Іде війна народна

«Брали всіх, без розбору»

Розстріл під Волновахою бійців 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади став однією з перших безглуздих, але від того не менш трагічних сторінок у неоголошеній війні на сході. Навіть в. о. міністра оборони Михайло Коваль визнав, що головною причиною трагедії стало те, що хлопців кинули в зону бойових дій неукомплектованими і необстріляними.

Лише зараз, після того, що сталося, командування звернуло увагу, як проводили мобілізацію. «Коли почали розбиратися, то з’ясувалося, що брали всіх, без розбору — і з епілепсією, і з алкоголізмом, і багатодітних. Брали на 10 днів, а вийшло, що надовго. Нікому нічого не сказали, куди везуть, — лише у провідника в дорозі дізналися, що на схід. Тому те, що сталося, рано чи пізно мало статися»,— розповідає «УМ» громадський активіст із Володимира-Волинського Роман Мартинюк, який постійно тримає контакт із земляками.

Але і після цього ситуація з мобілізованими не прояснилася. Після трагедії їх пообіцяли відправити назад на Рівненський полігон, однак керівництво армії прийняло рішення передислокувати всіх до Миколаєва «для продовження навчань». На обурення і протести матерів, які навіть пішли перекривати міжнародну трасу на Ягодин, міністр оборони лише попросив «не ставити особисті інтереси вище державних». У бригаді спалахнув бунт — прибувши до Миколаєва, понад 1000 мобілізованих відмовилися виходити з вагонів і розвантажувати техніку. Врегулювати ситуацію вдалося лише за участі військових та народних депутатів, які терміново відбули з Волині до Миколаєва. Однак багато питань, передусім, коли відбудеться обіцяна парламентом ротація тих, хто відслужив 45 днів, залишилися відкритими.

Критична ситуація виникла і в Дачному, біля Донецька, де базується КП бригади.  «Агресивно налаштовані також бійці 2-го батальйону бригади, який досі перебуває на Рівненському полігоні. Солдати, та й офіцери, на власні очі та на власній шкурі відчувають ПАТОВІСТЬ ситуації, в яку загнали 51 ОМБР — найбільшу військову частину Сухопутних військ України — керівники ОК «Північ», ОК «Південь» та генерали Генштабу. Хлопці вже готові у них стріляти. Генерали вже ходять частиною у бронежилетах!» — повідомляв Роман Мартинюк на своїй сторінці в мережі «Фейсбук».

Хто крайній?

Є питання у громадськості й щодо ходу розслідування обставин розстрілу під Волновахою. Зокрема, ходять чутки, що вище командування намагається зам’яти справу, оскільки в результаті можуть випливти не дуже привабливі факти. Наприклад, обставини загибелі сімнадцятого бійця бригади, водія «швидкої» Любомира Кузьміна.

А його смерть можна назвати трагічною випадковістю чи злочинною недбалістю. У той день Любомир на «швидкій» за наказом командування виїхав, щоб зустріти і привезти на місце трагедії начальника інженерної служби ОК «Південь» полковника Ковальського. На дорозі їм зустрівся блокпост місцевої самооборони, про який ніхто не був попереджений. Побачивши людей у чорному без розпізнавальних знаків, «швидка» розвернулася і почала тікати. Самооборонiвці ж, маючи інформацію, що терористи часто використовують захоплені спецавтомобілі, відкрили вогонь на ураження. «Полковник Ковальський, перебуваючи по той бік блокпосту, не повідомив ні тих, ні інших, що авто їде саме за ним і що блокпост організували свої. Саме на совісті полковника Ковальського смерть 17-го волинянина! Про це знає генерал Пушняков, командувач Сухопутних військ, про це знає генерал Хомчак, командувач ОК «Південь», про це знають сотні солдатів та офіцерів 51-ї ОМБР, тепер про це знаєте й ви!

Якщо хтось вважає, що ця смерть випадкова і її обставини можна не розслідувати, поясніть це рідним загиблого!» — обурюється Роман Мартинюк.

Про цю смерть нишком розповіли солдати і запорізькому репортерові Геннадію Волкову, який побував у 51-й бригаді. Але на люди — «не положено». Натомість рідні загиблих, які отримали на руки свідоцтва про їхню смерть, у графі «причини смерті» з подивом виявили, що солдати загинули не під час виконання бойового завдання, а «на вулиці» від «поранень внаслідок нападу з метою вбивства чи нанесення ушкодження». Начебто дрібничка, але люди з таким записом можуть бути позбавлені пільг, передбачених для учасників бойових дій. Бо ж не доведено. Так само, як у часи Великої Вітчизняної війни люди, які масово отримували похоронки із «пропав безвісти» замість «загинув», були позбавлені будь-якої допомоги з боку держави. Але ж зараз не 40-ві!

Цікаво, що у саботажі генерала Хомчака звинувачують і бійці батальйону, який дислокується на півночі Луганської області. «Хомчак не видає патріотам, які прибули, зброю, бронежилети, каски. Військовослужбовці вважають, що генерал-лейтенант таким розпорядженням просто саботує АТО і необґрунтовано піддає ризику життя наших солдатів», — відзначає журналіст із Луганська Всеволод Філімоненко.

Роман Мартинюк припускає, що оригінали документів, які стосуються ситуації під Волновахою, можуть десь зникнути, а крайнім намагаються зробити командира 51-ї ОМБР полковника Володимира Яцківа. Останній супроводжував загиблих бійців, і його просто з летовища забрали до реанімації з серцевим нападом. «Від моменту розстрілу під Волновахою полковника Яцківа нестримно пресували генерали з однією вимогою — добровільно взяти вину на себе!!! Пропонували погодитись — а потім ми тебе не залишимо, інакше сядеш на все життя!! Саме тому в Рівному під час церемоній із «200-ми» не було генералів», — стверджує активіст.

Якщо треба — з-під землі дістанем

Тим часом громадськість не лише контролює діяльність армії, а й активно допомагає мобілізованим солдатам. Днями Міністерство оборони відзвітувало, що станом на 2 червня від фізичних та юридичних осіб надійшло 128,1 млн. гривень. Але це — офіційно. А неофіційно — десь на таку ж суму люди вже надали допомоги бійцям особисто. Купують усе — від шкарпеток та берців до бронежилетів та тепловізорів. Та ж 51-ша ОМБР, перед тим як виїхати на схід, була повністю відремонтована і приведена до бойової готовності жителями Володимира-Волинського та околиць. «Люди там місяцями працювали, найкращих ремонтників із колишніх колгоспних станів зібрали, щоб довести техніку до ладу. Ми закупили 900 акумуляторів, по всій області зібрали дистильовану воду, щоб залити в машини. Люди більше мільйона перерахували готівкою, і ще десь на таку суму було зроблено робіт», — розповів «УМ» Роман Мартинюк, який разом із Костянтином Зінкевичем є одним з організаторів цієї всенародної толоки. Вони і зараз підтримують бригаду, доправляючи туди бронежилети, одяг, засоби гігієни, прилади нічного бачення, харчі. Купують — і везуть, щоб передати особисто в руки.

«Проблема в тому, що бійці, які беруть участь в АТО, досі живуть за директивами мирного часу. Їм раз на рік видається бушлат, форма, берці. А те, що в польових умовах воно все зношується за місяць, нікого не цікавить. Раніше вони змушені були це купувати за власні кошти, але в полі це практично неможливо. Тому громадські активісти везуть усе: і біноклі, і бронежилети, і розвантажувальні жилети — ми на Львівщині налагодили свій цех із пошиття таких жилетів та спецодягу», — говорить ініціатор руху «Ефективна оборонна ініціатива» Ігор Вінтонів зі Львова. Днями він iз колегами відвезли на Харківщину для прикордонників, передислокованих із Західної України, «подарунків» на 50 тисяч гривень. Зношуваність взуття можна пояснити й іншими причинами — один з останніх тендерів на постачання берців на суму 4,86 млн. гривень виграла свого часу фірма ТОВ «Індастріал Девелопмент», наближена до доньки колишнього міністра оборони Лебедєва. Однак на сайті фірми вказано, що вона займається випуском... металевих виробів та комплектуючих для сільгосптехніки. Тим часом договір на поставку було підписано в березні цього року — уже новим урядом.

Цікава ситуація і з бронежилетами. Наприкінці травня Міноборони уклало низку угод з ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Темп-3000» на придбання бронежилетів на загальну суму 80,71 млн. гривень, повідомляє «Вісник державних закупівель». Половину з них виробники мають доправити на армійські склади до кінця червня, решту — до кінця липня. А поки що солдати більше розраховують на підтримку рідних та небайдужих людей. «Наш зять тиждень казав купити їсти варити — ми йому передали; купити форму — ми їм передали; він просив нас: треба бронежилети й каску — ми замовили, вже не знаю, в якій області. Нам сказали 350 доларів — ми купили за 350 доларів. Він за свій взвод переживав. Купили шльопанці, бо босі», — цитує слова родички загиблого під Волновахою Олександра Артимука видання «Нововолинськ діловий».

Люди у нас і справді такі: якщо треба — то з-під землі дістануть. Але основна проблема в забезпеченні армійських підрозділів для активістів — сама доправка вантажів. «Військове командування нам не допомагає, а частіше й заважає. Наші друзі-прикордонники, коли дізналися, що ми хочемо передавати через частину, сказали прямо: «Хочете передати — передайте з рук у руки. А ні — тоді не треба нічого, ми вас не знаємо, а ви нас», — говорить Ігор Вінтонів. За його словами, зараз активісти громадських організацій об’єднуються і налагоджують свої шляхи постачання армії.

Але активісти все ж сподіваються, що та ж РНБО та інші структури таки звернуть на них увагу і будуть співпрацювати. «Нам багато не треба — хоча б організувати супровід. От ми везли бронежилети, але на блокпостах могли виникнути проблеми, адже це спецзасоби. І де у нас довідка, що ми веземо їх прикордонникам, а не сепаратистам? Виручали лише особисті зв’язки», — каже Ігор Вінтонів. Він переконаний, що боєздатність армії і безпека бійців — це спільна справа усіх: і командування, і простих громадян. Інакше перемоги нам іще довго не бачити.