Без вини винний

Інформація про несправедливі суди над добровольцями та патріотами перестає бути сенсаційною. Свого часу «УМ» писала про справу донецьких «Равликів», досі тривають суди у справі Поліщука і Медведька, обвинувачених у вбивстві Олеся Бузини, а про 19-річну Віту Заверуху, якій інкримінують організацію терактів, схоже, вже й почали забувати. На цьому тлі справа волонтера і добровольця 81-ї окремої аеромобільної бригади Андрія Сарвіри (з позивним «Санчес») видається чимось буденним. Хоча йдеться про долю 26-річного хлопця, вся вина якого полягає в тому, що сім років тому він iз товаришем «не розминувся» із п’яною компанією, в якій був місцевий «мажор» — син директора м’ясокомбінату «Іванівські ковбаси». Як результат — перспектива провести наступні п’ять років за ґратами.

Детектив по-вінницьки

Отже, ця історія почалась у листопаді 2008 року. Тоді в центрі Вінниці за нещасливим збігом обставин 19-рiчний Андрій Сарвіра став учасником банальної бійки. Можливо, цей звичайний конфлікт давно поріс би мохом забуття, якби в компанії, з якою зав’язалася сутичка, не було Сергія Семенчука — сина директора м’ясокомбінату «Іванівські ковбаси», що реалізує продукцію через власну торговельну мережу. Саме як помсту з його боку і розглядають друзі Санчеса арешт бійця.

Тоді, в листопаді 2008 року вінницька газета «Місто», зі слів очевидця бійки вінничанки Лариси, так описувала ті події: «Двадцятилітні юнаки гуляли по Соборній (центральна вулиця. — Авт.) о 21.00 (до речі, абсолютно тверезі, що потім і довела медекспертиза). Назустріч їм ішли абсолютно п’яні троє молодих людей. Але не «змогли розминутись». Слово за слово — і зав’язалася штовханина. Хлопці як могли відбивалися від п’яних хуліганів (звичайно, можна було втекти, але чоловіча гідність перемагає здоровий глузд). Можливо, вони й перевищили норми самозахисту, бо в одного з нападників був розсічений ніс і текла кров, але до трьох нападників раптом приєднались і їхнi дружки (чоловік п’ять або й більше). При цьому поряд була патрульна міліцейська машина, з котрої спокійно спостерігали за бійкою служителі порядку. Здалеку спостерігав ще й охоронець казино. Зрозумівши, що з такою кількістю нападників не впоратися, один із постраждалих побіг по допомогу до міліціонерів, але... вони не вжили жодних заходів.

Далі події розгортались, як у кримінальному детективі. З’явилася якась машина, із неї вийшов чоловік і переговорив із міліцейським патрулем. Швидко з’явилась інша міліцейська машина й забрала (кого б ви думали?) тільки тих двох хлопців, на котрих напали. Їх відвезли для виявлення наявності алкоголю — не виявили. Потім помістили в КПЗ, забравши мобільні телефони, не дали передзвонити хоча б батькам. Усю ніч хлопців тримали в холодній камері й лише вранці направили в лікарню. Результати обстеження — в одного хлопця перелом носової перегородки й численні забої, у другого черепно-мозкова травма та численні забої.

Цікавий і той факт, що наступного дня лікарі судмедекспертизи чомусь абсолютно не хотіли визнавати подібні травми хлопців. Виявляється, за одним із п’яних молодиків, котрий також отримав серйозну травму, стоять якісь «авторитети».

Зрозуміло, всі, хто брав участь у бійці, повинні відповідати за законом однаково. Чому ж одні (тверезі) сидять у КПЗ, а інші (п’яні) спокійно сплять удома? Чому міліцейський патруль не зупинив бійку одразу, до важких наслідків? Чому судмедексперти хотіли закрити очі на травми постраждалих? Чому в нападника одразу ж з’явився адвокат? І найголовніше — чому кримінальна справа заведена лише на потерпілих?».

Відповідей на ці питання у слідства немає й досі. Натомість виникло багато інших. Бо за чотири місяці після відкриття справи і якимось дивним чином усе стало з ніг на голову: нападники стали потерпілими, а Сергій Семенчук проходить як найбільше постраждалий, отримавши в ході сутички різану рану лівої частини носа та обличчя розбитою пляшкою. Ця пляшка стала основним аргументом обвинувачення, яке чомусь висунули проти Андрія Сарвіри, хоча від початку розслідування всі свідки вказували на те, що на момент бійки пляшка була в руках у іншої людини і на ній не було виявлено Андрієвих відбитків пальців.

Попри те, що внаслідок бійки сам Андрій отримав струс мозку, закриту черепно-мозкову травму, внутрішній перелом носа та інші ушкодження, позов його батьків було відхилено «за відсутністю складу злочину», а його самого звинуватили в нападі на трьох молодиків та завдаванні одному з них тілесних ушкоджень. Власне, про причину метаморфоз, котру ніхто ніяк не пояснив, можна лише здогадуватися: на той час мати Андрієвого попутника працювала в органах місцевого самоврядування. Однак ці припущення до справи не підшиєш. Та й справа проти нього вже закрита за терміном давності.

За словами адвоката Андрія — Валерія Шалагінова, — ні слідство, ні суд не взяли до уваги і той факт, що Андрій сам викликав «швидку» на місце бійки та попросив охоронців найближчого закладу викликати міліцію. Попри відсутність прямих доказів вини Андрія та розповідь цього самого охоронця як свідка захисту, який на власні очі бачив бійку та довів невинність Андрія, прокуратура висунула Санчесу звинувачення у завдаванні тяжких тілесних ушкоджень Семенчуку та запросила 5 років (!) позбавлення волі.

Із фронту до в’язниці

Андрій Сарвіра народився та виріс у Вінниці. Після закінчення місцевої школи працював художником-оформлювачем зовнішньої реклами. У 2010 році переїхав до Києва, ставши студентом філологічного факультету Національного педагогічного університету ім. Драгоманова. Паралельно працював у готельній сфері. Під час Революції гідності Андрій пішов на Майдан і був там до самого кінця. А коли загострилася ситуація на сході України, пішов на тренувальні курси. Просився добровольцем, але у зв’язку з незакритою кримінальною справою тривалий час не міг вступити до лав Збройних сил.

Щоб не сидіти склавши руки, Андрій спочатку став волонтером 7-ї роти у 93-й бригаді, а потім у її складі вирушив на передову: в Піски, поблизу Донецького аеропорту. Влітку 2015 року перевівся до 81-ї окремої аеромобільної бригади добровольцем. Перебував у складі 5-ї бронетанкової групи на позиціях у Попасній Луганської області.

Увесь цей час, доки тривали судові засідання, Андрій регулярно приїжджав, як із Києва, так і з АТО, не пропустивши жодного. У 2012 році Вінницький міський суд, під тиском громадськості, яка розгорнула тоді кампанію із захисту Андрія, не наважився засудити хлопця і повернув справу на дорозслідування. Впродовж трьох років велося повторне слідство та судовий розгляд. І ось, 23 вересня 2015 року, суддя Вінницького міськсуду Ірина Курбатова, всупереч доказам, свідченням, обставинам життя Андрія винесла вирок та засудила Андрія до п’яти років позбавлення волі. Хлопця взяли під варту просто в залі суду. За словами адвоката Андрія, суддя цинічно зазначила в обґрунтуванні затримання, що Андрій порушив підписку про невиїзд, «перебуваючи в зоні АТО та проходячи службу в лавах Збройних сил України».

Якщо присуд залишиться чинним, Андрій Сарвіра має сплатити потерпілому майже 63 тис. грн. матеріальної та моральної шкоди за пошкоджене обличчя. Власне, і засудили його за ч. 1 ст. 121 КК України, яка передбачає «непоправне знівечення обличчя», тобто, такі ушкодження, які спотворюють лице і можуть викликати фізичний чи психологічний дискомфорт. Натомість, як зазначають свідки процесу, Семенчук, який таки з’явився на останнє судове засідання, ніяк не виглядав пригніченим чи закомплексованим через невеликий, майже непомітний шрам, який лишився після тієї бійки на його обличчі. Та й у соцмережах свої фото він виставляє регулярно, не переймаючись своїм виглядом.

«Ми не зламаємось і не зневіримось»

У справі Андрія Сарвіри за сім років змінилося чотири судді. Нинішня ж, Ірина Курбатова, доволі відома у Вінниці пані — саме вона головує у справі вінницького активіста Юрія Павленка (Хорта), якого 10 місяців утримують у СІЗО за обвинуваченнями у захопленні ОДА, хоча всі переконані, що головним «гріхом» Хорта є розірваний під час штурму портрет Петра Порошенка. Між іншим, усі спроби сторони захисту Хорта зробити відвід судді закінчуються нічим.

Зараз Андрій Сарвіра перебуває в камері попереднього утримання. Побратими бійця переймаються його долею, зазначаючи, що їхнiй товариш застудився у СІЗО, бо в камері холодно та вогко. Але найбільше обурює рідних і друзів Андрія те, що хлопця заарештували, незважаючи на те, що він діючий військовий і проходить службу в зоні АТО — арешт добровольців під час війни не піддається бодай якимось логічним, моральним виправданням. «На судові засідання Андрій навіть привозив довідку від командира про проходження служби», — стверджують друзі Сарвіри.

Апеляційний суд, який відбувся днями, залишив вирок без змін. Зараз адвокати готують касацію. Друзі і рідні хлопця все ж сподіваються, що справедливість візьме гору. «Це схоже не на суд, а на судилище. Я була на засіданнях, і це відчуття повного безсилля — найжахливіше, що довелось пережити Андрію та всій нашій родині. У тих, хто звинувачує Андрія, весь розрахунок на те, що ми зламаємося, відступимося, втратимо віру у справедливість. Але цього не буде!» — каже мати добровольця Світлана Сарвіра, яка разом із сином пройшла випробування усіма судовими засіданнями.

І дійсно, друзі здаватися не збираються. У мережі «Фейсбук» з’явилася спільнота «Свободу Андрію «Санчесу» Сарвірі», готуються звернення до правозахисних організацій та депутатські запити. Як показує практика, нині лише суспільний резонанс часто стає єдиним способом встановлення істини і відновлення правосуддя. А так хотілося б, щоб саме правосуддя від початку відповідало своїй суті. Незважаючи на особисті побажання «мажорів» та їхніх впливових батьків.