Друзі по нещастю

«Ти щось за це отримуєш? Ні? Дивна ти якась». Саме такі слова чула Таміла Ташева — спiворганізатор і координатор товариства «Крим SOS», коли вони тільки починали допомагати жителям Криму, а згодом переселенцям, які виїжджали на материкову частину України. Зараз про «Крим SOS» — виконавчий партнер УВКБ ООН (Управління Верховного комісара ООН у справах біженців) — в Україні знають практично всі: вони надають правову, гуманітарну допомогу, сприяють вирішенню проблем із житлом та роботою, організовують тренінги для волонтерів і курси для переселенців.

Проект «Крим SOS», створений волонтерами 27 лютого 2014 року, тепер допомогає не лише переселенцям із Криму, а й тим, хто виїхав зі східних регіонів України. «Коли ми починали працювати, то думали, що тижнів за два в Криму все владнається, і ми продовжимо жити своїм звичайним життям», — розповідає Таміла. Але ситуація, яка склалася в Україні, на жаль, схожа з тією, яка була в Європі після Другої світової війни. Ілля Тодорович, предстаник Регіонального управління Верховного комісара ООН у справах біженців, на тернінгу «Як, куди і навіщо волонтерити», організованому «Крим SOS» для волонтерів з різних міст, розповідає: «ООН виникла, коли суспільство усвідомило необхідність сторити організацію, яка допоможе після війни людям повернутися додому, або знайти новий дім. Усі вважали, що за п’ять років все владнається, і організація припинить своє існування». Однак, як бачимо, допомога людям досі необхідна. І волонтери — люди, які безкорисливо роблять світ інших кращим — зараз Україні потрібні як ніколи.

Цією шляхетною справою займаються багато відомих людей. Зокрема, головний редактор «Української правди» Севгіль Мусаєва-Боровик, співачка Руслана, гендиректор компанії Microsoft в Україні Дмитро Шимків та багато інших. У кожного з них особиста історія, як вони до цього прийшли. Телеведуча Соломія Вітвіцька, ділячись своєю історією, розповідає, що має брата військового, який служив у Криму, від нього вона одразу дізнавалася, що там відбувається. Соломія не могла залишитися осторонь усіх тих подій, 8-9 березня вона з чоловіком поїхала в Крим, спілкувалася там із людьми, яким не знала, що сказати, адже розуміла, що не може брехати, говорячи, що Україна не покине їх напризволяще. З цього почалася її волонтерська діяльність.

Волонтерами стають і переселенці — їм як нікому добре відомі проблеми своїх «друзів по нещастю». Наприклад, Марина Воронцова з міста Кіровська Луганської області, яка переїхала до Харкова і стала волонтером суспільної ініціативи — Станції «Харків», що допомагає переселенцям із зони АТО.

Серед волонтерів є люди, яким, на щастя, не довелося залишати свій дім. Максим Буткевич із Ресурсного центру допомоги вимушеним переселенцям говорить: «Є той, хто може цілими днями займатися волонтерством — він волонтер, хтось — приділити цьому дві години на день — він також волонтер. Інші можуть час від часу відвезти щось на машині, перевести гроші на банківську картку благодійної орагнізації — всі вони складові волонтерського руху». Волонтери — різні, у них різні ресурси, можливості, стимули, щоб займатися безкорисливою справою, вони спілкуються різними мовами, у них різні погляди і характери, але головне, що всі вони роблять добро. Одні запроваджують електронну систему, яка би не дозволяла тим самим переселенцям весь час приходити по допомогу тоді, коли іншим вона потрібніша, а речей і продуктів на всіх не вистачає. Інші дивляться на людей, які набивають у пунктах допомоги торби шматтям, яке їм не дуже й потрібно, з психологічної точки зору, адже ці речі дають їм відчуття стабільності. Є волонтери, які роблять усе, аби речі, які вони видають безплатно, переселенці не продавали комусь, тоді як інші стверджують, що це сприятиме соціалізації переселенців у новому місті. Хтось вішає на двері пункту допомоги синьо-жовтий прапор, а хтось, коли бачить, що в черзі починаються сутички (адже приходять люди із різними переконаннями) вмикає на магнітофоні гімн України та кілька українських пісень, вирішуючи тим самим проблеми національної ворожнечі. Шляхи різні — мета одна. «Насправді, ви більш ефективні, ніж уряд», — каже Ілля Тодорович волонтерам.

Розпочавши «волонтерити» зараз, багато людей впевнені, що продовжуватимуть і далі. Представник «Крим SOS» у Херсоні Анастасія Баленко зізнається УМ: «Волонтерством почала займатися з подій минулого року, але планую, коли все владнається, продовжувати далі волонтерську діяльність. Це неймовірне відчуття, коли ти усвідомлюєш, що дійсно допоміг комусь». Те, що відбувається в Україні, змінило людей, допомогло нам стати більш чуйними один до одного. Волонтери — люди, які відкривають свої серця для інших. «Бути волонтером — це почесно. Це — шанований статус», — говорить Максим Буткевич.