«Бронза» для залізних

      Досі українцям не було відоме відчуття захвату після здобуття «ігровою» збірною країни олімпійської медалі. Власне, і команд наших за період незалежності було на Олімпіадах — на пальцях однієї руки порахувати можна: баскетболістки, ватерполісти і волейболістки в Атланті й ось тепер — гандбольна жіноча дружина в Афінах. Досі найбільшим здобутком був вихід баскетбольної збірної з Мариною Ткаченко до півфіналу на Іграх-1996, дві невдачі у квартеті найсильніших і, як підсумок, — четверте місце. Через вісім років підопічні Леоніда Ратнера, переборовши шістьох із семи суперників і самих себе, зробили крок уперед і завоювали-таки олімпійську «бронзу», першу для України нагороду в ігрових видах спорту. І тепер ми розуміємо, що медаль, здобута такими зусиллями, мала б рахуватися принаймні за три, а не просто бути черговою одиничкою в третій графі загального заліку.

      Сьогодні можна пригадати, що українські гандболістки висловлювали незадоволення з приводу розподілу преміальних за олімпійські нагороди: мовляв, ну де ж справедливість, якщо сто тисяч доларів на тарілочці з блакитним обідком плюс дороге авто отримає якась володарка золотої медалі в індивідуальній дисципліні, а в разі перемоги гандбольної збірної обіцяну суму винагороди доведеться ділити на всіх? Звісно, в даному випадку можна говорити про якийсь елемент меркантильності, але не можна скидати з рахунків і те, що дівчата настроювалися саме на перемогу й вірили у свої можливості. І, виходячи на майданчик, зовсім не думали про розподіл вірогідних преміальних, а грали для глядачів, для країни, честі її прапора і власної честі.

      Досвідчена, давно зіграна, вже навіть дещо «вікова» команда, зараз значною мірою складена вже з легіонерок, програла в Афінах лише один матч. Після перемог у групі над китаянками, бразилійками, гречанками і ключового виграшу у віце-чемпіонок світу угорок наші вийшли до «плей-оф», де у чвертьфіналі подужали нижчих за класом іспанок. Фактично в усіх цих зустрічах підопічні Леоніда Ратнера виявляли бойовий дух у другій половині гри, ламаючи суперниць психологічно. Єдиний провал стався у півфіналі, коли команда Данії «задавила» Україну її ж зброєю — потужним натиском після перерви. Рахунок першого тайму — 10:13, але проходить зовсім трохи часу — і данки ведуть із відривом уже в сім, навіть у дев'ять м'ячів. Так, наші не двожильні, а скандинавки таки вищі за класом — не дарма Данія вигравала жіночі гандбольні турніри і в Атланті, і в Сіднеї, і , перегравши у фіналі кореянок 38:36, — у Афінах. Можна й треба було боротися із «червоно-білими», але, здається, все в той день було проти українок. А головною частиною цього «всього» була воротарка суперниць Рікке Шмідт, яка відбила 23 із 43 кидкiв, роблячи «сейви» на будь-який смак. Досить сказати, що Олена Цигиця закинула в п'ятницю лише два м'ячі з 12 (!) спроб. На бомбардирському рахунку Наталії Ляпіної — 5 голів, Вергелюк, Яценко, Маркушевська закидали лише тричі, інші — ще менше. Натомість сконцентровані суперниці нашим голкіперкам не давали відзначатися подвигами. Катрін Фрелунд, піймавши кураж, була найбільш нещадною — 9 м'ячів із 13 кидків. Наталя Борисенко в «рамці» зробила тільки два «сейви», пропустивши 9 кидків; основний страж воріт того вечора — Лариса Заспа — діставала шкіряну кулю із сітки аж 20 разів, відбивши тільки сім. Підсумок — 20:29.

      Відомо, що Леонід Ратнер підлеглих жінок не шкодує і слів не добирає. Тож емоційний запорізький «коуч» відповідним чином «попрацював» із командою як увечері, так і наступного ранку, і вже о 16.30 в суботу українки з новим зарядом вийшли на «бронзовий» матч — проти чинних чемпіонок світу француженок. Дякуємо, Леоніде Анатолійовичу, що зуміли по-своєму продовжити справу великого Ігоря Євдокимовича Турчина й повернути українському жіночому гандболу переможний настрій. Довели до висоти збірну, підмурівок якої заклав великий Турчин.

      Другого такого шансу в команди могло би більше й не бути, тож дівчата виявили свої щонайкращі якості, ні в чому не поступаючись іменитим візаві. Після першого тайму — рівновага 10:10, далі — така сама рівна боротьба, в якій словенські арбітри Пожежнік і Репешнік явно більше симпатизують команді Франції. Інакше як пояснити, що в обопільно жорстких обіймах наші заробили аж вісім двохвилинних вилучень за матч, а француженки — лише два? Але українки вистояли в меншості у вирішальні моменти другої півгри, навіть після того, як на 43-й хвилині був вигнаний на трибуни за апеляції до несправедливих суддів 67-річний оратор і лицедій Ратнер. Ключовим натомість стало вилучення на 53-й хвилині Рафаель Тервель, коли наші за дві хвилини закинули два м'ячі. Знову творить дива у воротах Наталя Борисенко (15 «сейвів» на 32 кидки), роль лідерки бере на себе Марина Вергелюк, яка перебувала ніби в тіні в попередніх матчах. На рахунку 26-річної екс-спартаківки Києва, а нині легіонерки зі словенської команди «Крім Електа» — 6 закинутих м'ячів. На гол менше в активі Ляпіної; чотири рази примушувала капітулювати єдиного голкіпера збірної Франції Джоанну Дудзяк Ганна Сюкало. На останніх хвилинах відрив українок у рахунку вже відчутний, підсумок — 21:18. Наша команда влаштовує переможний танець, який у вирі емоцій переходить у борюкання й валяння по щасливому паркету «Еллініко індор арени».

      Браво, дівчата! І дуже шкода, що 50 тисяч «зелених» за цю «бронзу» має отримати вся команда, а не кожен гравець, тобто трохи більше 3 тисяч на кожну збірницю. Он у футболі такими, а то й більшими сумами преміюють за один виграний міжнародний, навіть не вирішальний матч. Може, дівчата заслужили більшої відзнаки? Бо вони — таки справжня команда. Найкраща ігрова збірна в Україні за часи її незалежності.