«Межигір’я» для втікачів

Із вогню та в полум’я

Журналіст Всеволод Філімоненко виїхав iз Луганська. «Там зараз господарюють бандити, ситуація гірша, ніж у Криму. Викрадають звичайних людей, вбивають цілі сім’ї, забирають майно та бізнес. Усіх незгодних переслідують, фото українських активістів розклеюють по всьому місту iз закликами стріляти по них на ураження, — поділився з «УМ» Всеволод. — Люди масово тікали з Луганська. Зараз вже просто бояться вийти з дому, бо стріляють на ураження по всiх, хто рухається. Виїхати дуже складно. Гляньте на веб-камери, місто майже порожнє».

Тікаючи від цього жахіття, люди не сподівалися, що опиняться сам на сам з низкою проблем, оскільки влада не вважає їх переселенцями, втікачами чи біженцями. Приїхавши до Києва, журналіст два тижні шукав організацію, яка б опікувалася переселенцями зі сходу. «Обдзвонив усі офіційні інстанції, звернувся до безлічі громадських організацій. Всюди лише розводили руками — мовляв, нічим допомогти не можемо. По суті, ми для них — туристи, що просто дивляться столицю», — скаржиться Філімоненко. Тим часом у людей немає коштів, бо в когось заблокували рахунок у банку, хтось дуже швидко збирався і не взяв цінні речі, або був пограбований сепаратистами по дорозі.

Сподіватися на те, що все найближчим часом стане на свої місця, як обіцяють офіційні органи, не випадає. «Навіть якщо АТО за місяць усіх терористів зачистить, то доведеться ще рік чи два стабілізовувати ситуацію в регіоні — на цей момент більше тисячі одиниць зброї розійшлося в Луганській області по руках. Востаннє, коли все виходило з-під контролю (в 97-му році, після вбивства кримінального авторитета Доброславського), правоохоронцям знадобилося три роки, аби переловити бандитів», — поділився з «УМ» один із переселенців, який з відомих причин просив не повідомляти його ім’я.

За його словами, зараз ситуація набагато складніша: зброя потрапила до рук учорашніх безхатченків та маргіналів, які начепили георгіївську стрічку і з автоматами штурмують магазини з криками: «Ми армія сходу! Все цінне віддавайте на потребу революції». «У 90-х бандити не крали мирних людей. Та найстрашніше, що міліція майже на 90% на боці сепаратистів, бо вони розуміють, прийде нова влада, їх посадять», — каже співрозмовник «УМ».

У гості до Пшонки

У пошуках підтримки люди, які спонтанно приїхали до столиці, ідуть найчастіше на Майдан. Найчастіше їх спрямовують до кримського намету, де вже третій місяць активісти самотужки вирішують проблему розселення біженців із Криму. Тепер до цього додалися ще й проблеми українців зі східних регіонів. Після багатьох спроб вирішити ці питання на офіційному рівні активісти разом із координатором Ради біженців Майдану Гайде Різаєвою вирішили діяти на власний розсуд. «УМ» уже писала про ультиматум, оголошений Гайде офіційним структурам. Оскільки ж реакції не було, самосели разом з активістами Кримської сотні Самооборони навідалися до колишнього маєтку Генпрокурора Пшонки. «Наші звернення до влади нічого не дають. На самому початку вони видавали місця в закритих санаторіях, але тепер кажуть, що тимчасове житло закінчилося. Тому ми вирішили розселяти людей самотужки», — заявила тоді Гайде Різаєва.

Такий демарш мав відповідний резонанс, передусім серед таких же бійців Самооборони, як і Гайде. До них звернувся комендант «Межигір’я», який запропонував звільними для переселенців Будинок охорони. Невдовзі туди переїхали 26 осіб як зі сходу України, так і з Криму, там готові прийняти ще 70. Журналісти «УМ» на власні очі вирішили подивитися, в яких умовах опинилися «брати зі сходу».

Будинок охорони був добудований у лютому цього року. Умови тут непогані: у кімнатах по два ліжка, є душ, туалет і міні-кухня з газовою плитою. Біженців годують разом iз працівниками та охороною «Межигір’я» тричі на день. «Проживати там біженці зможуть стільки, скільки дозволить статус «Межигір’я», обмежень немає. Гроші, отримані від відвідувачів за вхід до «Межигір’я», намагаємося раціонально розподіляти та витрачати на наші потреби», — каже комендант маєтку Денис Тарахкотелик.

Самі волонтери раді, що хоч одну проблему вдалося вирішити, але розуміють, що це — крапля в морі. «За моїми даними, близько тисячі людей втекли зі сходу країни. Багато виїхало в Дніпропетровськ, у Львів. Частина в Києві опинилась. І тут з’ясувалося, що нікому до них немає діла. Ми з Гайде ледь не плакали від безсилля, бо щодо кримчан депутати прийняли постанову про статус біженців, а східняки взагалі не мають ніякого юридичного захисту. Фактично люди опиняються на вулиці, а держава нічого для них не робить. А повернутися додому вони бояться, коли під вікнами постійно стріляють та вибухають гранати», — говорить активіст Кримської сотні Дмитро Дубцов.

А «Кожум’яки» стоять порожні

Після того як активісти з Майдану голосно заявили про проблеми з переселенцями зі східних регіонів, кілька громадських організацій та ініціатив запропонували свою допомогу. «Аби люди не втрачали час, нехай звертаються одразу до мене, Гайде, чи координаційної ради на Майдані. Ми не можемо розселити всіх одразу, але нікого не залишимо в біді. Також ми створюємо громадське об’єднання, аби вже мати якусь вагу в очах офіційної влади», — заявив «УМ» керівник інтернаціональної сотні на Майдані Руслан Расулов.

Тим часом у самому Києві є маса будівель, які просто стоять порожніми. Свого часу під час будівельного буму в столиці з’явилися цілі вулиці багатоповерхівок, які нині практично незаселені. «Ми вирішили підтримати одну ініціативу, яка займається проблемами біженців, і створити реєстр незаселеної житлової площі в столиці. А таких квартир є чимало. Взяти хоча б вулицю Воздвиженську на Подолі — вона відносно недавно забудована, але коли ввечері пройтися, то можна побачити, що там лише кілька вікон світиться. Решта квартир або стоять порожні, або виставлені на продаж», — говорить активіст руху «Автономний опір» Олександр Коріньков.

У поле зору активістів потрапив і сумнозвісний котеджний комплекс в урочищі «Кожум’яки». Свого часу він замислювався як елітне містечко для дипломатів та ділових людей. Однак перспектива жити в западині, оточеній зусібіч горами, припала до смаку не всім, тож наразі там ніхто так і не оселився. Більшість будівель у «Кожум’яках» належать «Укргазбанку», тож держава може запропонувати банку віддати будівлі в тимчасову оренду переселенцям під державні гарантії до вирішення питань безпеки в регіоні. Таку ж схему можна запропонувати і приватним готелям та хостелам, які стоять наполовину порожні.

До речі, під час Другої світової війни Велика Британія використовувала приватну власність (великі маєтки та замки) для потреб населення та армії, повернувши все після війни з компенсаціями. І цей досвід варто взяти на озброєння.