Розквiтнуть мiста-сади

Журналісти записали розповідь ученого, використовуючи поліграф — детектор брехні. А після цього довго сперечалися, чи потрібно ділитися почутим... Фізик-ядерник Олександр Харченко стверджує, що йому вдалося побувати в майбутньому.

Передісторія.
Серед транзитних пасажирiв без «шенгену»

Із цією людиною ми познайомилися ще в 2007 році в аеропорту Шарль-де-Голль у Франції. З товаришем iз «5-го каналу», через помилку Air France, ми були змушені «вбивати» 23 години у транзитному аеропорту Парижа. Почасти від нудьги, почасти від революційного настрою вирішили влаштувати французам акцію протесту. Позичили в темношкірого прибиральника картон. Мила дівчина біля стійки реєстрації поділилася скотчем і маркерами. Через годину в нас був довжелезний транспарант-інфографіка, причому французькою мовою. Він ставив під сумнів легендарне «Свобода. Рівність. Братерство», ілюструючи страждання транзитних пасажирів без «шенгену». Закінчився протест у підвалі аеропорту. Туди нас заманила місцева поліція. Добре, що ми встигли скинути смс колегам у Києві. Через кiлька годин з «полону» нас визволив тодішній радник українського посла у Франції Дмитро Свистков. Ми провели затишну ніч iз вином і видом на Ейфелеву вежу в посольстві. А наступного дня гордо реєструвалися на виліт у тому ж аеропорту.

Несподівано до нас підійшов один iз пасажирів — худющий, iз розпатланим волоссям і палаючими, як у Ейнштейна, очима. Він сказав, що ми молодці. Про наші пригоди йому розповiла дружина, що побачила сюжет у Києві, в теленовинах. Із новим знайомим ми спілкувалися всю дорогу — до самого центру Києва, куди він нас підкинув iз Борисполя.

Виявилося, Олександр Харченко — фізик-ядерник. Наскільки ми змогли зрозуміти своїми мiзками нефізиків, усе життя він присвятив розгадуванню таємниці самоорганізації атомів на поверхні молекули. За контрактом учений постійно виїжджав у Францію — на один зі світових ядерних центрів. Потім повертався до Києва, на зароблені в Парижі гроші займався в Україні наукою. Так багато про цю людину ми розповідаємо тому, що він втягнув наше бюро журналістських розслідувань у найзахоплюючiшу історію з усіх, що коли-небудь iз нами відбувалися. Десять днів тому Олександр подзвонив і запропонував зустрітися. Після цієї розмови в кафе на Ярославовому Валу ми зустрічалися ще двічі. Причому провели разом не одну годину. Спочатку в редакції, потім — у компанії, що надає послуги поліграфа (детектора брехні). Фізик-ядерник стверджує (і детектор вважає, що він говорить правду), що на Різдво йому вдалося потрапити в майбутнє. Він намалював нам формулу, що дозволила порушити закон збереження імпульсу. Чесно кажучи, ми так і не зрозуміли його суть, а формулу з 13 рядків зрозуміти навіть не намагалися. Але розповіддю вченого (після довгих дебатів у київської редакції і за рішенням головного редактора газети) ми вирішили поділитися. Далі уривки записаної нами зустрічі.

Подорож у 2028-й

— У якому ви, кажете, були році?

— В 2028 році. Вночі, 7 січня.

— А де?

— Я опинився на проспекті Науки, де моя лабораторія. Правда, вже ні лабораторії, ні проспекту там не було. Наскільки я зрозумів, усе місто перебудовують. Точніше, міста. Якщо вірити повідомленням медіа того часу, вся країна — велике будівництво.

— Чому? Була війна?

— Ні, це державна програма. Вона називається «Садок вишневий». (Журналіст iз теми правосуддя гмикає). Всю країну перебудовують у міста-сади. Наскільки я зрозумів, за основу взято проект англійського утопіста XIX століття Ебенезера Говарда.

— А правлять нами інопланетяни (знову не витримує журналіст iз правосуддя)?

— Главу уряду звуть Кареш Пумане Арайян, якщо не помиляюся. Він австралієць. Усе дуже змінилося. Уряд України підбирають по всьому світу — через рекрутингові агентства. Укладають контракт iз чіткими зобов’язаннями. В уряді лише один українець — міністр оборони. Він, до речі, займається й наукою. Наша країна стає світовим лідером в освоєнні космосу. Власне, міністр — колишній керівник космічного спецназу. (Вся редакція перезирається)

— Ее-е ... А країна — Україна? Або нас окупували австралійці? (Іронічно запитує розслідувач за освітою).

— Русь (з абсолютно серйозним виглядом відповідає фізик). Мова — українська, столиця — Київ, герб — тризуб. Але все інше... Ми дійсно рвемося у світові лідери. Перш за все через науковий прорив. У країну переїжджають тисячі вчених з усього світу. Ерік Корнелл, Вольфганг Кеттерле, Джордж Смут, Андрій Гейм живуть у мiстечку геніїв. Це в районі нинішньої Татарки. А якби ви бачили їх Інститут фізики!

— Почекайте (твердо зупиняє вченого журналіст-розслідувач з охорони здоров’я). Давайте по порядку. Опишіть, як там люди живуть. Як одягаються, які в них будинки, чим займаються?

— Головна відмінність — саме ці міста-сади. Я про них цілу годину читав. Насправді людей майже не бачив, бо була різдвяна ніч. Я дійшов до центру містечка, побачив інформаційний стенд — зразок сучасного лайт-боксу. Але це великий інтерактивний екран. Торкаєшся — і можна про все дізнатися, як вулична електронна бібліотека. Я читав цей лайт-бокс три години! Приїхав міліціонер на велосипеді, запитав, як мої справи і побажав щасливого Різдва. Ось що я вичитав про міста-сади. Суспільство дiйшло висновку, що наш нинішній спосіб проживання у великих містах підриває здоров’я, це економічно невигідно і руйнує нормальні зв’язки між людьми. Тому всі населені пункти вирішено перебудувати в міста-сади. Головний їхній принцип — розмір. Не більше тридцяти тисяч людей, переважно знайомих між собою, які самі управляють і доглядають за своїм містом. Туди навіть державна поліція не має права зайти без офіційного виклику місцевим дільничним. Його, до речі, вибирають.

І бiднякiв — не залишилося

— А як виглядають ці міста-сади?

— Як кільця. Усередині — центральна площа за принципом давньогрецької агори. Там мiстяни збираються на дебати перед місцевими референдумами, виборами (а вони там постійно). Навколо площі — школи, разом iз «школами здоров’я». Це в них так поліклініки називаються. Арт-центр. Офіс дільничного, до речі. Басейн, який одночасно є зимовим садом і музеєм науки. Там проходять заняття для дітей — iз метою виявлення майбутніх учених.

— А навколо центру?

— Кільце лісу або парку. Через нього йдуть доріжки, швидше стежки. На машині на центральну площу проїхати не можна, тільки на велосипеді. У цьому основна ідея міста-саду — не користуватися машинами. На них їздять тільки між містами. І то все менше. В основному наземним метро.

— Добре. Центральна площа зі школами, лікарнями і басейном, потім — кільце лісу, а далі?

— Далі, теж кільцем, iдуть житлові будинки. На один, два, рідко — три поверхи. Від багатоповерхівок вирішили відмовитися. Точніше, введено великий податок на будівництво та проживання в будинках більших за два поверхи. Із кожним поверхом податок збільшується, тому у високих будинках ніхто не хоче жити. Двоповерховий будинок стає найпоширенішим варіантом. Цікаво, що готові місця продають так, щоб поряд жили люди з різним доходом. Щоб не утворювалися «бідні» й «багаті» райони. Що відбувається з економікою — це окрема історія! Заборонено відсотки в банках, гроші — більше не засіб збагачення. У заможних людей тепер картини, скульптури.

— І живуть поруч iз бідняками (саркастично перепитує наш фінансовий директор)?

— А їх там начебто не залишилося. Але люди з різним доходом дійсно живуть поруч. І змагаються тільки в огірках.

— Що?!

— Дуже популярним стало самостійне вирощування фруктів або овочів. Є національний шоу-конкурс, змагання між будинками. Переможців нагороджують і дають знижки. Вважається, що процес вирощування чого-небудь є незамінним таїнством для людини.

— А прiзвище кращого «капустовода» країни не Азаров часом?

— Про долю нинішнього уряду я вам не хочу розповідати.

— Добре. А що навколо кільця житлових будинків?

— Ще одне кільце лісу, потім — кільце офісів. Воно останнє в такому місті. До нього теж дiстаються пішки або на велосипедах. Виходить, що в центр iдуть у суспільних, культурних та освітніх справах, а на околиці — в офіси. Ось офіси бувають хмарочосами.

— А далі?

— А далі — метро і траси в інші міста-сади. Фактично всі люди живуть у таких містечках по 30 тисяч.

— А з нинішніми містами що?

— Історичні центри віддали під музеї, університети, театри, галереї. Все інше руйнують, щоб побудувати міста-сади або відтворити поля та ліси. У Києві Либідь, Почайну та інші річки відновлюють!

Більше читайте тут: http://www.telegraf.in.ua/ppular/10028368-fizik-yaderschik-aleksandr-harchenko-utverzhdaet-chto-emu-udalos-pobyvat-v-buduschem.html.

Продовження читайте в номерi «України молодої» за четвер, 21.01.2016 р.

Єгор СОБОЛЄВ,
бюро журналістських розслідувань «Свідомо»