«Хлопче, ти попав. Це гроші Януковича!»

Очільник карного розшуку зі здібностями телепата

Невдовзі прибули співробітники світловодської міліції. Але вони навіть не подумали надати полтавчанину необхідну медичну допомогу чи просто спілкуватися з ним як з потерпілим. Навпаки, відразу почали його... звинувачувати.

— Хлопче, ти попав. Це гроші Януковича! — заявили люди у погонах.

Про які саме гроші йдеться, Володимир довго не міг збагнути. Міліціянти ж наполегливо втовкмачували йому свою версію подій. Начебто Полов’ян терміново викликав аж з-під Харкова свого знайомого (зовсім не близького) Миколу Надточія, аби здійснити розбійний напад на свого супутника Сергія Пластуна (деякі прізвища змінено. — Авт.), у якого з собою нібито були гроші у сумі 190 тисяч гривень. Але чому ж тоді напад було скоєно на самого Володимира? Міліціянти тут висунули ще незбагненнішу версію. Мовляв, Надточій попередньої домовленості з Полов’яном не дотримався і напав із дотепер невстановленою особою не тільки на Пластуна, а й на нього самого.

Просто фантастичну обізнаність щодо перипетій всього, що сталося біля кафе «Крилівська застава», виявив начальник служби карного розшуку світловодської міліції Валерій Квітка. Вже того ж дня, 29 квітня 2013 року, він скеровує рапорт на ім’я головного міліціянта міста Дмитра Ткачонка. У цьому документі, зокрема, йдеться про те, що напад невстановлених осіб на Полов’яна та Пластуна було скоєно близько 16-ї години. Тобто менше ніж за дві години до завершення робочого дня Валерій Квітка дивним чином «встановив» таке, для чого необхідні доволі тривалий час і відповідні процесуальні (слідчі) дії. А саме написав прямим текстом, що Володимир Полов’ян «свою причетність до підготовки та вчинення даного злочину підтвердив». Де підтвердив? Яким чином? Адже Полов’яна світловодські міліціонери затримали за підозрою у скоєнні злочину тільки о 1 годині 35 хвилин наступного дня, 30 квітня, а перший його допит провели (згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування) і ще пізніше — з 13.15 до 16.38. Забігаючи наперед, скажемо, що відеофрагмент цього допиту потім буде продемонстровано у судовому засіданні світловодського міськрайонного суду. Присутні при цьому буквально отетеріли від такої відвертості. Володимир Полов’ян, ледь тримаючись на ногах, з великими труднощами говорячи взагалі, промовив, що серед тих, хто напав на нього, був Микола Надточій. При цьому слідчий світловодської міліції Оксана Яременко-Багно мала перед собою вже готовий (!) протокол допиту затриманого. А призначена на місці адвокат Полов’яна мовчки за таким дійством спостерігала.

Надалі ж у матеріалах кримінального провадження йдеться про те, що на Надточія вказав саме Полов’ян і саме це щиросердне «зізнання» було зафіксовано на вищезгаданому відео. При цьому сам Володимир завжди запевняв, що він був змушений назвати таке прізвище винятково під впливом зовсім не толерантного спілкування з людьми у погонах і на їхню вимогу. Бо інакше міліціянти не мали намірів відчепитися від притиснутого до стінки чоловіка.

Тим часом Валерій Квітка у вищезгадуваному рапорті на ім’я свого начальника продемонстрував просто фантастичні здібності «читання думок наперед». Адже він також посилається на перегляд вилученого у Полов’яна мобільного телефону, з якого немовби велася смс-переписка з конкретним номером, названим Квіткою, що начебто належить Надточію. Більше того, Квітка вказав у своєму рапорті, що цей номер використовується у терміналі (мобільному телефоні) «Nokia 1200» із зазначенням його...конкретного IMEI (індивідуальний номер телефону. —Ред.).

— Коли я вступив у цю справу вже на стадії судового розгляду, то просто вжахнувся, — розповідає відомий адвокат із Дніпропетровська Микола Грачов. — На людину напали близько 16-ї години, а начальник служби карного розшуку вже все знає фактично... наперед. При цьому у своєму рапорті повідомляє дані про Миколу Надточія, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, які є втручанням у його особисте життя. Згідно зi ст. 258 Кримінального процесуального кодексу України, ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді. Так ось оператор стільникового мобільного зв’язку із зазначенням «конфіденційно» офіційно надав таку інформацію тільки у липні того ж 2013 року, але Валерій Квітка її «знав» за лічені години після нападу на Володимира Полов’яна. Це може засвідчувати тільки одне: світловодські міліціянти спланували цей «злочин» завчасно. Ще цікавіше — мобільний телефон, на який Валерій Квітка посилається у своєму рапорті, у Володимира Полов’яна ніхто... не вилучав, не опечатував із відповідним процесуальним оформленням. Цей термінал у людини просто... відібрали. Чим це не розбійний напад із боку співробітників міліції? А першу процесуальну дію з цим телефоном, його огляд з відповідним протокольним оформленням, згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування, слідчим Оксаною Яременко-Багно було проведено тільки 7 травня того ж 2013 року. А до цього міліціянти з відібраним у потерпілого Полов’яна телефоном могли робити що завгодно.

За схожим сценарієм відбувалися події і з мобільним телефоном, який немовби належав Миколі Надточію і про існування якого вже у день нападу на Полов’яна дивовижним чином «дізнався» Валерій Квітка. Коли 42-річному чоловікові, який живе в одному з селищ під Харковом, уже в середині травня 2013 року зателефонували співробітники міліції і попросили прибути до Кіровограда у зв’язку з необхідністю з’ясувати якісь там обставини, той без жодних задніх думок самостійно вирушив туди, адже ні про які гріхи зі свого боку не мав уяви. Але на орендовану квартиру до Надточія раптом увірвалися співробітники міліції, відібрали всі гроші й мобільний телефон, який цього разу і взагалі зник у невідомому напрямку, але у матеріалах кримінального провадження фігурував як... доказ його спілкування з Полов’яном, унаслідок якого вони немовби домовилися про вищезгаданий «розбійний напад». Слідчий Оксана Яременко-Багно при цьому навіть жодного разу допитати Надточія не визнала за необхідне. А впізнання вже затриманого Миколи Миколайовича чомусь вирішила зробити за ... фотографіями, разом зі знімками трьох осіб явно тюремної зовнішності, що неприпустимо з точки зору закону дисонували. Проте й це не допомогло. Визнаний пізніше потерпілим супутник Полов’яна Сергій Пластун під час досудового розслідування так і не спромігся вказати на Надточія як особу, яку впізнає у зв’язку з інцидентом біля кафе «Крилівська застава» у Світловодську. А потім, під час допиту в суді апеляційної інстанції, він щиросердно зізнається, що вказувала йому саме на Надточія слідчий Яременко-Багно.

Неіснуюча кукурудза на неіснуючому елеваторі

Тільки пізніше Володимир Полов’ян та Микола Надточій дізналися, які саме «гроші Януковича» їм навісили. За версією слідства, директор одного з товариств з обмеженою відповідальністю, яке мало юридичну адресу в Дніпродзержинську Дніпропетровської області, Володимир Шеремет отримав у касі свого підприємства готівкою гроші у сумі 190 тисяч гривень для закупівлі зерна кукурудзи на одному з елеваторів Полтавської області. Ці кошти він начебто передав своєму партнеру з Полтави Сергієві Пластуну. Пластун же чомусь вирішив залучити у якості водія зі своїм автомобілем сусіду по будинку Полов’яна.

Як зізнається Володимир, він від цієї поїздки спершу відбивався як міг, адже звечора вжив спиртне і сідати за кермо зранку наступного дня не планував. Зрештою, Пластун переконав його вирушити у дорогу за умови, що Полов’ян поїде на своєму авто як пасажир, а водієм буде Сергій. Тим паче йшлося всього-на-всього про поїздку на елеватор у Кобеляках, що близько години їзди від Полтави. Проте доїхали тільки до села Бутенки. Коли ж там пробули близько двох годин, Пластун став наполягати на поїздці кудись до Кіровоградської області. Полов’ян знову відмовлявся, як міг, оскільки мав непогашену судимість, з якою виїздити за межі Полтавщини для нього було ризиковано. Зрештою, погодився... Коли ж зупинилися біля світловодського кафе «Крилівська застава» для того щоб пообідати, стався вищеописаний інцидент з «розбійним нападом», у результаті якого у Пластуна нібито й було відібрано оті самі 190 тисяч гривень готівкою.

— Цих грошей не могло бути навіть теоретично, — наголошує Микола Грачов. — Адже на той час діяла постанова Правління Національного банку України від 09.02.2005 року № 32, згідно з якою гранична сума готівкових розрахунків протягом одного дня між підприємствами і підприємцями не могла перевищувати 10 тисяч гривень. А тут відразу 190 тисяч! Отож говорити доводилося хіба що про незаконне діяння. Але судова колегія під головуванням судді Юлії Макарової наполегливо рухала справу до обвинувального вироку й ні про що слухати не хотіла. Ні про те, що необхідно не тільки встановити факт отримання грошей у сумі 190 тисяч гривень у дніпродзержинській фірмі, а й узагалі факт її існування в природі. Ні про те, що необхідне документальне підтвердження передачі таких коштів Шереметом Пластуну. І, не менш важливо, для кого ці зовсім немалі гроші призначалися, адже це було порушенням заборони Нацбанку? У вироку судова колегія це питання хитромудро обійде й напише, що такі кошти Пластун віз на елеватор у Кобеляках. А потім з’ясується, що елеватора у Кобеляках... немає взагалі.

Але світловодські судді ні над чим замислюватися не бажали. Наприклад, над тим, яким чином збиралися вивезти в один день стільки кукурудзи. Якщо тонна її зерна в квітні 2013 року коштувала десь 500-600 гривень, то Пластун мав би, крім незаконної готівки в 190 тисяч гривень, прихопити з собою й колону з близько тридцяти 20-тонних автомобілів. Та куди там до таких тонкощів докопуватися, йшлося ж про «гроші Януковича» у час, коли Майданом ще й не пахло.

— Коли ми дізналися про цю справу і вивчили всі її перипетії, то відразу збагнули, що це справа не Надточія з Полов’яном, а світловодських міліціянтів, прокурорів та суддів. З такого приводу мимоволі стали проводити паралелі з подіями у Врадіївці на Миколаївщині, які на той час ще не стерлися з пам’яті, — розповідає правозахисник Олександр Зеркаль. — Ми просто з ніг збилися, намагаючись знайти таємничу фірму з Дніпродзержинська, яка видала під звіт 190 тисяч гривень Шеремету. Зрештою, за дорученням прокуратури Дніпропетровської області з дніпродзержинського підрозділу Головного управління Міністерства доходів і зборів України офіційно повідомлять, що направлено запит до податкової міліції щодо встановлення фактичного місцезнаходження підприємства та посадових осіб, яких за вказаною Шереметом юридичною адресою ніхто дотепер не зміг знайти. Вочевидь і слідчий Яременко-Багно про це знала, бо у підписаному нею обвинувальному акті вже йшлося про якісь ефемерні гроші у сумі 190 тисяч гривень, але жодним словом не згадувалося про їхню приналежність конкретній фірмі.

А майже через три місяці після нападу біля кафе «Крилівська застава» люди в погонах навідалися в Полтаву до цивільної дружини затриманого Полов’яна. У жінки вони відібрали ще понад... 9 тисяч гривень, які дотепер ніхто не повернув. При тому, що самому Володимиру заволодіння будь-якими грішми ніхто ніколи не інкримінував. А звинувачували Полов’яна тільки у тому, що він мав попередню домовленість із Надточієм, яку той немовби порушив. Проте ніхто не зважив на ту обставину, що нападників на допомогу в ремонті колеса покликав зовсім і не Володимир, а Пластун, який цього ніколи й не заперечував. А сам факт перебування Надточія у Світловодську не знайшов свого підтвердження взагалі. Щоправда, спершу слідство зазначало, що він туди добирався автомобілем своєї матері, однак це спростувала довідка з СТО за його місцем проживання, звідки повідомили, що це авто 29 квітня 2013 року перебувало у них на ремонті.

Слідчий прокуратури і суддя — одна сім’я

Проте навіть задовго до Майдану не всі у Світловодську виявилися одним миром мазані. Ще 13 листопада 2013 року слідчий суддя Світловодського міськрайонного суду Андріянов постановив ухвалу, якою зобов’язав світловодського міжрайонного прокурора внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань повідомлення щодо скоєння слідчим Яременко-Багно кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 372 Кримінального кодексу України («Притягнення завідомо не винного до кримінальної відповідальності»).

Але й тут вийшло за принципом «куди не кинь, там і клин». Адже розслідувати це кримінальне провадження став старший слідчий слідчого відділу прокуратури Кіровоградської області Дмитро Макаров, який виявився... чоловіком судді Юлії Макарової. Отож подальший розвиток подій передбачити було неважко. Судова колегія Світловодського міськрайонного суду під головуванням судді Макарової відміряла Володимирові Полов’яну та Миколі Надточію відповідно 9 та 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їм майна.

Доля ж кримінального провадження стосовно слідчого Яременко-Багно наразі нам не відома.

Проте свої акценти вже розставив Апеляційний суд Кіровоградської області, який спершу під головуванням Олега Могильного, а потім — Віктора Онуфрієва прискіпливо розібрався з усіма обставинами того, що сталося у «світловодській Врадіївці». Зокрема, були допитані визнані потерпілими Сергій Пластун та Володимир Шеремет, які щиросердно зізналися, що ніякого елеватора, на якому вони 29 квітня 2013 року, згідно з вироком світловодського міськрайонного суду, мали завантажитися, насправді... не було. А завантажитися вони мали насінням кукурудзи, тонна якого коштує вже 7200 гривень з урахуванням податку на додану вартість. Отож, мовляв, ніякої колони з 30 великовантажних автомобілів за такої версії вже не потребується. І на підтвердження навіть долучили копію договору з державним підприємством «Державний резервний насіннєвий фонд України». Однак і тут найшла коса на камінь. Як офіційно повідомили з ДП «Держрезервнасінфонд», у 2013 році довіреність від їхнього підприємства на ім’я Сергія Пластуна не видавалася, а готівкові розрахунки у них не передбачені взагалі.

Більше того, і Володимир Шеремет, і Сергій Пластун в Апеляційному суді щиросердно зізналися, що не можуть надати жодного документального доказу того, що вони передавали один одному гроші у сумі 190 тисяч гривень.

Отож Апеляційний суд Кіровоградської області вирок Світловодського міськрайонного суду скасував, призначивши новий судовий розгляд у тому ж суді першої інстанції в іншому складі, а в ухвалі цього суду з-поміж іншого ще й наголошено на неприпустимості того, що головування судді Юлії Макарової у цьому кримінальному провадженні здійснювалося за обставин, коли її чоловік Дмитро Макаров здійснював досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні стосовно зловживань слідчого при притягненні до кримінальної відповідальності Надточія і Полов’яна. Але, незважаючи навіть на такі переконливі факти, Микола з Володимиром дотепер, вже два (!) роки, перебувають за ґратами. А з голів міліцейсько-прокурорсько-суддівських фігурантів у їхній справі дотепер жодна волосина не впала...