Облітає півонія

Віктора Шпортька можна було охарактеризувати трьома словами: професійність, людяність, скромність. А ще — вроджена інтелігентність, яка одразу виділяла його як на сцені, так і в житті. «Він був справжнім артистом. Коли виходив на сцену — завжди підтягнутий, стрункий, з усмішкою. І в усьому він був щирий, без фальшу — і в піснях, і в житті», — згадує його колега Жанна Боднарук.

Стати співаком Віктор Шпортько вирішив у шостому класі. Народився він на Дніпропетровщині в родині вчителів. Коли готувалася чергова шкільна олімпіада мистецтв, він раптом визвався заспівати. І заспівав так, що отримав премію і путівку на районну олімпіаду, а потім — і на обласну, де теж був першим. «Ось iз тих пір без пісні себе вже й не мислив», — зізнався співак в одному з інтерв’ю.

Після закінчення середньої школи було навчання в педагогічному училищі у заслуженого артиста України Петра Кучмія (на той час соліста філармонії), який першим розгледів талант співака і допоміг утвердитися у власних силах. Після училища Шпортько стає солістом-вокалістом різних філармоній як в Україні, так і в Росії. Пізніше був знаменитий на той час ВІА «Водограй», де тодi виступало багато відомих музикантів.

А потім було запрошення Київського державного мюзик-холу, з яким Віктор Шпортько об’їздив і Крим, і Рим, і весь Радянський Союз. У 1979 році він отримує пропозицію від керівництва Центрального телебачення взяти участь у конкурсі «С песней по жизни», де знову ж таки перемагає. Всесоюзна слава відкриває багато перспектив і можливостей. Однак Віктор Михайлович лишається вірним українській пісні.

У нього не було якогось одного помітного шлягера, однак будь-яка пісня у його виконанні була неповторною. Пам’ятаю, на вечорі пам’яті Володимира Івасюка він так заспівав його пісню «Я ще не все тобі сказав», що всі наче повернулися в ті романтичні сімдесяті, коли співаки виступали наживо в супроводі оркестру і не мали права на жодну фальшиву ноту. «Я спеціально взяв для цієї пісні аранжування, зроблене самим Володимиром Івасюком», — зізнався після концерту Віктор Михайлович.

Іншою частиною його життя стала педагогіка. З 2005 року він незмінно очолював кафедру джазу та естрадного співу Київського національного університету культури і мистецтв. Серед його учнів були Катя Бужинська, Наталя Валевська, Інеш. «Його дуже любили студенти, і він усіх, навіть двієчників, намагався підтримати, надихнути, дати віру в себе. Він з усіма спілкувався на рівних, без корони, що він викладач, а це — студенти. Для нього всі були передусім людьми», — розповіла Жанна Боднарук.

Саме тому звістка про смерть улюбленого артиста і вчителя стала для всіх, хто любив і шанував його творчість, громом серед ясного неба. «Минулого тижня йому невдало зробили досить просту операцію в одній з кращих клінік столиці. Сьогодні намагалися виправити помилку, зробили ще одну операцію. І серце не витримало», — написала на «Фейсбуці» телеведуча Соломія Вітвіцька. Під час прощання син Віктора Михайловича Олексій був більш категоричним: під час планової операції лікарі «Феофанії» припустилися фатальної помилки, на яку просто закрили очі.

Наприкінці жовтня Віктор Шпортько скромно і майже непомітно відсвяткував свій 70-річний ювілей. Без фанфар і гучних промов. Навіть без прийнятих iз такої нагоди «державних нагород». Натомість була серія благодійних концертів на підтримку Української армії. Кілька з них, де Віктор Михайлович виступав разом із сином Олексієм, відбулося на сцені «Українського дому». В суботу на цій сцені шанувальники таланту Віктора Шпортька аплодисментами прощалися з Артистом.