Культурний мілітарист Олександр Книга

06.06.2014
Культурний мілітарист Олександр Книга

Засновник та президент «Мельпомени Таврії», директор Херсонського театру ім. Куліша Олександр Книга під час вручення паспорта фестивалю.

Останнім часом обов’язковим атрибутом Херсона у травні був міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Заснований у 1998 році, він щорічно тішив місцевих театралів цікавою афішею, географія якої множилася з кожним наступним форумом. Але цього року проведення фестивалю зi зрозумілих причин опинилося під загрозою. Чимало колективів, які вже запланували собі візит до Херсона, через події в Україні змушені були терміново анулювати заброньовані квитки. І лише нестримний оптиміст Олександр Книга, засновник та президент «Мельпомени Таврії» і директор Херсонського театру ім. Куліша, на базі якого проходить фестиваль, вирішив не капітулювати перед обставинами і... розіслав запрошення на урочисту церемонію відкриття.

«Якщо розгорілося багаття, треба постійно підкидати дрова, щоб воно не згасло»

— Олександре Андрійовичу, зараз такий час, що автори навіть одноденних мистецьких проектів воліють перенести їх на спокійніше майбутнє. Ви ж у цей драматичний для всієї країни час вирішили провести тижневий фестиваль...

— Скажу чесно, сумніви були. Але врешті-решт «Мельпомену Таврії» ми таки вирішили провести. Мені здається, коли взяти паузу, як нам дехто радив, то до цього фестивалю можна так і не повернутися. Це вже якщо розгорілося багаття, то треба постійно підкидати дрова, щоб воно не згасло. Ви знаєте, адже легко не було ніколи. Ми починали у 1998 році, коли країну охопили невизначеність, зневіреність, коли у всіх були жахливі затримки з зарплати. Я пригадую, як нам видавали зарплатню тапочками... І ось у цій «зоні комфорту» ми вирішили робити «Мельпомену Таврії». Вийшли на карнавальну ходу, а до мене з обласної влади телефонують: це що, актори вже страйкують через заборгованість із зарплатні? Та ні, відповідаю, у нас карнавальна хода з нагоди відкриття нового фестивалю. З тих пір це стало традицією — у перший день фестивалю місто разом з акторами виходить на вулицю. Цього року наша хода мала дві дуже показові відмінності. Прийшло багато молоді, а домінуючими кольорами акції були блакитний і жовтий. Це справді тішить і вселяє надію, що ситуація таки зміниться на краще. На фестиваль цього року завітали 9 театрів з України, творчі колективи з Португалії, Латвії, почесні гості з Республіки Білорусь та Угорщини, всього було показано 16 вистав.

— Ваш фестиваль пройшов під гаслом «Україна — єдина країна!». Але, судячи з буклета, де вміщені рядки з поезій Тараса Шевченка, спершу ви таки орієнтувалися на 200-річчя з дня народження Кобзаря?

— Так, спершу в нас була саме така ідея. Велична дата, яка відзначається цього року, зобов’язувала, і вистав відповідної тематики, як ви розумієте, у наших театрах нині вистачає. Але ситуація, що склалася в країні, втрутилася і у наші творчі плани. Тому афішу фестивалю довелося перекроювати. Хоча відкривав наш форум Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», який показав виставу «І мертвим, і живим, і ненародженим» за творами Т. Шевченка. Цей колектив на нашому фестивалі отримав диплом у номінації «Самобутність візуального втілення поезії Тараса Шевченка».

«Треба йти, говорити, переконувати, наполягати — тільки так»

— Знаю, що колективи до вас мають добиратися за власний кошт. Це ж як треба було зацікавити португальських акторів, щоб вони за п’ять тисяч кілометрів приїхали до Херсона?

— У нас із португальським театром із CTB Teatro de Braga міста Брага давня дружба. Вони до нас збиралися в попередні роки. Але тоді, на жаль, ми не змогли виконати їхні вимоги. Треба було побудувати склади декорації — майже однокімнатну квартиру, де б усе функціонувало, рухалося, де реально можна було б жити. Ми не встигли. Але від ідеї зіграти спектакль для херсонської публіки вони не відмовилися, підготували іншу виставу, «Малюнок Пікассо» Дж. Хетчера, яка не така складна технічно, і таки зіграли її у Херсоні. (До речі, ця вистава мала ще й додаткове обрамлення: у фойє театру працювала виставка студентів-дизайнерів із херсонських навчальних закладів, які виставляли свої роботи у стилі Пікассо). У попередні роки, повторюся, афіша була помітно щільнішою — у середньому щодня грали по три-чотири вистави. Нині ж, виходячи з ситуації, ми розширили жанрові межі фестивалю. Так, однією з найактивніших локацій цього року стала Green Zone поблизу театру. Де проводилися не лише творчі зустрічі, концерти, а й читки п’єс (увазі публіки свої нові п’єси представили Анатолій Крим, Тетяна Іващенко, Андрій Курейчик. — Авт.)

— Як мені відомо, фестиваль не лише приймав гостей, а й сам устиг погостювати...

— Так, у День прикордонника з концертною програмою «Україна — моя земля» ми їздили до наших військових, що несуть службу на кордоні з Кримом. Вирішили таким чином їх підтримати. Адже мистецтво — це також зброя, дієва і ефективна. Ми всі повинні не забувати про це, бути такими культурними мілітаристами.

— До вас на традиційну щорічну нараду приїздили директори українських театрів. Серед яких, мабуть, було чимало заздрісників: наче всі й в однакових умовах, але для більшості провести такий фестиваль, як у Херсоні, — це щось неймовірне.

— Ви знаєте, на посаді директора Херсонського театру імені Куліша я працюю уже 25 років, протягом яких змінилося п’ятнадцять керівників області. І всіх їх мені вдавалося переконати у тому, що такий фестиваль місту, Херсонщині необхідний. Треба йти, говорити, переконувати, наполягати — тільки так. Бюджет фестивалю — це не лише державні кошти, а й спонсорська підтримка.