Цінителі прекрасного в погонах

Одним із найпопулярніших напрямів колекціонування в Україні вважають радянський живопис другої половини XX століття, а саме з 1945-го по 1989 роки. Цей сегмент ринку сягає 40% продаж. Якщо ж подивитися на статистику крадіжок у вітчизняних регіональних музеях, картини саме цього періоду здебільшого потрапляють до рук злодіїв — і не випадково. Мистецтвознавці стверджують, що цей живопис ментально близький, упізнаваний, зрозумілий. Найчастіше на картинах зображені реалістичні сільські пейзажі, натюрморти й портрети. А завдяки практиці формування музейних фондів, яку проводили радянська Спiлка художників та Держфонди, навіть невеликі регіональні музеї можуть похвалитися цікавими колекціями. Чи не в кожному з обласних музеїв є роботи зірок радянського живопису на кшталт Сергія Шишка, Миколи Глущенка, Сергія Григор’єва, Тетяни Яблонської та інших.

Кримінальний магнетизм радянського живопису

Водночас маленькі музеї з хорошими колекціями стають порівняно легкою здобиччю для крадіїв. І хоча фахівці стверджують, що продати крадену роботу неможливо, все ж арт-дилери визнають, що картини кримінального походження таки купують колекціонери, що замовили крадіям дістати конкретне полотно конкретного художника з конкретного музею. Привабливість картини радянського періоду визначає насамперед ім’я її автора. Ці імена не втратили в ціні навіть у період кризи, і, на думку галеристів, колекціонери цінуватимуть їх завжди.

Уже шість років триває розгляд кримінальної справи про викрадення картин класиків соцреалізму Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка, Сергія Шишка та інших з ямпільського (Вінницька область) та уманського (Черкаська область) музеїв. Чотирьох «любителів мистецтва», два з котрих — у погонах, звинуватили у викраденні 21 полотна майстрів періоду соцреалізму. Одинадцять картин одразу повернули музеям. Інші — досі в розшуку. Найдорожчу з картин експерти оцінили у 35 тисяч доларів.

Загалом під час перших слухань справи склалося враження, що детективна доля цим полотнам готувалась заздалегідь, з моменту появи їх у згаданих музеях — більше восьми років тому. Це вже був не радянський період і про рознарядку Держфонду не йдеться. Вважалося, що викрадення народного надбання з музеїв невеличких міст не викличе ажіотажу, як це могло б бути хоча б у тих же обласних музеях. Однак на початку судових слухань цікавість ЗМІ та громадськості була досить високою. Але затягування, перенесення засідань судів з одного населеного пункту в інший заколисали загальну цікавість ще на першому році судових проваджень. Слідкувати за перебігом справи залишилися найупертіші та правозахисники.

Отже, в судах у справі крадіжки картин допитують екс-начальника Ямпільського міжрайвідділу СБУ, екс-заступника начальника Уманського райвідділу міліції, колишнього директора Уманського краєзнавчого музею, директора Ямпільського водоканалу. У статусі свідка у справі проходить колишній ямпільський воєнком.

Картини «позичили»

Передісторія є такою. Тимчасово, на момент синхронних ревізорських перевірок, аби прикрасити свої робочі кабінети й справити враження на інспекторів, керівники Ямпільського райуправління СБУ, вiйськкомату та водоканалу попросили в дирекції музею картини класиків соцреалізму. Музейні картини цінителі живопису отримали, але із зустрічним проханням виготовити нові рамки, бо старі розсохлись.

Нові рамки музеї отримали з новими полотнами-підробками! Оригінали ж опинились у сільському будинку батьків директора водоканалу, де їх замінили на копії, якi через кілька місяців «повернули» музею. У цей же будинок вивезли й картини з Уманського музею, де для виставки їх позичив заступник керівника райвідділу міліції.

Співробітники музею в Умані швидко виявили, що з міліції їм повернули не оригінали Яблонської, Шишка, Глущенка, й відразу заявили про це в СБУ. Слід зазначити, що, коли аферу було викрито, уманських музейних працівників кілька разів «посували» від свiдчень у суді. Під різними приводами, найчастіше — переносили судові засідання. По колу перенесення судових засідань у часі йшов їхній кругообіг і в просторі: з Ямполя — в сусідній райцентр Крижопіль, звідти у різні суди Вінниці й знову в Ямпіль.

Водночас змiнювали і сценарії. Спочатку всю вину на себе взяв директор водоканалу, мовляв, це він узяв картини в офіцера СБУ та воєнкома для виготовлення рамок, а повернув їм копії. Потім висловлювались відводи суддям. А на останньому судовому засіданні на початку квітня цього року знову перенесли дату слухання — оголосили перерву до 13 травня у зв’язку з неявкою адвоката колишнього директора уманського музею.

Через неспішне судочинство відбулася i перекваліфікація звинувачення, зокрема екс-начальнику Ямпільського міжрайонного відділу СБУ. «Тепер йому пред’являють статтю лише про халатність, злий умисел відпав», — зазначає правозахисник та журналіст Василь Кізка.

Хто наважиться знайти вкрадені полотна?

Станом на 2010 рік у розшуку значилися три роботи Миколи Глущенка: «Баржі», «Засніжена дорога», «Ліс». Мистецтвознавці говорять про Глущенка як про непересічну особистість, художника європейського рівня, його вважають корифеєм українського імпресіонізму. Химерна доля додала до його мистецької роботи ще й діяльність розвідника-нелегала: на радянські спецслужби він працював як агент «Ярема».

Глущенко — один із найпопулярніших на вітчизняному ринку українських художників радянського періоду. Ціни на його роботи незмінно високі, їх коливання залежить, зокрема, від розмірів роботи, як і картини Шишка. Полотно «метр на півтора» коштує близько 100 тис. доларів. Стиль Глущенка близький до французького імпресіонізму, тому його роботи сприймають як альтернативу на порядок дорожчих картин французьких митців.

Щодо вкрадених робіт Сергія Шишка зауважимо, що середня вартість однієї його роботи коливається від 50 до 100 тис. доларів. На початку 2010 року в розшуку перебували чотири його картини: «Зимовий етюд», «Зимовий ранок», «На верховині. Карпати», «Осінь у Голосієві». Та історія крадіжок картин Шишка не спинилась у Ямполі та Умані. У тому ж таки 2010 році з кабінетів столичної мерії щезли чотири картини Шишка. А в лютому 2011 року з Ніжинського держуніверситету ім. М. Гоголя вкрали ще дві картини художника.

Тетяну Яблонську в 1997 році ЮНЕСКО визнало художником року, а Міжнародний біографічний центр у Кембриджі оголосив «Жінкою року 2000». У незалежній Україні пані Яблонську визнали прижиттєвим класиком. У 1998 році її було відзначено найвищою нагородою України — премією ім. Тараса Шевченка за творчу діяльність. У 2001 році Яблонська стала Героєм України. У 2006 році її іменем було названо вулицю в Києві. Після інциденту на виставці «Український живопис 1945—1989. З приватних колекцій» (2004), під час якої родина художниці висловила сумнів у справжності чотирьох робіт Яблонської, ціни на її роботи впали. З 2004 року експертизою робіт Яблонської займається лише її донька Гаяне Атаян.

У 2010 році у розшуку значились п’ять картин Яблонської: «Інтер’єр з мисником», «Красний угол», «Осіннє вікно», дві роботи з серії «Інтер’єри Полісся».

І, можливо, зважаючи на таке затягування справи, згадані полотна давно вже прикрашають маєтки тих, хто впевнено почувався тоді та, очевидно, не менше впевненості має і сьогодні.