості — в стані пошуку нових політичних орієнтирів. Адже після тієї бурхливої кадрової сесії облради і ложечки не знайшлись, і осад став ще в’язкішим. На що наразі розраховувати в ситуації, коли перемога Майдану бездарно викривлена, а всі його жертви та ідейні учасники втоптані в «шоколад»? Тому гіпотетичні дострокові вибори до Верховної Ради примарними не видаються.

«Троянські коні» нових політичних розкладів

І от поки вінницькі політики, в більшості своїй, інертно спостерігають за громадською думкою; партійні функціонери чекають на розпорядження Києва, яких немає, адже «перші особи» також недостатньо орієнтуються у ситуації; посадові особи публічної політики взагалі намагаються уникати, щоб не привертати до себе зайвої уваги, і сподіваються, що період відносного затишшя триватиме ще довго — така собі творча криза; одна частина нових опозиціонерів, провівши перше в новому році недільне віче, вже гострить списи слів для назріваючих київських мітингів, а інша — намагається розганяти хвилі громадських очікувань, згідно з власним планом.

Скажімо, місцеві аналітики вже визначили, що ділити тигрову шкуру «грузинського витязя» у  Вінниці почали представники регіонального «Народного контролю». А тому, ймовірно, лідер місцевого осередку «НК» Володимир Воловодюк й очолить тут майбутній партійний проект Міхеїла Саакашвілі. Такий висновок зроблено через поїздку Воловодюка зі своїм партійним шефом, лідером «Народного контролю» Дмитром Добродомовим на влаштований Саакашвілі антикорупційний форум. Знавці місцевих політичних інтриг стверджують, що регіональний «контролер» погодився організувати подібний захід й у Вінниці. Уже сьогодні стверджується, що майбутня партія Саакашвілі може з легкістю здолати 5-відсотковий бар’єр на можливих дострокових парламентських виборах. Та й на місцевих виборах 2017 року цей проект, якщо не витратить стартовий рейтинг на з’ясування внутріпартійних стосунків, виступить цілком пристойно. Адже, незважаючи на те, що в Одесі Саакашвілі чимало пари випустив у свисток, можливо, через об’єктивні причини затісного «губернаторського» мундира для екс-президента, тут про грузинського одеського голову ОДА кажуть як про можливість не лише приміряти на себе чужий успіх, а й випустити його в широке виробництво. Про нього на Поділлі мріють як про того, хто зможе атакувати все, що ненавидять і праві й приховані ліві, студенти й пенсіонери, ідейні й космополіти... Однак iдеться і про те, що, ймовірно, команда Гройсмана знайде ще одне місце новому політичному проекту Саакашвілі під спікерським крилом (точніше, пильним наглядом) у Вінниці. Адже про таланти Володимира Борисовича, зокрема вміння вести свою гру, причому роблячи декілька паралельних ходів, «УМ» уже неодноразово зазначала. Недаремно ж пан Міхеїл приїжджав підтримувати ставленика Володимира Гройсмана на останніх місцевих виборах, котрий таки пройшов у мери обласного центру. А з іншого боку, представників «Народного контролю» на одному з останніх гучних виступів громадськості та партійних учасників Революції гідності — вінницькому тарифному майдані — помічено не було. Політичні амбіції — чим не привід для переміни масок? Тим більше що команда Банкової не є монолітною. Подейкують у Вінниці й про таємничого столичного куратора з «Народного контролю», який має доволі тісні стосунки з певними особами з найближчого оточення вінницького керівництва. Усе ж повинно бути під контролем.

«Окружна» політшляхів

Нагадаємо, на одному з перших засідань сесії Вінницької обласної ради було сформовано коаліцію з БПП, «Батьківщини», «Самопомочі», Радикальної партії Ляшка та Аграрної партії.

Але оскільки громадськість була зайнята обуренням та вимогою виконання обіцянок від місцевих партійних лідерів майданних партій, то поза увагою залишилося інше — реакція деяких представників цих сил на обрання заступниками голови Вінницької облради Людмили Щербаківської («Батьківщина») та Олександра Качура (РПЛ). Хтось обурювався у вузькому колі однопартійців і приватних розмовах. Дехто писав пости у соціальних мережах. А одиниці зробили публічні заяви. Один iз таких «протестантів» Олег Долінський балотувався до обласної ради від команди Юлії Тимошенко. Оприлюднивши блог на одному з iнтернет-ресурсів Вінниці під промовистою назвою «Поцілунок Іуди за 30 срібняків, або Як псевдодемократи конвертували людські сподівання вінничан», він назвав керівництво «Батьківщини» «повіями» і заявив про перехід в УКРОП. У згаданому дописі Олег Долінський не те, що засуджує, а розбиває вщент вчинки Людмили Щербаківської та Олександра Качура.

Вінницький УКРОП на першій скандальній сесії облради зайняв досить привабливе для оцінки вінницьким виборцем місце, проігнорувавши засідання взагалі. Ну, а зараз жодні моральні чинники не заважають укропівцям розгойдувати нові хвилі. Оскільки правляча сила заварила із арештом їхнього соратника Геннадія Корбана таку кашу, що, вочевидь, буде розхльобувати її аж до самих наступних виборів, то чому б не використати це, як політтехнологічний прийом. Нещодавно вінницькі укропівці відправили листа до Президента Петра Порошенка, як «до людини, на котру мільйони людей усієї нашої країни покладали величезні сподівання, пов’язані з європейським розвитком України. Але, на жаль, Вам доводиться опиратись на слабке й непрофесійне оточення як у виконавчій, так і в судовій владі, не кажучи вже про парламент. Як відомо, короля робить почет, — ідеться у зверненні. — Народ України мудро запропонував на місцевих виборах нових, гідних опонентів в особі УКРОПа. Тому ні Корбан, ні УКРОП Вам не вороги, а потужна підтримка в усіх декларованих Вами починаннях. У той час, коли в нас є зовнішній ворог, ми чомусь шукаємо ворогів серед патріотів, котрі зупинили в Дніпропетровську російську агресію. Давайте перестанемо шукати «бліх» у біографії Корбана й придумувати сміхотворні звинувачення, а згадаємо про його патріотизм і професійність в екстремальних умовах. Почніть, зрештою, довіряти й опиратись на патріотів та професіоналів, і Ви ввійдете в історію України, як сильний Президент сильної країни». Лист підписано лідером вінницького осередку партії УКРОП Олександром Левом.

Власне, і цим листом, і різними заявами на Вінниччині ця політична сила постійно наголошує (про всяк випадок), що є конструктивною опозицією до чинної влади.

Однак для широкого загалу не менш важливим (до пори до часу) є інше: аби влада, вправно підвищуючи показники слововиробництва, а не реального ККД, не прослухала адресовані їй перші сурми прокляття мідних труб.