Своїх не здаємо

Більше сотні активістів громадських організацій кілька днів тримали в облозі Жовтневий районний суд Запоріжжя, де в ці дні проходило слухання справ 41-го бійця 51-ї механізованої бригади, яких звинувачували в дезертирстві і в тому, що вони перейшли на територію Росії і кілька днів перебували там. Після повернення у хлопців відібрали телефони, їх повернули до військової частини А1978 у Запоріжжі, де військова прокуратура одразу почала вести допит. Тиск був такий, що один із бійців, 21-річний Михайло Холодов, не витримав і залишив межі частини. Однак потім, за підтримки адвокатів та рідних, таки повернувся. «Я злякався потрапити в СІЗО, — чесно зізнався він журналістам. — Прокуратура змушувала нас згадувати все, до дрібниць, що було там. Але їх не цікавило, як нас обстрілювали, як ми пили воду з калюж, як ми 12 днів на териконі чекали на підмогу, що в нас проти мінометів лишилися тільки гранати та автомати, хто там загинув і як загинув. Їх цікавило лише, як ми потрапили на територію Російської Федерації і як і чому ми повернулися».

Таке ставлення до людей, які пережили стрес, які бачили смерть і несправедливість, може мати фатальні наслідки, застерігають психологи. Сам Михайло зізнався, що в таборі на території Росії до нього підійшов снайпер і сказав: «А ти спритний хлопець. Я тебе тиждень на мушці тримав, а ти весь час крутився». «Цих хлопців у жодному разі не можна називати зрадниками. Якщо людина входить у стан, коли є загроза життю, у неї весь організм починає працювати лише на одне — на виживання. Тут треба бути обережними. Необачні допити можуть викликати ретравматизацію, яка в окремих випадках може вилитися в інтроект насильника, коли людина починає мстити всьому світу за свій біль», — пояснює «УМ» психіатр, який постійно має справу з психотравмами, Євген Тиковський.

Власне, саме до цих моментів апелювали адвокати Безоплатної екстреної правової допомоги Запоріжжя, які взялися захищати хлопців. «Я розумію, що прокуратурі потрібно встановити істину, і що за кожен вчинок має бути покарання. Але треба бути гуманними і людяними. Чомусь жоден посадовець, жоден офіцер не спромігся запитати про психологічну допомогу хлопцям», — констатує адвокат Тарас Дригайло. Він же зазначає, що багато упущень було і з боку самого командування — в деяких так званих «дезертирів» у військовому квитку не було ні печатки, ні запису, що вони приписані до якоїсь військової частини і відряджені в зону АТО. «Де-юре вони навіть не прийшли в армію і їх не можна назвати військовослужбовцями. З їхнього боку виходить, що це якийсь екстремальний туризм, за який ніхто не несе відповідальності. Але хто і на якій підставі дав їм зброю і відправив на поле бою?» — цікавиться адвокат.

Чи ці аргументи, чи гаряча підтримка волонтерів подіяла на суддів, але всіх хлопцiв випустили під особисте зобов’язання. На радощах і волонтери, і військові просто в залі суду заспівали «Ще не вмерла». «Співали всі — і хлопці з комендатури, і охорона суду. Для нас ці хлопці в будь-якому разі — герої, оскільки пройшли таке пекло, яке нам і не снилося. І ми добиватимемося повної їхньої реабілітації. А ще ми хочемо, якщо дозволять, організувати їм екскурсію на Хортицю, щоб знали, за що воювати», — повідомила «УМ» одна із запорізьких активісток Ірина Губенко.