У бій ідуть броньовані «старики»

Краще пізно, ніж ніколи

Спочатку військове наметове містечко під Чугуєвом здалося абсолютно мирним: бійці неквапливо рубають дрова, розпалюють ватру для гігантських казанів польової кухні, носять воду, а хтось взагалі «дрімає» під густою кроною старих сосен. Але раптом у тишу, яку час від часу порушувала віддалена стрілянина на військовому полігоні, увірвався важкий рев броньованої машини. Танк летів на шаленій для самого себе швидкості, підіймаючи з пересохлої ґрунтівки стовпи темно-коричневого пилу. Зверху на броні — синьо-жовтий прапор, на лівому боці — промовистий напис величезними літерами: «Бандери». Самодіяльна назва сталевого гіганта не залишила жодного сумніву з приводу його призначення — екіпаж, який ним керує, невдовзі відправиться на Донбас.

Усе це господарство належить 92-й окремій механізованій бригаді ЗСУ. Саме сюди недавно була переправлена чимала партія танків, БТРів та БМП, які в середньому по двадцять років припадали пилом в армійських частинах та на підприємствах військово-промислового комплексу. Машини були зняті з тривалої консервації і перебрані на вітчизняних заводах до останнього гвинтика. Несправні деталі зброярі замінили на нові, броню зміцнили сучасним покриттям, кабіни оснастили тепловізорами, приладами нічного бачення та кондиціонерами. Перед самим від’їздом на фронт техніку «одягнуть» у спеціальні решітки, що захищатимуть екіпаж від стрільби вогнеметів. «Заводчани постаралися максимально вдосконалити старе озброєння, — каже наводчик Костянтин Малигін. — Є справді хороші машини. Це, в основному, ті, що правильно зберігалися у військових частинах. Погано лише одне — спохопилися вже тоді, коли зовсім припекло. Треба було виводити техніку з консервації набагато раніше». Стовідсоткову готовність відновлених машин до виконання бойових завдань підтвердив і заступник командира бригади, підполковник Олександр Васильківський, хоча при цьому сумно уточнив — противник озброєний до зубів і набагато новішими зразками.

«Пам’ятники», на вихід!

Детальніші секрети старих «броневиків» символічно характеризують загальну ситуацію з вітчизняним арсеналом. Заступник голови облдержадміністрації Василь Хома каже, що машини такого класу фахівці ділять на чотири категорії. До першої зараховують зовсім нові зразки, до другої — ті, що не потребують радикальної модернізації: наприклад, танки «Булати», які на полігоні для обкатки дісталися бійцям Національної гвардії. Але переправили сюди після капітального відновлення і бронетехніку третьої та четвертої категорій, тобто вже списану для утилізації або для передачі... до музеїв. Фактично кожен iз цих танків мав усі шанси стати пам’ятником у місцях бойової слави. Виходить, історія про те, як так звані «ДНРівці» зняли з постаменту броньовану машину й нібито вивели її на лінію фронту, — не така вже й анекдотична. Але тут є і досить суттєвий нюанс. «Усі машини, що проходять обкатку на цьому полігоні, пройшли не капітальний ремонт, а саме повну модернізацію, — запевнив Василь Хома. — Для цього підприємства ВПК наразі працюють у декілька змін. Харківський завод імені Малишева, де була підготовлена найбільша партія машин, зараз набирає додаткову кількість фахівців і вже найближчим часом вийде на повну потужність».

Скільки саме бойових машин вирушить на фронт, військові тримають у секреті, але при цьому зізнаються, що це поповнення — усього лише крапля в морі. Та й бракує на передовій не лише танків. «У нас немає тепловізорів та далекомірів. Хоча б по одному на блокпост видали, щоб можна було бачити, що відбувається вночі, хто підходить і звідки, — каже Олександр Васильківський. — Та й до зими вже треба готуватися. Потрібні зимові куртки, теплі берці, рукавиці, взуття. Оскільки будемо знаходитися у бліндажах, потрібні генератори електроенергії, печі, дрова, вугілля».

В ефективність перемир’я, яке б зняло необхідність у всіх цих речах, підполковник не вірить, тому що їхню другу батальйонну тактичну групу, що зараз у зоні АТО, напередодні з ранку до ночі «поливали» рясним вогнеметним обстрілом. Працювала важка артилерія — і з боку Росії, і з боку терористів. Сподіватися на те, що завтра може бути якось інакше, немає жодного приводу.

На піку третьої хвилі

Тренувальна війна, що йшла повним ходом на полігоні за кілька кілометрів від табору, така ж нестерпна, як і справжня: повсюди ревуть танки, стріляють вогнемети, вибухають гранати. Одні призовники тут уже по півтора місяця й скоро підуть на передову, інші тільки прибули після третьої хвилі мобілізації. Наймолодшому з них — 22 роки, найстаршому — 57. Приїхали в основному з чотирьох областей — Харківської, Полтавської, Сумської і Дніпропетровської. За словами Олександра Васильківського, 80 відсотків вимушених армійців — добровольці. Фактично всі вони вже тримали у руках зброю, але є й ті, кого доводиться вчити з нуля. З ними найважче. На допомогу приходять психологи. «Взагалі призови йдуть складно, — каже підполковник. — Воєнкомати не справляються з тієї простої причини, що у нас люди до кінця не усвідомлюють ситуацію в країні. Багато хто намагається зайняти позицію — моя хата скраю».

Бронетехнікою на полігоні керують, в основному, молоді й середнього віку чоловіки, які вже мали подібний досвід. Костянтин Малигін iз Кривого Рогу, наприклад, в армії служив оператором зенітних військ, зараз — наводчик танкового екіпажу. «Це дві сумісні професії, — каже він. — Руки пам’ятають усе. Певні навички є, перелаштуватися було неважко». До призову на війну Костянтин «працював у Європі», а коли прийшла додому повістка, одразу повернувся. На запитання: «Чи не було спокуси сховатися за трьома морями?» заперечно похитав головою.

Уже через півгодини знайомства з технікою навіть необізнаному гостю легко відрізнити танк від БТРа, але увагу привернула машина, що подібна до інших лише броньованим верхом. «Це пересувна радіостанція», — пояснює 44-річний Вадим Вілігідський iз Лубен. Довга антена, що стирчить iз верхньої кишені його бронежилета, вказує на те, що цей чоловік — зв’язківець. Такий фах він отримав під час служби в армії. Надана йому техніка мало чим відрізняється від тієї, з якою працював чверть століття тому, а відтак підготовку пройшов без проблем. У цивільному ж житті пан Вадим — учитель музики. На війну пішов добровольцем, бо «на Донбасі теж наші люди». «Головне — зараз навести в країні порядок, — вважає він. — А тоді ми вже домовимося між собою. Україна повинна бути одна». Особлива гордість педагога — бронежилет четвертого ступеня захисту. Його добровольцю купили колеги на зібрані всією школою гроші.

Через зайнятість біля машин «новобранці» неохочі до спілкування, тому увагу привернув чоловік, «не прив’язаний» до жодного танку. З-поміж інших призовників, одягнених по-різному і досить скромно, він вирізнявся фактурною екіпіровкою — сучасна каска, серйозний бронежилет, пристойна форма. «Олександр. Фельдшер iз Кременчука», — відрапортував незнайомець, додавши, що тільки недавно прибув з АТО і незабаром знову повертається на фронт. У гарячих точках Донбасу провів півтора місяця, але на демобілізацію поки що не розраховує. «Я військовослужбовець української армії, — каже він. — Самовільно піти не можу, бо стану дезертиром, зрадником». На відсутність ліків армійський медик не скаржиться — «є все для надання першої допомоги, лікувати нормально можна». Але саму війну порівнює з пеклом. «Під Комсомольським наш підрозділ потрапив у засаду, — пригадує лікар. — Нас почали розстрілювати з «Граду» та мінометів. Порятунок тут один — заривайся всім тілом у землю та молися Богу. Теоретично лише осколок від такого вогню може сягати 35 сантиметрів. Ми тоді ледве вирвалися з оточення».

Через півгодини на передній план полігону почали прибувати з тренування всі бойові машини. Мимоволі починаєш розуміти, що таке танковий бій. Бажання, аби ця війна якнайшвидше закінчилася, викликає в душі невимовний біль. Але, на жаль, екіпажі, що зараз «пристрілюються» у відновлених «броневиках» під Харковом, невдовзі поїдуть на справжній фронт.