Ірина Вікирчак, директор фестивалю, культурний менеджер:
— Мені здається, що необхідно відвідати всі події, що відбуватимуться у саду музею Михайла Коцюбинського. Тут такі заходи будуть проходити уперше. Дуже цікаво побувати серед дерев, які саджав ще Коцюбинський.У цьому місці такий своєрідний оазис — хата, подвір’я, а також буде сцена та екран. Події, що будуть тут проходити — мультимедіальні.Серед таких заходів — літературно-медійні читання «Дух міста» за учаті Катерини Калитко та інших письменників.
Це дозволить відвідувачам подивитися на Коцюбинського по-новому, по-європейськи. Нині відбувається гуманітарна трансформація, тому важливо робити новий формат і осмислювати по-європейськи літературу, кіно й інші види мистецтва.
У неділю ми покажемо медіа-виставу Il Caprese, концепцією і постановкою якої займалася Ярина Груша. Це читання листів, які Михайло Коцюбинський писав з острова Капрі своїй дружині Вірі Устимівні та коханці Олександрі Аплаксіній. Текст читатиме співзасновник радіо «Аристократи» Данило Хомутовський, також буде відеоарт та музичний супровід. Це справжні шедеври та особлива атмосфера. Пізніше плануємо показати виставу й у Києві.
Варто також відвідати літературний перформанс Алевтини Кахідзе «Дзвінки зі Жданівського цвинтарю». Це історії, створені за мотивами телефонних розмов художниці з мамою, яка живе на окупованій території Донеччини. Про цю подію багато не розкажу, бо для відвідувачів фестивалю ми готуємо сюрприз. Я її однозначно рекомендую, бо вона чітко висвітлює ситуацію в нашій країні і фокус нашого фестивалю — посттравматичний досвід.
Ще один must-see від мене — лекція польського режисера Кшиштофа Зануссі про взаємозв’язки літератури і кіно. Він є найбільш знаним режисером Європи і для нас честь, що він відвідає Вінницю. Цікаво, що дружина Зануссі Ельжбета є онучкою відомого художника та власника стрижавського маєтку під Вінницею Тадеуша Пшемислава Міхала Ґрохольського. У їхнiй родині колись учителем був і Михайло Коцюбинський.
Якщо переглянути програму, то вона на перший погляд строката, проте якщо ознайомитися із нею ближче, то рощумієш, що у ній все пов’язано.
Ще один гiсть фестивалю, на заходи з яким обов’язково варто потрапити, це майстер короткої прози боснієць Міленко Єрґович, який нині живе у Хорватії. Він пише про травму югославської війни, що відбулася два десятиліття тому. Його творчість чітко збiгається з нашою фокусною темою — «Життя у посттравматичному просторі».
Ярина Груша, координатор фестивалю:
— Якщо ви дійсно хочете побачити ексклюзивну Вінницю, то краще записатися на екскурсію до Олександра Федоришена. Він проведе найцікавішими і найпотаємнішими місцями. Це можна буде також зробити в рамках фестивалю.
Власне, програма фестивалю строката і смачна, тому кожен знайде для себе щось цікаве. Особисто мене інтригують заходи, пов’язані з жанром оповідання, якому власне і присвячений фестиваль. Софія Андрухович, Іра Цілик, Лариса Денисенко будуть говорити про коротку прозу свою і не тільки. Неможливо не пропустити івенти за участю головних гостей фестивалю: Міленка Єрґовича, Оксани Забужко та Кшиштофа Зануссі. Кіномани зможуть спекотні травневі дні пересидіти у прохолодних кінотеатрах, передивляючись балканську кінопрограму від фестивалю Docudays UA. А от для тих, хто любить свіже повітря — наші open air — читання молодими авторами оповідань в саду Коцюбинського, там же ж і пройде медіа-вистава Il Caprese — особливiсть фестивалю.
Для мене, мабуть, найцікавішим є той факт, що ми через фестиваль розширюємо культурно-географічну карту України. Відкриваємо для себе і для інших нове місто, його не тільки літературний ресурс, а й культурний та людський. Водночас створюється нова літературна грань іміджу міста. Україна ховає багато скарбів у собі, їх просто треба відшукати і вміти правильно розказати про них іншим. Для Вінниці таким скарбом є Коцюбинський. Довкола його особистості вдалося вибудувати цілий фестиваль, який, сподіваємось, стане хорошою травневою традицією не тільки мешканців міста.