Українцi на батькiвщинi бананiв. (Фото автора.)
Нещодавно в нашій газеті друкувався матеріал, у якому йшлося про подорож українських хлопців по Далекому Сходу i Центральнiй Азiї. Сьогодні ми пропонуємо нашим читачам нарис про екзотичну непальську кухню, яка, як видно, дуже сподобалася українцям у Катманду.
Після порівняно дорогого Тибету в Непалі нам усе здавалося дуже дешевим. Особливо тішили недорогі фрукти, що ростуть у цій країні чи не на кожному кроці. Андрій марив манго, я ж не міг дочекатися, щоб скуштувати місцеві банани, які коштують 2—2,5 рупії за штуку (це при спiввiдношеннi 70 рупій за долар), тоді як кілограм солодких манго обходився в один «бакс».
Окремим відкриттям для нас стала непальська кухня — не було дня, щоб ми спромоглися відмовитися від спокуси спробувати якусь новеньку та смачненьку страву. Перехопити в Катманду можна буквально на ходу: на вулицях працюють закусочні на колесах, де завжди можна поїсти чогось надзвичайно дешевого і, як правило, дуже перченого. Ось в останньому і криється особливість місцевої кухні. Наприклад, така страва, як самосу — засмажений в олії конвертик із тіста, начинений горохом, овочами та перцем чилі. Оскільки непальці вирощують багато рису, не дивно, що більшість традиційних страв готують саме з нього. Однією з найвідоміших непальських страв є дал-бат (Dhal-bhat). Якщо перекладати дослівно, то дал — це юшка з бобів, а бат — рис. Однак, крім цих головних компонентів, страву подають з маринованими овочами (переважно це паростки молодого бамбука) та картоплею зі смаком карі.
Цікаво, що у непальців є дуже схожа на наші вареники страва, що зветься момо. Невеликі вареники мають найрізноманітніші наповнювачі, починаючи від овочів та закінчуючи різними видами м'яса. Звичайна порція момо складається з 10—12 вареничків. Вони можуть бути вареними або смаженими, але за будь-яких обставин подаються зі спеціальним соусом. Той соус, так само як і наповнення момо, для непідготовлених організмів може здатися дещо загострим.
На вулиці завжди приємно посмакувати печеною кукурудзою (зі спеціями, якщо забажаєте), а в ресторанчиках — спробувати місцевого вина, що називається раксі і, як не дивно, робиться теж з кукурудзи. Власне, за смаком, запахом і кольором це так зване вино більше схоже на нашу самогонку. Однак за міцністю не йде в жодне порівняння — набагато слабше, і, певно, тому подається в чвертьлітрових фужерах.
Неможливо також не згадати про місцевий напій, що готується з йогурту і свіжовитиснутих фруктових соків — ласі. У різних місцях ласі має різні смаки. Це залежить від пропорцій компонентів: десь додають трохи більше йогурту, в іншому, навпаки, — більше соку і м'якоті. Однак несмачного ласі мені куштувати не доводилося. У меню ресторанчиків Катманду можна знайти всі можливі види чаю, але непальці традиційно віддають перевагу чорному, приготованому з молоком та імбиром. Мені ж найбільше припав до смаку чай з корицею. Досить часто у цей напій непальці додають суміш різних приправ, що зветься мусака. Але, як би там не було, в Катманду ніхто не залишиться голодним, адже, крім традиційних непальських страв, навіть у найскромнішому ресторанчику можна знайти цілий набір європейських страв.
Індійська кухня — одна з найбагатших і найрізноманітніших у світі. Хоча найбільше вона славиться своїми вегетаріанськими стравами, впевнений, що навіть переконаний м'ясоїд буде неабияк задоволений. Звиклий до континентальних страв гурман в Індії матиме чому дивуватися: зовнішній вигляд, манера подачі та споживання, не кажучи вже про смак та аромат, такої багатої на різноманітні спеції індійської традиційної кухні здатні причарувати. Мені найбільше засмакувала масала доса. Це, по-перше, великий млинець, складений удвоє, всередині якого може бути будь-яка начинка (у моєму випадку це була тушкована картопля з овочами). Окрім того, до нього окремо у блюдечку подають підливку зі смаком масала — спеціальної суміші спецій, подібної до карі. Традиційно це все їдять руками — відламуєте шматочок млинця з наповнювачем, опускаєте в мисочку з підливою і насолоджуєтеся. Після трапези разом iз рахунком завжди подають зубочистки та анісове насіння, що освіжає подих.
Спеції в індійській кухні додаються не тільки до різноманітних страв та солодощів, а й у напої. Як на мене, то я би виділив чай iз корицею та масала-чай — обидва готуються в традиційному стилі разом iз молоком та цукром. Британці, що перебрали в індусів традицію пити чай з молоком, не навчилися робити його настільки смачним. Зазвичай вони додають до гарячого чаю холодне молоко, в Індії чай якийсь час вариться разом iз молоком, цукром та, за бажанням, спеціями. Крім незабутнього смаку, такий напій має ще одну перевагу — протягом досить тривалого часу залишається гарячим, що особливо актуально для спекотного клімату. У більшості індійських забігайлівок чай подають у невеликій глиняній чашечці, яку індуси потім просто викидають, і я впевнений, що за кілька днів від неї й сліду не лишається. Їжу ж часто подають у мисочках, зроблених із засушених листочків. Не знаю, свідомо це робиться чи ні, але, як на мене, цей приклад достойний наслідування.
Ще будучи в Україні, я натрапив на цікаву інформацію, де повідомлялося, що в Індії надзвичайно дешеві банани: виходило, що за один долар можна купити 45 цих фруктів. Тож усю дорогу до Індії я мріяв про той банановий рай. Інформація виявилася достовірною, лише банани були як мінімум удвічі меншими за ті, що імпортують до нас. Та це деталі, які зовсім не засмучували, адже навколо була маса дешевих фруктів: наприклад, ананас по півдолара, а кілограм манго — ще менше. Зважаючи на індійську антисанітарію, перш ніж вживати ці райські дари, доводилося обмивати їх у розчині марганцівки. Як показало недалеке майбутнє, все ми робили правильно, от тільки треба було дотримуватися таких суворих правил до кінця та не пити того злощасного соку з цукрової тростини. Te задоволення обійшлося мені досить дорого — три тижні спринтерських забігів до тих місць, куди навіть королі ходять пішки. Симптоми тiєї хвороби припинилися аж у Малайзії, коли ми почали приймати протималярійний препарат «Доксіциклін», що є дуже сильним антибіотиком. Отож в Індії на вулиці краще не їсти й не пити — перевірено на власному досвiдi.
Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>
Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>
Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>
Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>
«Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>
От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>
