Спілкування заради...

      Прикметно насамперед те, що в Білорусі як на рівні мас-медіа, так і на рівні обивательському — проект створення Єдиного економічного простору не викликав аж ніякого резонансу. Мої колеги-журналісти щиро дивуються, спостерігаючи за тим, як в Україні киплять пристрасті стосовно ЄЕП. Складається враження, що білоруські еліти настільки байдужі до всього, пов'язаного з ЄЕП саме тому, що для країни це об'єднання не має ніякого емоційного забарвлення, крім підкреслено ідеологічного.

      У вересні президенти Білорусі, України, Росії і Казахстану домовилися провести черговий саміт стосовно формування ЄЕП. Очевидно, що лідери «четвірки» усвідомлюють, що втілити ідею в життя непросто, щоб не сказати — нереально. Звичайно, за словами Леоніда Кучми, на перший час вистачить і 13 угод, які сприятимуть створенню зони вільної торгівлі. Утім, якщо у Києва є своя, чітко окреслена вигода — змусити Росію відмовитися від обмежень у двосторонній торгівлі, і насамперед домогтися права одержувати в Україні ПДВ на російські енергоносії, то Мінськ подібної мети не має. На думку незалежного білоруського експерта Валерія Карбалевича, суперечності між учасниками ЄЕП схематично можна зобразити так: Казахстан зацікавлений у зниженні тарифного транспортного навантаження, Україна — у зниженні навантаження на залізничні тарифи, а серед ключових інтересів Росії — установлення національного режиму для інвестицій. А Білорусь? У чому може полягати її вигода від входження в ЄЕП? Схоже, що відсутність зримого інтересу змусила Олександра Лукашенка простодушно заявити, і тим викликати на себе гнів Володимира Путіна, що «якщо не буде конкретних результатів за підсумками попередньої зустрічі, то ЄЕП, навіть після вересневої зустрічі, ризикує перетворитися в неефективну структуру, подібну СНД».

      Для білоруського лідера, на думку Карбалевича, угода про ЄЕП (і це одна з причин «незговірливості» Лукашенка) — похорон мрії про реставрацію СРСР чи схожого на Радянський Союз утворення. Гасло «Назад, у СРСР», яке ще кілька років тому спокусливо для багатьох білорусів лунало з вуст їхнього президента-інтегратора, вкотре зазнало фіаско.

      Згадані вище «конкретні результати», вiдсутнiсть яких прогнозує  білоруський президент, таки залишаються під великим сумнівом. По-перше, прагнення «пристосувати» економіки чотирьох країн одну до одної, та хоча б — російську до білоруської, вже були в нашій новітній історії, і успіхами в рамках Союзу Росії та Білорусі не увінчалися. Наразі варто враховувати насамперед те, що податкове навантаження в Білорусі залишається вищим, ніж у Росії. А це впливає на конкурентоздатність білоруських товарів. Забезпечення повної уніфікації податкових систем двох країн — мета, якої важко досягнути, переконані мінські експерти. У Росії, як відомо, діє трирівнева система оподатковування (федеральна, регіональна і місцева), а в Білорусі — дворівнева (республіканська і місцева). Але навіщо в такому випадку, кажуть прихильники ЄЕП, тотожність податкових систем? Країни Євросоюзу, приміром, вирівняли лише основні види податків — на прибуток, додану вартість, майно, а також акцизи і прибутковий податок.

      На даний момент економічні і політичні інтереси єепівської «четвірки» і, відповідно, правлячих еліт, не збігаються у багатьох позиціях. Великий російський капітал має види на власність у Білорусі, особливо на об'єкти нафтохімічного комплексу і газорозподільчої трубопровідної мережі. Згадаймо, що  «газове» питання, що загострило конфлікт між Путіним та Лукашенком і ускладнило союзні відносини, виникло не тільки з суто ринкових міркувань.

      Розбіжності в газових тарифах загрожують серйозними ускладненнями й у справі об'єднання грошово-фінансових систем. У Білорусі та в Росії різні думки щодо того, образно говорячи, у хвіст чи в голову інтеграційного потяга поставити вагон з єдиною валютою — російським рублем. У Мінську дехто з чиновників переконаний: колись потрібно зняти з білорусько-російського кордону митницю, як вони вважають — поставлену там в інтересах російського газо-транспортного консорціуму ; узгодити законодавство, запровадити єдині принципи ціноутворення, у тому числі на енергоносії. Російський уряд наполягає на іншій послідовності: спочатку — єдиний рубль, а потім, у перспективі, — все решта. Серед згаданої «решти» — й така потрібна Мінську розмова про компенсацію за стягування в російський бюджет ПДВ із товарів, що відвантажуються в Білорусь. Для Білорусі це 120—140 мільйонів доларів збитку щороку.

      Росії об'єктивно невигідно скасовувати експортне мито на газ і нафту для України і Білорусі. Однак, якщо виходити з підписаних документів, вона готова на це піти. Колись, буцімто невдовзі. При цьому ніяких зобов'язань щодо вирівнювання внутрішніх і зовнішніх цін на енергоносії Росія не давала, тому скасування експортного мита не обов'язково призведе до такого ефекту. Вже сьогодні Росія враховує, що їй за якийсь рік-два доведеться піти назустріч вимогам СОТ щодо підвищення внутрішніх цін на енергоносії до світового рівня. Коли це станеться, учасники ЄЕП купуватимуть російську нафту та газ за світовими цінами незалежно від того, буде існувати «єдиний економічний простір» чи ні.

      Про потенціал ЄЕП можна говорити тільки з урахуванням особливостей даного інтеграційного об'єднання, розмірковують мінські експерти. ЄЕП створюється «згори», він є винятково політичним рішенням, каже Карбалевич. У такий спосіб може бути сформована інституціональна структура з єдиними правилами, але її успіх буде залежати від бажання бізнесу грати за цими правилами. Незалежно від проголошуваних цілей саме підприємства чотирьох держав визначать працездатність і ступінь інтеграції в ЄЕП. Цей простір формується вольовим рішенням без реально існуючої економічної бази, без функціонуючих кооперативних зв'язків між виробниками. Поштовхом до його розвитку може послужити те, що частка взаємної торгівлі країн СНД у загальному обсязі їхньої експортно-імпортної діяльності постійно знижується. Якщо в 1996 р. вона складала 35 вiдсоткiв, то в 2000 — 27,8, а торік — 26 відсотків. Створення зони вільної торгівлі в ЄЕП може змінити цю негативну тенденцію до протилежного, оскільки 88 вiдсоткiв регіонального товарообігу всередині СНД відбувається між Росією, Казахстаном, Білоруссю й Україною.

      Що, здавалося б, поганого для Білорусі в ідеї побудувати вільний ринок у рамках ЄЕП? Нічого, якби справді йшлося про вільне переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили без застережень, винятків і особливих статусів. Будь на те політична воля глав держав і законодавчих органів, договір про єдиний економічний простір можна було б викласти у двох тезах. Перша — країни домовляються скасувати усі види тарифних і нетарифних обмежень. Друга — регламентація штрафних санкцій для тієї держави, що порушить принцип вільної торгівлі. Для цього не потрібно створювати наднаціональні органи, переходити на єдину валюту й уніфікувати податки, — розповів про свою мрію один з чиновників Мінекономіки Білорусі.

      В Угоді з формування ЄЕП сказано, що колись буде запроваджено зону вільної торгівлі, потім єдині правила конкуренції і вже опісля застосовуватимуться субсидії й інші форми державної підтримки. Схоже, що Москву влаштовує перетворення ЄЕП у протекціоністський блок з торговими бар'єрами від іншого світу. Але це просто цвях у труну білоруської економіки, тому що половина білоруського експорту спрямована за межі СНД.

      Якщо найбільші побоювання України викликало положення про те, хто, власне, повинен займатися створенням ЄЕП, то офіційний Мінськ не влаштовує насамперед невиразне буркотіння про наслідки реалізації «різнорівневої і різношвидкісної інтеграції». Олександр Лукашенко вбачає тут російську пастку для вбогої економіки своєї країни.

      У Концепції формування єдиного економічного простору представлена програма заходів для формування ЄЕП. У ній сказано, що «завершення формування зони вільної торгівлі є першочерговим і базовим етапом формування ЄЕП». Білорусь і Росія спробували було перестрибнути цей етап — і одержали на виході важкий конфлікт. До того ж Олександр Лукашенко вперто не хоче зауважувати того, що сусідня Україна давно декларує свою мету — вступ у ЄС і СОТ, так що вона, швидше за все, і зупиниться на етапі зони вiльної торгiвлi з членами ЄЕП.

      Олександр Лукашенко потрапив у гранично складну ситуацію. Білоруська економіка є серед «четвiрки» найбільш нереформованою і непідготовленою до роботи в режимі вільної торгівлі. Ті два роки, які «бацькі» залишилося (принаймні згідно iз законодавством) побути біля керма держави  обіцяють бути і політично складними. Адже реально Лукашенко має зіпсовані відносини з Путіним, до того ж останнім часом у нього категорично не виходить розмова з Кучмою. А в сумі це дає те, що Олександр Лукашенко невиправно втратив роль інтеграційного месії, що для його особистісного світогляду та амбіцій є тупиком. Тупиком, безболісного виходу з якого немає навіть через єепівські двері.