На подачі

      Генеральна прокуратура України нарешті зробила те, що неодноразово обіцяли її нинішні та колишні керівники: передала до суду справу про вбивство журналіста з Донбасу Ігоря Александрова. Цей акт став вельми сумнівним подарунком аж до третьої річниці загибелі редактора телерадіокомпанії «Тор» із міста Слов'янська, якого, нагадаємо, було до смерті забито бейсбольними битками на східцях перед дверима офісу.

Прокурори, суди, перевертні

      Спочатку, якраз у сумні роковини, ціла низка відповідальних чиновників ГПУ публічно заявила, що справу, розслідування якої остаточно завершено, «днями» буде передано до Верховного Суду, і той, мовляв, має визначитися з обласним апеляційним судом, що проводитиме повторний процес. Адже повернути справу до Донецька ніяк не можливо, бо тамтешній суд уже судив — та повністю виправдав! — краматорського бомжа Юрія Вередюка, котрий добровільно визнавав себе найманим кілером для журналіста.

      Потім на кілька тижнів запала пауза. Яку, зрештою, насмілився порушити офіційнім запитом до Генпрокуратури столичний Інститут масової інформації. З відповіді слідчих, отриманої цією громадською організацією та незабаром оприлюдненої на інтернет-сайті ІМІ, випливають дуже цікаві та несподівані речі. По-перше, як можна зрозуміти, попри обіцянки керівництва Генпрокуратури тримати громадськість у курсі розвитку подій по резонансній справі, її давно вже тихцем передано до Верховного Суду. Ба більше, ВСУ встиг визначитися з місцем проведення процесу. Жереб упав на Луганськ, «уславлений» судовою розправою над банкіром Борисом Фельдманом, так званою «бандою найманих убивць Вадима Гетьмана та Євгена Щербаня», а також низкою напівзакритих процесів над корумпованими донбасівськими служниками Феміди.

      Отже, по закінченні сезону суддівських відпусток процес має розпочатися. І його, цілком вірогідно, постійно гальмуватимуть неявки головних свідків, адвокатів звинувачуваних, представників родини загиблого слов'янського телевізійника. Вистачить зволікань якраз до президентських виборів. Власне, багато хто з вітчизняних оглядачів дотримується думки, що «справу Александрова», як і ще гучнішу «справою Гонгадзе», будь-що відтермінують на «після виборів». Проте, вочевидь, ті, хто такі рішення приймає, завважили, що не слід класти до однієї кишені відразу дві небезпечні пропагандистські бомби. Отже, менш резонансний варіант — «справу Александрова» — таки запустили в останній момент до судової машини.

      Цікаво, що зі «справи Александрова» довелося, доволі штучно, вилучити всю лінію місцевих «міліціонерів-перевертнів», які, за твердженням слідства, чи то умовили, чи то примусили Вередюка взяти на себе тяжкий злочин. Тепер ступінь кримінальної провини того ж підполковника міліції Ігоря Криволапова, котрого було арештовано «александрівською» оперативною групою ГПУ ще на початку весни, слідчі з'ясовуватимуть окремо. Непоспіхом, бо нещодавно термін попереднього ув'язнення Криволапову було подовжено аж до листопада ц.р. Тож цілком доречні на процесі Александрова запитання: чи з власної ініціативи діяли «перевертні», чи на то був відповідний наказ зверху, вочевидь, зависатимуть у повітрі.

      Ще пікантнішою є та деталь, що трьох міліціянтів притягнуто до слідства за нібито примушення бомжа Вередюка до самообмовляння, а той офіційно ще продовжує бути... обвинувачуваним у вбивстві журналіста Александрова. Адже виправдальний вирок Донецького апеляційного суду Юрієві Вередюку було свого часу скасовано Верховним Судом України, а провести додаткові слідчі дії по справі завадила нагла (та вельми підозріла) смерть цього «злочинця за власним бажанням».

Інфаркт як три крапки

      Коли навесні 2002 року «самозваний» кілер Вередюк несподівано сконав «від серця» (на яке ніколи раніше не скаржився), а кількома днями потому ВСУ виніс вердикт про необхідність розпочати розслідування по новому колу, багатьом спостерігачам у регіоні здавалося, що «справу Александрова» загнано в безнадійний кут. Дійсно, єдиний обвинувачуваний уже нічого додати до своїх зізнань був фізично не в змозі, інших фігурантів слідство не запропонувало, так само безваріантним залишався і головний мотив злочину: анонімні недоброзичливці «замовили» відлупцювати одного городянина, а дурний бомж Вередюк переплутав і забив до смерті зовсім іншого.

      Так воно, мабуть, і залишилося б аж до сьогодні, якби не активність «шукачів правди» — звільнених з органів внутрішніх справ Краматорська оперативників Ігоря Сербіна та Олега Солодуна, підтриманих народними депутатами-опозиціонерами Володимиром Стретовичем та Григорієм Омельченком. Екс-міліціянти не втомлювалися публічно заявляти: Александрова було замордовано саме за його професійну діяльність, зокрема, за серію телевізійних передач «Без ретуші», в якій, за допомогою Солодуна та Сербіна, викривалася корупція в місцевих органах влади, зокрема тісний зв'язок керівництва тутешніх силових органів з організованим злочинним угрупованням «17-та дільниця», що з розмахом діяло на терені сусідніх Слов'янська та Краматорська.

      За деякими версіями, колишній шеф Генпрокуратури Святослав Піскун ініціював нове розслідування по «справі Александрова», аби за допомогою наданого Солодуном та Сербіним компромату завдати удару добре згуртованій донецькій правоохоронній номенклатурі та розставити у ключовому регіоні своїх людей. Проте у вирішальному герці зазнав поразки, отже, змушений був піти. Коли ж до керівних фотелів Генпрокуратури сіли саме представники «донецьких» — Віктор Пшонка, котрий у своїй блискавичній кар'єрі не оминув щабля прокурора Краматорська, та перший шеф ГПУ Геннадій Васильєв (прокурор Донецької області за часів, коли Пшонка працював у Краматорську, а в місті хазяйнувала майже легендарна «17-та дільниця»), — питання «правильного завершення» резонансної кримінальної справи набуло принципового значення. Тим більше — невідворотно наближаються вибори.

Абонемент на чорну лаву

      Згідно зі скупими відомостями, що їх «контрольовано» розголосили відповідальні чиновники Генпрокуратури з приводу передачі до суду завершеної слідчої справи, замовником убивства журналіста Ігоря Александрова визнано підприємця зі Слов'янська, директора фірми «Укрліга» та водночас активного члена злочинного угруповання «17-та дільниця» Олександра Рибака. Безпосереднім організатором «акції» виступав нібито його молодший брат Дмитро Рибак, якому допомагали троє молодих городян, котрi нині також перебувають за гратами. Мотивом тяжкого злочину визнано помсту Александрову у зв'язку з його професійною журналістською діяльністю. Обвинувачення спирається головним чином на ст. 121 ч. 2 Кримінального кодексу («Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого, — карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років»).

      Водночас слідство, як можна було зрозуміти з офіційних заяв на цю тему заступника начальника прес-служби Генпрокуратури Юрія Бойченка, не встановило жодних фактів безпосередньої причетності до резонансного злочину працівників органів внутрішніх справ. Трьох міліцейських службовців на чолі з колишнім заступником начальника Краматорського міськУВС Ігорем Криволаповим, що нібито умовили Вередюка «прийняти» на себе гріх душогубства, судитимуть, як уже згадувалося вище, окремо і не скоро. Якщо нинішній суд у «справі Александрова» завершиться тихо-мирно, то неважко спрогнозувати, що на наступному «міліцейському» процесі захист висуне виграшний мотив службового недбальства. Мовляв, у місті довгий час крутилося понад 800 слідчих та оперативників зі столиці та обласного центру, «нашараханих» президентською вказівкою — будь-що розкрити та закрити злочин, — начальство тиснуло, вимагаючи результату, ну й от, наважились на маленький аматорський спектакль. Що дозволить потроху спустити «справу міліціянтів-перевертнів» на гальмах.

Малою кров'ю, сильним ударом?

      Незалежні експерти по справі відзначають, одначе, великий ризик того, що під час судових слухань «проста та ясна» схема злочину, накреслена слідчими ГПУ, зазнає несподіваного руйнування. По-перше, обвинуваченню доведеться докласти сил, аби пояснити громадськості, яким чином організатор злочину Рибак-старший упродовж кількох років лишався поза увагою численних слідчих груп по справі, тоді як незалежні ЗМІ та політики з регіону з першого дня називали його ім'я серед найвірогідніших замовників убивства. На думку Сербіна та Солодуна, таємний банкір угруповання «17-та дільниця» рятувався завдяки своїм тісним зв'язкам із провідними чиновниками донецької обласної влади та за рахунок «колекції» нищівного компромату на цих впливових друзів, зібраної під час неформальних зустрічей.

      Але якщо навіть у судовій залі діятиме неписана домовленість: у присутності Феміди ані словом не згадувати про контакти з «правильними пацанами» (які, здебільшого, зараз перебралися до стольного Києва), то доведеться, як мінімум, вигадати іншу причину майже депутатської недоторканності родини Рибаків. А це буде непросто. До того ж сам Олександр Рибак (якщо він, звичайно, по кількох місяцях інтенсивних допитів у Генпрокуратурі ще зберіг якийсь загашник компромату) старанно триматиме під час судового процесу козирного туза в рукаві, готовий ефектно кинути його на стіл у разі несприятливого для себе розвитку подій.

      Ще одним фактором непередбачуваності на майбутньому процесі може стати поведінка родини загиблого журналіста. Зокрема, відомо, що під час «процесу Вередюка» представник обласної прокуратури публічно припустився брутальних висловів на адресу сина загиблого Ігоря Александрова, намагаючись дезавуювати його заяви про явну непричетність до справи якогось там бомжа. Молодий гарячий хлопець може зараз пригадати служителям юриспруденції ту несправедливу образу. Відомо також: удова загиблого Людмила Александрова демонстративно допомагала грошима родинам затриманих по справі «бойовиків» Онишка та Турсунова, вважаючи, що хлопцям штучно «ліплять» убивство, до якого вони не мають відношення.

      А головне — вочевидь, не можна скинути з терезів фактор президентських виборів, що стрімко наближаються. Хто може знати, чи раптом не віднайдеться якраз до старту судового процесу скандальна пачка фотознімків — брати Рибаки в колі перших осіб регіону та навіть держави, яка нібито зникла із сейфу забитого бейсбольними битками Александрова. За таких умов анонсований судовий процес набирає рис ризикованого бейсбольного матчу з непередбачуваним результатом. Проте в екзотичній грі, як відомо, треба вміти не лише зробити вдалу подачу, а й при необхідності бігати чимдуж від бази до бази.

ПРЯМА МОВА

Олег СОЛОДУН, колишній працівник Краматорського міськУВС, експерт по «справі Александрова:

      — Угруповання «17-та дільниця» вкладало гроші не лише в Рибака. У Краматорську до сьогодні діють інші підприємці, якi так само виникли, ніби «із повітря», а по суті — на бандитські гроші. Тому Рибака не здадуть. Є дані, що «вантажитися по повній» мусить молодший із Рибаків, Дмитро. Бо якщо старший відчує, що його здають, він таке може розповісти!

      Я певен, що Рибак, як кажуть у відповідних колах, — лише «прокладка», отже, існує інший замовник смерті Александрова. І це людина владного кола. Вона поставила Рибака перед вибором — або сам сядеш, або, мовляв, заткнеш пельку тому клятому журналістові. Ім'я цього справжнього замовника я можу назвати Генеральному прокурору Васильєву, та чи слухатиме він мене?

Володимир СТРЕТОВИЧ, голова Комітету Верховної Ради з боротьби з корупцією та організованою злочинністю:

      — Притягли до відповідальності тих, хто безпосередньо виконував замовлення на вбивство. Але ті, хто був диригентом, хто замовляв і оббілював свій мундир, сьогодні ще залишаються поза увагою. Я маю на увазі тих, хто наглядав за проведенням слідства, як того вимагає закон, — представників Генеральної прокуратури, прокурора Донецької області, котрий тепер заступник Генерального прокурора, — вони уникли покарання.

ХРОНІКА «СПРАВИ АЛЕКСАНДРОВА»

3 липня 2001 року

      Керівника Слов'янської телекомпанії «Тор» Ігоря Александрова вранці побито в під'їзді офісу його фірми. Через три доби, не приходячи до тями, журналіст помирає у реанімації.

Серпень 2001 року

      Слідчі прокуратури та міліції вперше згадують версію найнятого невідомими кілера-бомжа Вередюка.

Листопад 2001 року

      Завершену розслідуванням справу з одним обвинувачуваним, Юрієм Вередюком, Донецька обласна прокуратура передає до суду.

17 травня 2002 року

      Суддя Іван Корчистий (зараз — достроково відправлений на пенсію) виправдовує Вередюка за браком доказів, хоча той охоче визнає свою вину.

19 липня 2002 року

      За тиждень до касаційних слухань справи у Верховному Суді України, куди Вередюка викликали повісткою, він раптово помирає. Офіційна версія — серцевий напад.

Жовтень 2003 року

      Генеральний прокурор України Святослав Піскун робить заяви про розкриття «справи Александрова». Проте невдовзі Піскуна звільняють із посади.

13 лютого 2004 року

      У Донецькій області арештовано підполковника МВС Ігоря Криволапова, дільничного інспектора Євгена Дроздова. Ще одного краматорського міліціонера Олега Тамбовцева оголошено в розшук. Пізніше цих трьох буде обвинувачено у намаганнях пустити розслідування по хибному сліду за допомогою залученого ними Вередюка.

Липень-серпень 2004 року

      Генпрокуратура, очолювана Геннадієм Васильєвим, заявляє про чергове розкриття убивства Александрова та наступну передачу справи до суду.

      Далі буде.