Колекція, що пастки плете

У нашому світі мешкає приблизно 40-45 тисяч видів павуків, а їхня кількість така велика, що кожна людина на відстані п’яти метрів біля себе знайде цю істоту. Науковці вивчають унікальні властивості павутини та, ґрунтуючись на дослідженнях, розробляють надміцні волокна чи біоматеріал, на якому зможуть вирощувати людську шкіру.

Кожен вид павуків — особливий, саме тому біологи намагаються об’єднати всі відомі колекції цих комах в одне ціле. Результатом таких спроб є ціла мережа зареєстрованих колекцій. Називається вона «Колекції комах і павуків світу», а центр зібрань розташовується на Гаваях. Лише три роки тому до такої світової спадщини внесли і колекцію Зоологічного музею Франкового університету, який, до слова, минулого року відсвяткував свій 230-й ювілей.

Найстарішою в усій Західній Україні є колекція павуків із Передкарпаття

У світі є багато зібрань павуків, проте найбільші з них розташовуються у Британському (Лондон) та Американському (Вашингтон) природничих музеях. У них зберігаються колекції, що налічують понад мільйон цих комах. Колекція ж Зоологічного музею Львівського університету налічує лише близько 300 павуків, головним чином зібраних на території Західної України. Проте тутешня колекція «місцевих мешканців» була зібрана ще у 80-х роках, і вважається єдиною та найстарішою в усій Західній Україні збіркою павуків із Передкарпаття.

Павукоподібним, до яких також належать скорпіони та кліщі, в музеї відведений окремий відділ. Деякі комахи зберігаються висушеними, але більшість захована у капсулки зі спиртом. Річ у тім, що висушувати екзепляри дуже важко, адже шкіра на черевце комашки — тоненькі, а внутрішні залози і травна система, коли висихають, дуже зморщуються, що відразу ж псує естетичний вигляд зразка. Колекцію місцевих павуків збирали доцент кафедри зоології Іван Бублик та його учень Ярослав Каричак. Цікаво, що збірка опрацьована лише у 2011 році і містить 750 екземплярів цих комах, із максимальною точністю серед яких визначено лише 94 види павуків, які належать до 17 родин. Деякі зразки визначені тільки до роду.

«Усі види павуків, які зібрані в нашій колекції, і зараз можна знайти в живій природі регіону, — розповідає завідувач Зоологічного музею Ігор Шидловський. — Хоча деякі павуки, яких на західноукраїнських теренах вважають звичним явищем, уже в сусідній Польщі — рідкісні екземпляри і занесені до національної Червоної книги. До таких, наприклад, належить агріопа брюніха, що виділяється посмугованим жовтим черевцем».

Представлені в збірці і павуки-птахоїди, яких виділяють в окрему родину. Вони в Україні не мешкають, але в останні роки стали тими екзотами, яких залюбки вирощують удома. До слова, найновіший екземпляр (2013 року) приніс випускник факультету.

Від отрути гинуть коні і верблюди

Найвідоміший для українського вуха павук — тарантул, належить до родини павуків-вовків. Їх у музеї є кілька: іноземний гість та павук, привезений з південних районів Рівенщини. Павуки-вовки отримали таку назву, бо полюють і вишукують свою здобич або часто підстерігають її із засідки, а не ловлять тенетами. Ловильних сіток, звичних натягнутих павутин, вони зовсім не будують. Деякі з них, до слова, розміром лише кілька сантиметрів, навіть можуть наздоганяти свою жертву.

За словами науковця, тарантули не менше 10-15 років мешкають на наших територіях, зокрема у Рівненській і Хмельницькій областях. Переселення цього павука у північніші райони нашої держави — яскравий приклад наслідків глобального потепління. Тепер в Україні теплолюбивим павукам стало комфортно. Науковці припускають, що комахи могли потрапити до нас разом із перелітними птахами, які часто переносять у своєму пір’ї різних паразитів. До слова, хоча в підручниках українських тарантулів описують як неотруйних, насправді всі павуки мають залозу, що виробляє отруту. Просто укус «українського» тарантула не смертельний, чимось схожий на те, як жалить бджола. Він не виробляє достатньо отрути, аби вбити велику жертву чи тим паче серйозно зашкодити людині.

Виняток — чорна вдова, або ж каракурт, який також трапляється на території України. «Він вважається чи не найотруйнішим павуком у світі, — продовжує розповідь директор музею. — Люди також стають жертвами павука, але, за статистикою, найчастіше від його отрути гинуть значно масивніші коні і верблюди».

Інші екзоти потрапили до колекції ще далекого 1935 року з Ліберії. Тодішній завідувач кафедри, професор Ян Гішлер, їздив у наукову експедицію і привіз, до прикладу, павука «прядку». Останній має надзвичайно довгі лапки та плете досить міцне павутиння.

Підводна сріблянка

«Вітчизняні» павуки також мають чим здивувати. До прикладу, павук сріблянка мешкає під водою. Це єдиний «підводний» павук із тих, що живуть на території України. Зрештою, всі павуки, і сріблянка також, дихають повітрям, але саме «підводний» має хитре пристосування: його тільце вкрите дрібненькими волосинками, між якими і затримуються бульбашки повітря, коли павук різко занурюється під воду. Все тіло комахи вкривається бульбашками і тому у воді здається, наче павук блищить і виглядає срібним. Якщо ж комаху підняти на поверхню, то бульбашки зникають і павук набуває звичайного бурувато-коричневого забарвлення.

«Сріблянка» — представник унікальних павуків, який і своє гніздо будує під водою, — пояснює пан Шидловський. — Харчується павук ракоподібними і личинками водних комах, які також входять у раціон риби. Павук натягує павутинку між стебельцями підводних рослин, а потім носить бульбашки повітря під цей «дашок». Тому його гнідзо нагадує повітряну капсулу під водою».

До павукоподібних також зараховують сульпуг та скорпіонів. Вони в музейній колекції зберігаються поруч із павуками. У спиртовому розчині видно найбільшого скорпіона — імператорського, що мешкає в південній частині Сахари і може виростати до 20 сантиметрів завдовжки.

Про осу, що харчується павуками

Зараз Зоологічний музей рідше поповнюється новими експонатами, бо природоохоронне законодавство забороняє. Проте, вчені привозять знахідки зі своїх наукових експедицій. Так, кілька років тому, доцент Ігор Дикий тричі був в Антарктиді і привіз звідти деякі зразки представників тамтешньої фауни (молюски і пінгвіни), що загинули. А в 2005 році співробітниця музею побувала у середній дельті Нілу, де міжнародна наукова експедиція займалася кільцюванням птахів. Звідти до музею прибули гнізда ткачиків, череп очеретянки, мушлі молюсків та комахи.

«Також наші студенти на першому курсі мають практику із зоології бехребетних, — каже директор музею. — Студенти вчаться розрізняти комах і, відповідно, збирають свої колекції. Часом трапляються цікаві екземпляри. До прикладу, оса-пелопей вигнутий, яку виявили в колекції одного зі студентів. Ті оси належать до роду «риючих» і мешкають на території Азії. Комаха живе у гніздах, які може ховати в предметех людського побуту (книжках, шторах, валізах...). Саме так у 70-х роках минулого століття її завезли в Швейцарію, звідки вона поширилась територією Європи. А ми її вперше знайшли у студентській колекції, яка була зібрана ще в 2002 році. До речі, ця оса харчується ...павуками. Доросла особина паралізує павуків і зносить їх у побудований глечик, як корм для майбутнього потомства».