Татари в українському селі

«Човен» конфлікту між новогребельськими селянами та кримськими татарами, які після окупації Криму переїхали до Калинівського району на Вінниччині, розхитувався давно. Далися взнаки полюси звичаїв та традицій, які мали б серйозно враховуватися владою та волонтерами при роботі з переселенцями. Якщо раніше мешканці Нової Греблі думали: «перемелеться — буде мука», то після бійки, в якій серйозно постраждав 23-річний Дмитро Лабунець, усі раніше приглушувані невдоволення повиходили з берегів. Селяни вийшли на мітинг із закликами до районної та обласної влади визнати конфлікт, говорити про нього відкрито, інакше наслідки можуть бути ще гіршими.

Місцевих «виховували» бейсбольними битками

Кримчан поселили в центрі села, в колишньому гуртожитку ПТУ. Тут же розташована вся інфраструктура Нової Греблі. Невирішені протиріччя досягли свого апогею на початку березня, коли між татарами і місцевою молоддю, котра у звичний для себе спосіб проводила дозвілля, зчинилася бійка.

«Це було близько першої ночі. Ми стояли біля клубу на вулиці. Тут під’їжджають татари на бусі. Звідти вийшли вісім чоловіків і почали на нас кричати, а один поліз битися. Інший — невисокий такий, у білому светрі — тицяв до скронь хлопців автомат і запитував, котра година і чому ми тут досі галасуємо. У нашого приятеля Дмитра після цієї бійки черепно-мозкова травма, його госпіталізували, а батько написав заяву в міліцію. Ще одного друга, Костю, теж побили, йому менше дісталося. Він заяву не писав», — розповів «УМ» один зі свідків.

Дмитрові Лабунцю медики діагностували перелом потиличної кістки, відкриту черепно-мозкову травму. Його батько Борис Лабунець вважає, що це був справжнісінький розбійний напад із застосуванням зброї, але правоохоронці затягують справу. Маючи за плечима досвід директора школи та голови сільради, він, напевне, знає, про що говорить.

«Ну, зустрілися друзі й розмовляли біля машини за 400 метрів від гуртожитку. У машині грала музика, невже це привід, щоб нападати й молотити їх бейсбольними битками? — обурюється Борис Дмитрович.— А коли всіх побили, дехто з хлопців корчився від болю, мій син і його друг Костя лежали непритомні, татари почали знімати їх на телефони. Це ж який цинізм! Є закон, і всі повинні жити за ним, якого б віросповідання хто не був».

До речі, про постраждалого хлопця в обох селах, що входять до Новогребельської сільради, земляки гарної думки: вихований, розумний, працьовитий, служив у лавах ЗСУ, до спиртного байдужий.

Зі своїм статутом — у чужий монастир

Спробою першої розмови з переселенцями став схід села. На ньому голова Калинівської РДА Володимир Гаврилюк, на думку селян, діяв за принципом: «бий своїх, аби чужі боялись». Тобто соромив місцевих разом iз начальником калинівської міліції, закликав їх до толерантності. У той день порозуміння не вийшло: селяни категорично вимагали виселити татар за межі села. Новогребельські чоловіки казали, що їм уже вривається терпець, повторюючи, що переселенці — нероби і їм усе дістається на тарілочці. Мовляв, ще й поводяться дивно...

«Ходять увечері по троє-четверо з ліхтариками по вулиці, охороняють територію. Від кого охороняти? Від наших дітей, які прийшли до клубу, бо де ще у селі молодь може розважитись? — зазначив «УМ» місцевий ветеринарний лікар Анатолій Мельник. — Татари вимагають, щоб клуб закрили, а кафе вночі не торгувало. Їм не подобається, як наші дівчата і жінки одягаються тощо. Тож вони не раз із такими скаргами звертались до сільського голови. Вони також невдоволені гучною музикою, тим, що у гуртожитку розташоване відділення поштового зв’язку... Чого вони, приїхавши до нас, свої правила встановлюють? Це якась секта, а не ті кримські татари, яких ми знаємо. А ми ж їх зустріли із хлібом-сіллю, зі співчуттям!».

Конфлікт лише побутовий?

Утім, думки селян про переселенців неоднозначні. Не всі налаштовані настільки категорично, а можливо, не всі про все хочуть говорити вголос. Голова Новогребельської сільради Анатолій Андріюк вважає, що тут немає ні релігійного, ні політичного конфлікту, а йдеться лише про побутовий, і з ним треба розібратись.

Самі ж переселенці мають іншу думку про конфлікт iз місцевими. Свою вину в побитті хлопців заперечують, а до мешканців села ніяких претензій не мають.

«Тут чудові люди, то молочка нашим діткам принесуть, то сметанки. Дітей наших у школі ніхто не ображає. Одна біда — дискотека до пізньої ночі. 14 лютого у них було якесь свято, музика гриміла майже до четвертої ранку. Наші діти довго не могли заснути... Просимо, щоб музика до 23-ї години грала, через це й виникають конфлікти», — розповіла мама сімох дітей iз числа кримськотатарських переселенців.

Другою спробою налагодити діалог став «круглий стіл» у сільраді з двома муфтіями, духовними лідерами переселенців. Після словесних перепалок з обох сторін громада села пішла на деякі поступки. Так, вони погодилися перевести відділення зв’язку з гуртожитку в інше приміщення, а також відокремити високою загорожею територію, де проживають переселенці тощо.

Однак і татар просять зрозуміти місцеві традиції та прийняти історичні зміни. Бо, як сказав «УМ» голова сільради Анатолій Андріюк, «кримським татарам усе одно доведеться притиратись, призвичаюватись жити з нами», незважаючи на те, що чимало селян хочуть виселення «не зовсім вдячних гостей».

До речі, днями у Вінниці відбулася зустріч сільського активу з представниками Меджлісу кримських татар. Поки що останні лише вислухали думку офіційної новогребельської сторони, оприлюднити висновки обіцяють пізніше.

Емоційна палітра конфлікту намалювала ще один штрих: на першому сході села прозвучало, що переселена община відноситься до течії радикальних ісламістів — вахабітів, які виступають за суворе дотримання традицій, закликають до збройного «джихаду», як проти невіруючих та багатобожників, так і проти мусульман, які відступили від принципів ранньомусульманського суспільства. Однак, чи дійсно події в селі є проявом фундаменталізму, чи ні — мають з’ясувати компетентні органи. Новогребельці ж свої висновки вже зробили: це громада, яка абсолютно не сприймає думки інших.

І все це породжує певні версії. Чи не йдеться про свідомі провокації невідомих, які налаштовують місцевих, щоб показати, що татарам немає місця в українському селі? Тим більше, що все це дає підстави для зловтіхи тих, хто вже неодноразово витісняв і депортував їх iз рідної землі.

Як би там не було, попри радикальну впертість даної общини, їм доведеться усвідомити, що в гостях треба вести себе по-іншому. Залишаючи Крим і оселяючись в українських селах, можливо, варто думати не лише про те, яку допомогу їм нададуть на новому місці, а й про те, як прижитися поруч із народом, який вкорінявся тут століттями. Наразі ж у цьому конфлікті однозначної правди немає.