У Європі відзначили 20-ту річницю створення Шенгенської зони. 26 березня 1995 року Бельгія, Люксембург, Голландія, Франція та Німеччина припинили здійснювати контроль на спільних кордонах між цими країнами. Відповідну угоду було підписано десятьма роками раніше в маленькому люксембурзькому містечку Шенген, що й дало назву самому договору та зоні вільного пересування між кордонами держав-підписантів. На цей час до Шенгенської угоди приєдналися вже 26 країн, з яких 22 входять до складу Європейського Союзу. Ще чотири держави — це Норвегія, Ісландія, Швейцарія та Ліхтенштейн. Існування Шенгенської зони вважається одним із найбільших досягнень у справі європейської інтеграції.
Щодо Великої Британії та Ірландії, яка наразі не готова відмовитися від контролю на кордоні з Північною Ірландією, застосовуються окремі пункти Шенгенського договору.
За межами зони залишається і Кіпр — острівна країна, яка не контролює свої кордони повністю через те, що її частину займає невизнана Турецька республіка Північного Кіпру. «За бортом» Шенгену поки що також Болгарія і Румунія — їм бракує політичної волі виконати всі технічні умови входження в єдину зону, — а також «найсвіжіший» член Євросоюзу — Хорватія. Остання, втім, через два роки після входження до ЄС отримала право 1 липня цього року подати заяву про приєднання до Шенгенської угоди. Єврокомісія має ухвалити рішення з цього приводу 2016 року.
До речі, членство в Шенгені вимагає додаткових коштів із бюджету. Наприклад, Хорватії доведеться додатково найняти на роботу 5 тисяч службовців для контролю зовнішнього кордону. До вступу в ЄС Хорватія мала одного поліцейського на два кілометри кордону, а після входження в Шенген їх має бути по двоє на один кілометр. Щоправда, більша частина цих коштів покривається з бюджету ЄС, як і витрати на придбання додаткового обладнання для стеження за кордоном, гелікоптерів, приладів нічного бачення, детекторів для виявлення наркотиків та вибухових речовин тощо.