Навіть маленькі деревця заряджають позитивною енергією.
Про кримську сосну мимоволі згадуєш під Новий рік, коли деревця масово з’являються на ялинкових базарах. І мало хто здогадується, що для того, щоб на Херсонщині виростити метрову кримську сосну, необхідно вісім років копіткої праці! Вперше лісівники почали постачати сосни на ялинкові базари ще в 60-х роках — туди відправляли дерева, вирубані для прочищення, освітлення лісу і створення просік. Пізніше стали засаджувати окремі плантації новорічних ялинок. До речі, у 80-х роках метрові ялинки коштували по 25 копійок за штуку.
Корифеєм вирощування посадкового матеріалу кримської сосни на Херсонщині був лісничий Чулаківського лісництва Олексій Мозговий, а також фахівці дослідної станції. Як це робилося? Збирали шишки сосни, сушили їх під сонцем, а коли вони розкривалися, жінки спеціальною паличкою вибивали насіння. «Це пекельна праця, враховуючи, що на виході сировини вийшло тільки 2 відсотки! Тобто, переробивши тонну шишок, ми отримували 20 кілограмів насіння. Це за умови, що на один гектар, щоб посіяти саджанці сосни, необхідно близько 160 кілограмів насіння сосни. А сіяли насіння кримської сосни зі звичайних дитячих пляшечок! Туди набирали насіння, надягали соску, обрізану спеціальним чином, і ось так сіяли для пророщування розсади. Пізніше праця стала більш легка, тому що з’явилися стаціонарні і сонячні шишкосушилки. У підсумку, коли ми навчилися вирощувати тут, на півдні, стійкі до спеки насіння кримської сосни, то фактично завоювали пальму першості по Україні», — з гордістю каже лісничий.
Пробували виростити й екзотичні дерева, такі як сибірський кедр, але особливого успіху не було — все-таки кліматичні умови Сибіру і півдня України сильно різняться між собою. «Краще прижилися платани та чагарники: терен колючий, ліщина. Природу не обдуриш, можна щось підкоригувати, але й не більше того. Був час, коли у мене зростало 28 сортів обліпихи на восьми гектарах. А саджанці мені надсилали аж iз Барнаула і Підмосков’я, — ділиться досвідом Олексій Мозговий. — Пробував навіть саксаули вирощувати! Якось друг контрабандою привіз жменьку насіння саксаулу. Досвід був цікавий, але в повноцінні дерева мої саджанці так і не виросли... Набагато краще на нашому розпліднику вдалося вирощувати лікарські трави: мелісу, нігтики і лимонний полин. Той, що в достатку росте на Південному березі Криму. А насіння цієї незвичайної рослини мені привіз звідти внук Антона Чехова, який виростив полин у ботанічному саду Криму.
Перші окремі ділянки лісу, які стримували піски, як це не дивно, з’явилися на Херсонщині ще до революції. Однак вони були радше винятком, ніж правилом — ще до 1953 року тут гуляли пилові бурі, доки не почалося масове заліснення відкритих ґрунтів. Посадковий матеріал тоді привозили звідусіль: і з Луганщини, і з Західної України, з Волині, з Рівного. Але приживлюваність такого насіння була дуже низька, оскільки росли вони в більш вологих умовах. Тому перед лісівниками була поставлена задача: виростити свій посадковий матеріал.
Як це було, досконально знає заслужений лісівник України Віталій Шапка, який ось уже 45 років піклується лісами Херсонщини. «У роки активної діяльності під моїм керівництвом щорічно висаджувалось по 430 гектарів лісових насаджень. І це за умови, що всього лісгосп Херсонщини висаджував приблизно 1200 гектарів лісу, тобто одна третина всієї роботи проводилась за моєї участі. У нас у селі Великі Копані, ще за часів Союзу, було, що називається, «зразково-показове лісництво». У нас тоді і вівці були, і виноградники свої величезні. У мене було по 300 чоловік на розпліднику, приїжджали з Лівобережної України, з Волгограда, Осетії, Харкова. Я вирощував по 13 мільйонів саджанців кримської сосни на рік. Звичайна сосна на Херсонщині не прижилася через шкідників, а ось кримську нам вдалося «приручити», — розповідає він.
За словами пана Віталія, до 2000-х років масштабних лісових пожеж на Херсонщині практично не було — ліс ще був досить молодий, горіти практично було нічому. Крім того, маленькі деревця не так активно поглинали воду з ґрунту. Та й земля була вологою, тому й пожежі гасити було простіше. А зараз, у порівнянні з 60-ми роками, рівень ґрунтових вод на Херсонщині впав більш ніж в два рази.
А бували і курйозні випадки. «Перша велика пожежа на Херсонщині трапилася в 1972 році, — згадує пан Віталій. — Тоді ліси під Голою Пристанню вигоріли на території в 50 гектарів. Адже тоді ще спостережних вишок не було! А роком пізніше трапилася нова НП: за літній сезон сталося понад 100 пожеж, причому виникали вони у важкодоступних місцях, таких, що туди і дістатися пожежникам було неможливо. Ми розуміли: підпалюють спеціально ліс, але хто і навіщо? Відповідь на це питання в той час змогли дати тільки слідчі Московського карного розшуку. І що виявилося? Один місцевий житель спеціально підпалював ліс і навіть вів щоденник, де зазначав, що саме і де він підпалив. Таким чином він мстився за те, що, як він вважав, незаконно засудили його рідного брата на великій тюремний термін ув’язнення. А в 1975 році лісові пожежі спалахнули вже і в Ялті».
Після ялтинської пожежі було створено державну програму збереження лісових насаджень, і в лісах з’явилися так звані протипожежні розриви. «Це такі 20 метрові просіки, — пояснює Віталій Шапка. — Все-таки на цій відстані затримати вогонь простіше, ніж на 4-метрових просіках. Був ще цікавий випадок: під час пожежі під Раденськом поривом вітру вирвало величезний клуб полум’я, який пролетів 300 метрів і приземлився прямісінько на газопровід, який тягнеться з Криму. Тільки завдяки швидкій реакції пожежників і військових вдалося уникнути біди».
Cтатистика говорить про те, що 98 відсотків від усіх пожеж — це людський фактор. Верхова пожежа в сухому хвойному лісі страшна тим, що при горінні хвої виділяються ефірні олiї, які збільшують температуру горіння до 1000 градусів. А швидкість поширення може сягати від 25 до 40 кілометрів за годину! «Я зрозумів усю помилку наших лісівників, коли зайнявся історією, — веде далі Віталій Васильович. — Тоді я натрапив на висновки корифеїв розведення лісів на піщаних ґрунтах, які ще в середині XVIII століття довели, що ліс у голому степу масивами створювати не можна. Мають бути смуги, урочища, а не так, як зробили в нас, коли від Корсунки і аж до Заплави, від Виноградова і прямо до Кінбурнської Коси тягнуться суцільні масиви лісів».
За останні сім років Херсонщина буквально прогриміла на всю Україну своїми масштабними лісовими пожежами. Навіть президенти і члени уряду нашої країни встигли «відзначитися» в степах під Херсоном. Нинішній же рік — відносно спокійний для лісничих господарств Південного регіону. Незважаючи на спеку і досить сильний вітер, усі пожежі вдається швидко локалізувати і згасити. Дається взнаки досвід минулих років або просто Бог нас милує? «Зараз чергування ведуться в посиленому режимі, цілодобово: ведуться спостереження з пожежних вишок, вісім з яких облаштовані камерами відеоспостереження. Допомагають нам і бійці Державної лісової охорони, а також рейдові бригади, які створюються при багатьох підприємствах Херсонщини», — розповідає перший заступник начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства Володимир Михайленко.
Вирушаю на спостережну станцію, де лісівники на екрані монітора спостерігають за подіями в околицях. Відеокамера, встановлена на висоті майже 50 метрів, надійно фіксує все, що відбувається в радіусі чотирьох тисяч гектарів лісу, і дозволяє своєчасно зафіксувати пожежу, якщо вона спалахне.
«Одна вишка охоплює до чотирьох тисяч гектарів лісу, — каже лісiвник Великокопанівского лісгоспу Олександр Войтович. — У нас на Херсонщині 9 лісогосподарських управлінь, у середньому раз на місяць ми гасимо пожежу середньої площі. Техніки, звичайно ж, не вистачає. За словами старожилів, раніше у нас були навіть танки і військові всюдиходи. А зараз у нас забрали для потреб військових навіть те, що було: трактори, екскаватори, вантажівки».
Залишається тільки сподіватися, що все обійдеться як-небудь. А біда може бути будь-якої миті. Найменша іскра — і не встигнеш озирнутися, як 60 гектарів лісу за 20 хвилин вигорить. Особливо часто порушують техніку безпеки заробітчани, які влітку приїжджають підробити на полях у фермерів. «Вони намагаються заощадити і, щоб не знімати тимчасове житло, селяться просто в лісі. Ставлять намети з поліетилену і готують їжу на вогнищах. У них iз собою немає навіть паспортів, ми банально протокол не можемо скласти, доводиться здавати їх міліції, — скаржиться Олександр. — Їдуть до нас навіть iз Росії. Причому дуже часто — справжні кримінальні «авторитети». У нас не так давно навіть спецоперацію міліція проводила, ловили кримінальників, які втекли з колонії. Хоча наші хвойні ліси для партизанів не годяться: хвоя зверху просвічує, і з вертольота можна побачити навіть пачку цигарок, що лежить на землі».
Лісові пожежі дуже небезпечні й підступні: у 2007 році згоріло понад п’ять тисяч гектарів лісу на Херсонщині, а при пожежі у 2012 року — близько 170. У місцях, що найбільше постраждали від пожежі 2007 року, нині ліс відновлений більш ніж на 80 відсотків. Правда, у перший рік після пожежі саджанці не прижилися або ж були пошкоджені шкідниками, оскільки генетичний матеріал для саджанців був узятий у Західній Україні. «Взагалі, «по-хорошому», після пожежi такого масштабу не можна робити масові висадки. Адже при пожежі вигорів не тільки ліс, а й підстилка з необхідними поживними речовинами. Треба було дати землі відпочити як мінімум три роки. А садити саджанці в голий пісок, де все вигоріло, — безперспективно. От після пожеж у 2012 роцi ми на підставі наукових висновків, зроблених фахівцями Цюрупинської філії Харківського НДІ лісового господарства в Нижньодніпровських лісах, не тільки виждали належний час, а й засаджуємо вигорілі ділянки лісу винятково «нашими» саджанцями кримської сосни», — каже Володимир Михайленко.
На прощання я зазирнула в розплідники і парники лісового господарства у Великих Копанях, де підростають саджанці сосни кримської. Особливо зачарувала мене спеціальна система зрошування дерев: прохолодний туман у парниках створюється за допомогою системи зрошення під назвою «дрібнодисперсна крапля». Цей напівтуман iз води чудово збиває високу температуру при спеці, що необхідно при вирощуваннi декоративних дерев (наприклад, блакитної ялини), коли вологість повітря має перевищувати вологість ґрунту.
Багато удосконалень лісники роблять своїми руками. І це не дивно, адже ліс для них — живий. І згадалися слова Віталія Шапки: «Висадили ми якось на великій площі однакові сосонки. Пройшло 25 років, і всі вони виросли на приблизно однакову висоту в п’ять метрів. Але ось у центрі цього насадження я побачив незвичайну сосну, яка була вищою за своїх «братів і сестер» аж на цілих три метри! Крім того, на ній була надзвичайно велика кількість шишок. Дуже щастить тим людям, які можуть помітити такі дерева і просто притулитися до них, щоб підживитися від них позитивною енергією». Ліс і справді віддячує своїм рятівникам сторицею, даруючи не тільки прохолоду в спекотний день, а й свою енергію та силу. Без якої ці люди вже не уявляють свого життя.
Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>
Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>
34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>
Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.
До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння. >>
Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>
Національний цирк України розпочав осінній сезон новою програмою — «Просто супер!». Незважаючи на показне, якесь тінейджерське звучання назви, нова вистава і справді емоційно вражає. «Цвяхами програми» є майже півсотні хижаків та ризиковані акробатичні трюки, окремі з яких виконують Ілля та Данило Страхови, зірки телепроекту «Україна має талант». Постановник шоу — народний артист України Володимир Шевченко, який за 40 років роботи в Київському цирку став легендою. >>
