Не стріляйте в журналіста

Україна несподівано для всіх цього року розділила з Іраком сумне друге місце у щорічному рейтингу найнебезпечніших для преси країн, який оприлюднив міжнародний Комітет захисту журналістів. За даними експертів, за цей рік в Україні загинуло семеро медійників — п’ятеро репортерів та двоє працівників ЗМІ. Більше тільки в Сирії, де цьогоріч убили 17 репортерів. На третьому щаблі — Ізраїль та Сомалі: у них по чотири смерті.

Серед загиблих — лише один українець, журналіст газети «Вєсті» В’ячеслав Веремій, який загинув від кулі «тітушків» у лютому цього року під час протистояння на Майдані. За іронією долі, перед загибеллю В’ячеслав написав кілька критичних матеріалів про події у центрі столиці і не був учасником тих подій. Решта вбивств сталися в зоні бойових дій на сході України. «У цьому особливість цьогорічного рейтингу. Якщо раніше спалахи агресії проти журналістів були пов’язані переважно з діями української влади чи силових структур, особливо під час протистояння на Майдані, то зараз на перше місце вийшла зовнішня агресія, передусім із боку Росії», — коментує ситуацію головний редактор видання «Телекритика» Наталія Лігачова.

Цікаво, що серед інших загиблих — лише один італійський журналіст Андреа Рокеллі (він разом із російським правозахисником і журналістом Андрієм Мироновим, який був і перекладачем, потрапив під мінометний обстріл у травні під Слов’янськом, тоді ж був поранений і французький репортер Вільям Рогелон). Усі решта — росіяни. Одного з них — фотокора Андрія Стеніна — було знайдено у спаленій машині, інші загинули від осколків та кульового поранення в живіт. За словами експертів, причиною такої кількості загиблих є в першу чергу перебування в гарячих точках без належної амуніції та досвіду, як вести себе в екстремальних умовах. «Усі російські журналісти, які супроводжують російський спецназ чи регулярну армію на сході «для створення картинки», часто опиняються в самісінькому пеклі навіть без засобів індивідуального захисту. Фактично, їх посилають на убій. Але для їхніх менеджерів телеканалів людське життя нічого не важить. Там усе поставлене на службу пропаганді», — переконана Наталія Лігачова.

У деяких випадках російські медійники ставали жертвами вогню з боку «своїх». Як у ситуації із загибеллю російських телевізійників Антона Волошина та Ігоря Корнелюка, у смерті яких російська Феміда звинувачує нашу льотчицю Надію Савченко. Сама ж українка в недавньому інтерв’ю журналісту УНІАН Роману Цимбалюку розповіла, що журналісти загинули від мінометного вогню з боку терористів. «Журналісти потрапили під вогонь своїх же сепаратистів. Тільки не з батальйону «Зоря», а «махновців» (як їх називають самі «ополченці» з «Зорі»). Це мені сказали «ополченці», коли я ще була у полоні в Луганську», — зазначила вона. Втім і цей, і інший випадки потребують окремого неупередженого розслідування, що практично неможливо через блокування Москвою будь-яких спроб слідчих дій на підконтрольних бойовикам територіях.

Чи вдасться Україні наступного року залишити «рейтинг небезпечності», гадати рано. Наталія Лігачова переконана, що в разі зменшення напруги на сході і переведення конфлікту в менш радикальні форми, кількість смертей журналістів може зменшитися. Однак розраховувати на швидке розв’язання проблеми не доводиться. І про це варто пам’ятати всім журналістам, які «їдуть на війну».

СУМНА СТАТИСТИКА

За даними міжнародного Комітету захисту журналістів, цього року у світі було вбито щонайменше 60 репортерів, що на 10 осіб менше, ніж торік. Утім ці дані можуть бути не остаточними: іще щодо 18 журналістів триває слідство, що має встановити, чи пов’язані їхні смерті із журналістською діяльністю.