Бездонна прірва комунальників

Існує чимало способів того, як «розпилити» міський бюджет. Київ не став винаходити велосипед і пішов второваною дорогою. У столиці налічується понад 400 (вдумаймося в цифру!) комунальних підприємств. Кожне з них «працювало» в міру сил і можливостей, а всі разом вони завдали збитків на 452 мільйони гривень. Це статистика за 2014 рік. Були, правда, і доходи — приблизно 30 мільйонів. І це при тому, що один тільки «Київтранспарксервіс» заробляє в місяць близько 30 млн. Відтак протягом року паркувальники повинні класти в міську казну не менше 360 мільйонів, однак грошей цих немає й близько.

Згноїти, але втримати за собою

Ситуація в столиці є відображенням загальної політики в державі. Політика, яка, по суті, мало змінилася з радянських часів і полягає у тому, аби не віддавати у приватні руки цілу низку напрямів. Держава, котра хоче контролювати всіх і вся, не допускаючи конкуренції, в принципі, є приреченою. Єдине, на що погоджується влада, це на співпрацю з одним-двома монополістами, котрі «підгрібають» під себе весь ринок.

Актуальний приклад цього — незавидна доля українського Wizz Air’у. З 26 березня компанія була змушена піти з українського ринку. Тимчасово її «підміняє» угорська Wizz Air, але портфель її пропозицій мізерний і налічує всього лише з десяток рейсів. Так сталося тому, що в листопаді 2014-го «Державіаслужба» на чолі з Денисом Антонюком, який працював на МАУ Ігоря Коломойського, прийняла рішення, що на повітряний трафік можуть претендувати тільки українські компанії. Тобто все та сама МАУ, яка тримає монополію на всю галузь.

На рівні столиці відбуваються аналогічні процеси. Для їх кращого розуміння можна зупинитися на історії такого комунального підприємства, як «Київкінофільм». Сенс його створення був у тому, щоб об’єднати низку кінотеатрів і «застовбити» їх за містом. Мовляв, це — муніципальна власність і відчуженню не підлягає. Процес примусового єднання йшов болісно, бо майже за кожним кінотеатром iз даного переліку тягнувся той чи інший скандал. Згадати варто хоча б «Київську Русь» або згорілий «Жовтень».

Що стосується кінотеатрів, котрі залишилися у комунальній власності, то варто спитати себе відверто: чи користується популярністю і чи приносить місту дохід комунальний кінотеатр «Лейпциг» на Борщагівці? Або «Екран» на Куренівці? Чи багато глядачів підуть до кінотеатру імені Гагаріна, коли є мережа «Баттерфляй», IMAX або Multiplex? А між тим на утримання «Київкінофільму» місто теж виділяє гроші з бюджету.

Ціна питання

Власне кажучи, для того, щоб мати повну та об’єктивну картину всіх муніципальних витрат, починати слід із чіткого уявлення про те, чим саме володіє місто. Але проблема в тому, що КМДА та Київрада відмовляються оприлюднити повний опис комунального майна. Не кажучи вже про бухгалтерію окремих підприємств. Ніхто не пояснює, як саме те чи інше підприємство отримує свого керівника (інколи досить таки екзотичного), ніхто не розповідає, як і в якому конкурсі ця особа виграла свій портфель.

Таким чином, набутком гласності стають лише найзагальніші цифри. Відомо, наприклад, те, що сумарні збитки від комунальних підприємств за минулий рік становлять 452 мільйони. Або ж те, що аутсайдером номер один є комунальні підприємства житлово-експлуатаційної галузi. У них збитків — на 88,878 мільйона. До речі кажучи, середня зарплата у працівників ЖЕКів — близько 7 тисяч гривень, а в комунальних дитсадках — 1,8 тисячі.

Окрема проблема — це кадрові призначення останнього часу. Як, наприклад, пояснити потрапляння у крісло «Київтранспарксервісу» Мурада Магомедова, який раніше працював у «Київміськбуді»? Від Магомедова тягнуться дуже цікаві ниточки, аж до екс-Президента Віктора Януковича. Не забудемо і про Віктора Брагінського, нинішнього директора Київського метрополітену, і про тих, під чиїм началом він працював колись у «Нафтогазі», і хто фінансував його балотування на останніх місцевих виборах. І про «УДАРівця» Олега Калініченка, якому дісталося комунальне підприємство «Київреклама». І про Юлію Юрчук, що стала заступницею Магомедова — як подейкують, через прихильність до неї одного з київських мільйонерів.

Зрозуміло, що із синекурами у вигляді комунальних підприємств міська влада прощатися не збирається. Й обіцянка Віталія Кличка ліквідувати збиткові КП навряд чи є серйозною. В ТОП-10 нездійснених планів Кличка вже зараз входить боротьба з МАФами, припинення незаконних будівництв, люстрація чиновників, повернення місту податків, які відраховуються до держскарбниці, а також — благоустрій Андріївського узвозу, міст на Троєщину, земля для учасників АТО, програма з розвитку транспорту, наявність гарячої води і «вилучення» у екс-«регіоналів» кінотеатру «Зоряний». Чи багато пунктів iз цього списку виконано? Питання, звісно, риторичне.