Українці зустрічають новий рік двічі — офіційно з шампанським і неофіційно — з веселими піснями і рядженими. 13 січня вся родина збирається на щедру вечерю з неодмінними узваром та кутею, яку цього разу можна варити на молоці й заправляти вершковим маслом. Також на стіл виставляють смачні традиційні страви — не олів’є чи піцу, звісно, а тушковану з м’ясом капусту, налисники з сиром, пироги, локшину з молоком.
Розваги на це свято також не подібні до тих, які зазвичай бувають у нічному клубі чи в казино. Своїм корінням вони сягають дохристиянських часів, тож усе тут глибоко символічно. Котрийсь із жартівників перевдягається в Козу — одягає на себе вивернутий вовною назовні кожух, що символізує родючу ниву, добробут і багатство, ховає обличчя за рогатою маскою. Вважається, що господарям, до оселі яких завітають у новоріччя щедрівники з Козою, буде в усьому щастити. Як мовиться, «де Коза ходить — там жито родить, де Коза рогом — там жито стогом...». На асфальті жито не родить, та все ж не вважаймо це побажання недоречним і в мегаполісі. Адже «жито» в цьому випадку — це будь-яке зерня творчості, добрий задум, добра справа, які мають бути зреалізовані.
Інший веселун (обов’язково — парубок) рядиться в дівчину-Маланку, а артистична дівчина — в козака-Василька. Маланка має місію нагадувати господиням банальну істину, що в хаті-місті-державі має бути лад, а лінощі заважають його берегти. Увечері ж дівчата вдягають барвисті хустки і йдуть щедрувати — співати пісень, де змальовується ідеальна родина, ідеальний хлопець, дівчина, ідеальний урожай. Господарі обдаровують щедрівників: кидають у торбу Міхоноші ковбасу, пиріжки, печиво, яблука, горіхи, гроші, цукерки.
Вранці 14 січня чекають на «показника» — першого відвідувача. Бажано, щоб це був хлопчик-посівальник або чоловік — тоді в хаті увесь рік буде добро. Засівають переважно хлопчики 7-14 років (дівчатам і жінкам це робити заборонено) зерном жита, пшениці, ячменю, проса, гречки, промовляючи віншування — на нове життя, на Новий рік та на довгий вік, на добро, щастя й здоров’я. Зерно — це те, що мусить прорости, зародити — переборовши смерть, воскреснути — носять у рукавиці.
ДЕ СВЯТКУВАТИ
Маланка в багатьох місцях перетворилася на справжні всенародні фестивалі. Особливо знаменитий фестиваль «Переберія» у буковинських селах Вашківці та Красноїльськ. Тут Маланку святкують усі — від малого до великого, вигадуючи костюми і влаштовуючи творчі змагання щедрувальників. Крім традиційних Кози, Цигана з Ведмедем чи Жида, тут можна побачити і політиків, міліціонерів та інших сучасних персонажів. А під вечір наступного дня всі, хто в чому є, йдуть «змивати гріхи» у гірській річечці Глибочок. А от у самих Чернівцях знаменитого Фестивалю Маланок цього року не буде — його скасували через побоювання можливого теракту.
У Мукачевому на старий Новий рік відкривається фестиваль «Червене вино», який давно став візитною карткою Закарпаття. Крім традиційних для регіону сортів винограду (ізабелла, лідія, кадарка), тут можна спробувати вина європейських сортів: цвайгельт, трамінер, мюллер тургау. А також напої на основі вина — гарячі, холодні, з корицею і медом, iз пляшок, бочок, діжок і термосів. Щоб не перетворювати захід у банальну пиятику, дегустація супроводжується насиченою культурною програмою.
Фестиваль «Подільська Маланка» відкриється 14 січня на Польському ринку у Кам’янці-Подільському. А в Києві традиційними місцями святкування залишаються музей народної архітектури і побуту у Пирогові та «Мамаєва слобода».