Поправка на реальність

Позавчора ввечері Президент України Петро Порошенко скликав РНБО, аби обговорити ситуацію, що склалася після проведення виборів у «ДНР» та «ЛНР». Головний висновок, який зробив для себе глава держави, полягає у необхідності скасувати проголосовані парламентом 16 вересня закони про «особливий статус» Донбасу. Якщо зовсім коротко, то згадані закони надавали окупованим територіям можливість запровадити власні правила гри, а саме: розширити межі місцевого самоврядування, провести 7 грудня локальні вибори та сформувати органи влади з тих персон, які до смаку тамтешнім виборцям. При цьому одна умова лишалась незмінною: так звані «народні республіки» відмовляються від свого статусу та залишаються у складі України. Однак «фарс 2 листопада» (як це називає Порошенко), коли «ДНР» та «ЛНР» обрали власних лідерів і тим самим дали центральній владі дзвінкого ляпаса, перекреслив усі попередні наміри.

Відіграти платівку назад

Хоч аналітики і продовжують сперечатися, а чи був потрібен цей «крок назустріч» від самого початку, Президент Порошенко переконаний: пакет «донецьких» законів відіграв позитивну роль. «Цей закон дався нам нелегко, але завдяки йому нам вдалося запобігти загрозі, мобілізувати підтримку світових партнерів», — вважає він. Але тепер «я переконаний, що РНБО і Верховна Рада підтримають наше рішення скасувати закон про особливе місцеве самоврядування», — говорить Порошенко. Він не виключає, що в майбутньому Київ повернеться до пропозицій, сформульованих Донбасу, але не раніше, аніж будуть помітні істотні зрушення. «Ми готові прийняти новий закон, коли ми побачимо припинення вогню, демаркаційну лінію, звільнення заручників і скасування «фарсу від 2 листопада», — підсумував Президент, додавши, що «Україна була, є і залишається твердим прихильником миру».

Ще один месидж від Президента стосувався спільного з «ДНР» та «ЛНР» господарювання. Порошенко не виключив, що тепер на самопроголошені республіки чекає більш жорсткий економічний режим. Це — не помста, а розрахунок із калькулятором у руках. «Ми продовжуємо нести тягар, не отримуючи ні копійки ні за електроенергію, ні за газ. Продовжуємо опалювати Донецьк і Луганськ в умовах мінусових температур. Хоча за законом, ми вже давно мали відключити і опалення, і енергозабезпечення», — сказав Порошенко. І нагадав, що Україна продовжує постачати на території, підконтрольні террористам, тепло і блакитне паливо. Але й це ще не все. «Я не виключаю, що наслідком сьогоднішнього засідання може стати посилення режиму перетину блокпостів, з обмеженням руху тих, хто може складати загрозу надсилання до нас розвідувально-диверсійних групп», — зазначив Порошенко.

А тим часом спікер ВР Олександр Турчинов ініціює скасування іншого Закону — «Про недопущення переслідування і покарання осіб-учасників подій на території Донецької та Луганської областей». Цей закон, до речі, так і не підписав Президент Порошенко, хоч і виступав його ініціатором. Згідно з документом, від кримінальної відповідальності мали бути звільнені «учасники збройних формувань або особи, задіяні в таких формуваннях, які в період з 22 лютого 2014 року до дня набрання чинності даного закону на території Донецької та Луганської областей, на якій проводилась АТО, скоїли діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України». Тепер просто так злочинці не відбудуться, адже і сам Турчинов попереджав, що «у разі зриву мирного плану прийняті президентські закони повинні бути скасовані».

Що далі?

Отож, підсумовуємо. Пере—мир’я не вийшло, як не вийшло і «дружби» із самопроголошеними республіками. Відтак Київ робить симетричний крок, відкликаючи запропоновані закони. Безперечно, що лідерам «ДНР» та «ЛНР» (а також мешканцям цих «республік») елементарно забракло розуму для того, аби оцінити добру волю центральної влади, яка фактично була готова визнати свій неповний контроль над окупованими територіями. Визнати, але при цьому не вводити війська і не застосовувати силу проти сепаратистів, їхніх прихильників та просто мовчазних споглядальників. План домовитися «по-хорошому» провалився, адже Росію, яка керує діями терористів, лояльність Києва, звісно, задовольнити не могла. «Плюс» за роботу Україні поставила хіба що Європа, але тепер усе повернулося на круги своя, і нашій владі доведеться вирішувати, що робити із ситуацією, яка склалася. Дуже добре мати у бекграунді моральну і матеріальну підтримку демократичного західного світу, але чи буде вона підкріплена ще й військовою допомогою, покаже час.

Що стосується Росії, то ця сторона конфлікту добилася виконання чергового пункту свого плану: створення в Україні власного Придністров’я. Надалі в хід пішла «гонка озброєнь»: інтенсифікація розвідки, підтягування до кордонів з Україною наступальних військових сполучень, важкої військової техніки, зокрема, й оперативно-тактичних ракетних комплексів. Наскільки велика війна буде розв’язана Кремлем найближчим часом, спрогнозувати важко. Думки експертів з цього приводу є діаметрально протилежними. Хтось говорить про те, що Росія надто виснажена економічно, щоб ініціювати повномасштабний військовий конфлікт, інші ж пропонують взяти до уваги непередбачуваність керівника РФ, для котрого мрія «взяти Київ» є такою ж ідеєю фікс, як для Гітлера намір увійти до Парижа. В усякому разі, корекція ставлення Порошенка до «особливого» статусу Донбасу аж ніяким чином не впливає на наміри психічно нестійкого Володимира Путіна.

У Президента України наразі — інша турбота. Пов’язана вона, зокрема, з тими громадянами України, які не зуміли чи не змогли вчасно залишити територію «ДНР» та «ЛНР». Контингент тих, хто не провадить жодних бойових дій і не сприяє терористам, потребує участі держави Україна у своїй долі. На згаданому засідання РНБО Порошенко пообіцяв зробити все можливе, «щоб мирні громадяни не постраждали», хоча і визнав, що псевдовибори на Донбасі «відкинули нас від вирішення цих надзвичайно важливих соцпитань». Однак як саме Президент планує розв’язувати ці «надважливі соціальні питання» — зрозуміло не цілком. Утримувати та фінансувати ворожий анклав, що виник на території України, є нонсенсом. Не підтримувати та не фінансувати тих, хто сам постраждав від його створення, є зрадою. Порошенкові доведеться якось вирішувати це протиріччя, і в цьому нинішньому Президентові України, звичайно, не позаздриш.