19 листопада 1989 року Київ почав відлік нового часу. Того дня тисячі містян, вийшовши із синьо-жовтими прапорами провести в останню путь синів України, висловили свою позицію і бачення майбутнього держави. Володимир Тихий, син Олекси Тихого, досі захоплено згадує: «Мене вразив масштаб людського підйому, коли ми прилетіли у Бориспіль».
Цього тижня у столиці відбулося чимало заходів, присвячених цій події. Зокрема, літературно-музичний вечір «Стусове коло». Нетрадиційний формат заходу вже давно апробували на сцені столичного «Молодого театру». «Життя Людини-легенди, яка опинилася на межі й зберегла віру й любов, — це коло за колом пройдений шлях, повний викликів і незбагненностей, шлях творення себе... це — «СТУСОВЕ КОЛО», — пояснюють творці вистави. — Це натягнута до межі струна, яка от-от, здавалося б, порветься. Та ні, порватися їй не дає сила особистості, незламність людського духу. Василь Стус, перебуваючи за ґратами, передавав свою філософію синові: «Поразка мусить стимулювати на перемогу».
У центрі — монологи-розповіді сина поета — Дмитра. Життя митця ніби йде по колу. У постановці їх п’ять — дитинство, поезія, любов, самотність та смерть. Усі вони з кожним колом усе насиченіші. Додають напруги музичні композиції, які виконують сестри Тельнюк. Особисте поєднується із громадським. Тут і незламність Стуса, і жорстокість радянської системи, і філософія слова поета надзвичайного хисту. Дмитро Стус пояснює формат вечора так: «Я залучив до роботи над ним не лише тих, хто із душею ставився до творчості батька, а й спробував її переосмислити».
У столичному Будинку вчителя відбувся вечір пам’яті Стуса, Тихого та Литвина «Прапор має силу, коли його несуть». Спогади Василя Овсієнка, Левка Лук’яненка, Володимира Тихого та інших поєднувалися із читанням віршів, уривків зі статей і праць, які стали з часом програмними у здобутті незалежності і є дороговказом для молоді. До залу Будинку вчителя прийшло так багато людей, що стільці постійно доставляли. Були там і студенти, і очевидці та учасники події, 25-річчя якої відзначалося.
19 листопада у Національному музеї Тараса Шевченка відбулася прем’єра фільму «Палімпсест» за текстами Василя Стуса. Дмитро Стус, який теж прийшов на перегляд, був небагатослівний, продекламувавши натомість вірш «За літописом Самовидця» («Украдене сонце зизить схарапудженим оком...»). Він зізнався: «У мене до цього вірша часто змінювалося ставлення». Кінокартина — яскравий приклад індивідуального чину пам’яті про Стуса. Так пояснили глядачам режисер Роман Верительник та акторка Галина Стефанова.
У Національному музеї літератури у Києві діє виставка «За межею... Поет. Побратими. Доба». «Стуса показано у колі його побратимів — молодих поетів, науковців, художників», — пояснюють працівники музею. В експозиції — велика кількість унікальних експонатів із музейних фондів: рукописи, фотоматеріали, книги та періодика, твори малярства, меморіальні речі. Значна частина виставки — раритети з приватних колекцій. Фото- і кіноапаратура, програвачі, радіоприймачі, годинники, грамплатівки, книги — це ті предмети, що оточували молодь і були необхідними для творчості, науки, боротьби за свободу.