«А коли іще у нас у школі буде такий ярмарок?». Схоже, це питання найбільше хвилювало і школярів, які взяли безпосередню участь у підготовці та проведенні благодійного ярмарку, і тих, хто привів батьків чи приніс свої заощадження, щоб придбати якийсь сувенір і допомогти армії. Вибір тут був надзвичайно різноманітний: від дитячих виробів із бісеру, вишитих картин і м’яких іграшок до смачних пирогів та плетених шаликів, приготовлених для ярмарку чиїмись мамами та бабусями. Практично всі вироби знайшли нових власників — школярі спеціально не виставляли ціну, а віддавали за те, хто скільки дасть. У результаті за вечір було вторговано 3616 грн.
Ці гроші дирекція столичної школи №200 імені Василя Стуса планує витратити на допомогу пораненим бійцям, які лікуються у госпіталі. «Збереться Рада школи: вчителі, учнівське самоврядування, батьківський комітет — і будемо думати, чим потішити поранених хлопців. Думаємо взяти над ними шефство, якщо не матеріальне, то моральне. А взагалі, це далеко не перша наша така акція: ми відмовилися від квітів та подарунків на 1 вересня і на День учителя, і на зібрані кошти — а це більше 11 тисяч — закупили і передали через волонтерів із фонду «Підтримай армію України», знову ж таки — наших випускників — комплекти термобілизни для бійців, які воюють у секторі В. А звідти нам привезли прапор, підписаний бійцями просто на передовій — ми його повісили у фойє школи, щоб усі бачили», — розповідає директор школи Тетяна Алєксандрова.
Долучилися школярі і до ще однієї доброї справи: на прохання волонтерів у шкільній майстерні була натягнута сітка, яку спритні дитячі ручки перетворили на маскувальну. Спочатку планували зробити її камуфляжною, але тут випав сніг, тож довелося все починати з початку і сіро-руді клаптики змінювати на білі. Тканину для сітки зносила вся школа, навіть молодші класи. Коли «УМ» завітала до майстерні, 20-метрова сітка була практично вся заплетена білими смужками, а дівчатка-старшокласниці намагалися швидше завершити роботу.
Варто відзначити, що все це школярі роблять від щирого серця і з великим ентузіазмом. І мріють лише про одне: щоб швидше бійці повернулися додому, живими і здоровими. Як сказала одна із четвертокласниць на запитання, чого вона чекає від Святого Миколая: «Все, що мені треба, куплять батьки, а в Миколая я попрошу лише одне: нехай ця війна скінчиться». І так хочеться, щоб ця дитяча мрія збулася.