Велика Майя

«Перші захоплені рецензії про її мистецтво я чув ще змалечку, наприкінці 1950-х років, від своєї бабусі, Олександри Петровської, яка працювала костюмером Львівського оперного театру і стежила за її кар’єрою. Моя мама також була в захопленні від Плiсецької! Мене завжди вражало поєднання професійної довершеності та проникливої щирості почуттів на сцені. Надзвичайну повагу викликає їхня творча і подружня дружба з Родіоном Щедріним. Це зворушує. Незважаючи на вік, її смерть стала несподіванкою для багатьох. Її статус живої легенди сприймався як давно стверджений, непохитний, вічний», — так прокоментував «УМ» смерть великої балерини відомий скрипаль і композитор Кирило Стеценко. 2 травня у Плiсецької стався серцевий напад, від якого її не змогли врятувати навіть німецькі лікарі — останні чверть століття Плісецька зі своїм чоловіком скромно жили в Мюнхені, практично не з’являючись на публіці. У Росії, символом якої вона була кілька десятків років, їй не запропонували ні роботу в театрі, ні викладацтво. Зрештою, вона і не вписалася б у рамки сучасної Росії — надто вільною і незалежною була завжди, і в мистецтві, й у житті.

Шлях Майї Плісецької до вершин світової слави виявився доволі тернистим. Коріння видатної балерини походить із Литви. Саме звідти переїхав до Москви її дідусь, Михайло Мессерер. Він був зубним лікарем, однак творча атмосфера панувала в родині завжди — недарма кілька його дітей стали відомими акторами і танцівниками. Мама Майї теж закінчила ВДІК, знімалася в німих фільмах. «Життя достатньо намучило її. Вона була і кіноактрисою, і телефоністкою, і реєстраторкою в поліклініці, і масовиком у самодіяльності. Коли в тридцять восьмому її заарештували і вимагали підписатися, що чоловік — шпигун, зрадник, диверсант, злочинець, учасник змови проти Сталіна тощо, — вона навідріз відмовилася. Випадок у ті часи героїчний. Їй дали вісім років в’язниці», — згадувала Плісецька у своїх мемуарах. По етапу мама вирушила в «теплушці» з новонародженим братиком Майї на руках.

Тато балерини, Михайло Плiсецький, був інженером-гірником і дипломатом, уродженцем білоруського Гомеля. У вісімнадцять років він на хвилі революційного романтизму «записався в комуністи» і все життя намагався сповідувати ідеали честі й гідності. Втім саме це стало підставою для тавра «ворога народу» і подальшого розстрілу. Майю від дитячого будинку врятувала мамина сестра Суламіф, балерина Большого театру, забравши дівчинку до себе.

У неї було вроджене відчуття ритму і музики. Її одразу після закінчення училища взяли до трупи Большого, невдовзі вона стала солісткою. Її пластичні імпровізації не були схожими ні на що, невдовзі Майю почали запрошувати на урядові концерти. Нею захоплювалися. Але до 60-х років вона була невиїзною — в Америці у неї жив рідний дядько, що одразу ж ставило на ній штамп «неблагонадійної». До того ж — дочка «ворога народу».

Для світу Плiсецька стала потрясінням, іконою стилю і зразком для наслідування. Костюми для неї створювали Ів Сен-Лоран і Жан-Поль Готьє. Вона була улюбленою моделлю П’єра Кардена. Знаки уваги до неї виявляв Роберт Кеннеді. Її провідні партії в «Лебединому озері», «Сплячій красуні», «Спартаку», «Жизелі», «Лебединому озері» тощо увійшли в історію світового балету. Як і балети «Кармен-сюїта», «Анна Кареніна», «Чайка», «Дама з собачкою», написані та адаптовані спеціально для неї її чоловіком Родіоном Щедріним, з яким вони прожили разом 57 років насиченого творчого життя..

У 80-х роках Плісецька працювала художнім керівником Римського театру опери і балету, а також Іспанського національного балету в Мадриді. До 65 років вона виходила на сцену і жодного разу у своїх ролях не повторювалася, за що її називали «королевою перевтілень». Її звільнення з трупи Большого в 90-му стало великим потрясінням для шанувальників її таланту. Однак і після цього Велика Майя, як її називали у світі, неодноразово давала майстер-класи і виступала перед публікою, ділилася секретами успіху. Вона могла переїхати до Литви, де була в неї дача під Тракаєм і литовське громадянство, яке балерина разом із чоловіком отримали одними з перших росіян одразу після розпаду СРСР. Але обрала тихий і спокійний Мюнхен.

І після смерті вона залишилася вільною і непередбачуваною. Генеральний директор Державного академічного Большого театру Росії Володимир Урін оприлюднив її заповіт, де Плісецька написала, що хоче, щоб її тіло спалили, а після смерті чоловіка їхній прах з’єднали і розвіяли над Росією. Сама церемонія прощання була тихою і скромною, за присутності лише найближчих. Такою теж була остання воля великої Майї Плісецької.