На братську могилу натрапили будівельники, риючи траншею для корпусу нового культурного центру. Їх неабияк здивував той факт, що всі небіжчики були поховані без домовин і окремо викопаних ям, тому про свою неймовірну знахідку вони одразу ж сповістили місцеву владу.
Попередня версія фахівців, які ознайомилися з парковим похованням, змусила вкотре згадати сторінки не такої вже й далекої від нас історії. На їхню думку, у влаштованій не за християнським обрядом могилі, найвірогідніше, покоїться прах численних жертв сталінського голодомору. Це припущення фахівці аргументують одразу двома фактами. По-перше, у кишенях небіжчиків збереглися монети, датовані тридцятими роками випуску. Саме в цей період Харків перебував у епіцентрі тихої війни Москви з Україною. По-друге, знайдені останки не зберегли жодних ознак насильницької смерті, як це було, скажімо, у випадку з харківським похованням розстріляних у роки Другої світової війни євреїв та поляків. І, зрештою, парк, що названий тепер на честь полум'яного революціонера, до того був міським Кирило-Мефодіївським цвинтарем. У роки ж голодомору люди мерли часто просто на вулиці, тому нерідко їхні трупи городяни звозили до кладовищ, таємно ховаючи в братських могилах. Для того аби викопати персональне «пристанище» мертвим, живим просто бракувало сили.
Чи відповідає попередня версія спеціалістів дійсності, вже невдовзі покажуть результати проведеної експертизи. Історики ж у свою чергу припускають, що це поховання — далеко не єдине у місті. Отож життя, мабуть, ще не раз змусить харків'ян перегорнути з болем саме цю сторінку вітчизняної минувшини.