Ще донедавна так виглядала панорама стародавнього Львова.
У списку ЮНЕСКО Львів перебуває вже 15 років. А це означає, що його унікальність відома на карті світу. Сумнівів немає: місто слід зберігати у такому вигляді, який воно мало, коли потрапило до світової спадщини. Специфіка Львова в тому, що він має унікальний історичний ландшафт. «Знамениті архітектори та скульптори творили неповторний урбаністичний образ міста. Вони приїздили із Західної Европи, переважно з Північної Італії чи Південних земель Німеччини, привносячи нові европейські віяння, — розповідає «УМ» Оксана Бойко, старший науковий співробітник Інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Коли постало питання про внесення Львова до списку спадщини ЮНЕСКО, найвагомішим аргументом «за» стало те, що в місті є велике нашарування різних стилів, які гармонійно співіснують, творячи своєрідний комплекс — готика, ренесанс, бароко, класицизм, історизм, модерн у різноманітних варіантах».
«Краєвид міста був сформований iз різночасових будівель і споруд. Його акцентують вежі, шпилі, бані церков і костелів, — продовжує Оксана Бойко. — Дахи, так званий п’ятий фасад, визначають панораму архітектурного комплексу міста. Тому дуже важливим є їхнє збереження — висота, форма, матеріал, оздоблення. Сьогодні ми бачимо, як у цей «інтелігентний» міський краєвид агресивно вклинюються новобуди. Своїми громіздкими габаритами та примітивною архітектурою вони руйнують історичне середовище. Те середовище, яке ми зобов’язані перед світовою спільнотою оберігати. Перше, що впадає в око, це висота цих новобудов».
Із прикрістю доводиться спостерігати, скільки таких монстрів з’явилося в місті впродовж останніх років. Скандалом обернувся хмарочос, збудований на Личаківській, 33а. Якщо порівняти світлини краєвиду міста «до» і «після», то на другій із них побачимо масивну, високу сучасну новобудову, яка закрила частину старовинного міста. Архітектурна недолугість настільки обурила львів’ян, що питання про зменшення цього монстра виносили на сесію міської ради. Новобудова височіє над містом та псує загальну панораму, затуляє вежу Корнякта та навіть Ратушу. І хоча забудовник має всі дозволи на будівництво, та неозброєним оком видно, що ці дозволи «білими нитками шиті». І як би палко депутати та чиновники не ганьбили недобросовісного забудовника, верхні поверхи досі так і не «зняті».
«На прикладі новобудови на Личаківській, 33а можна прослідкувати схему, за якою у буферній зоні історичного ареалу виростають «гриби», — відзначає Оксана Бойко. — Знайшли будиночок, який має статус фонової забудови і, за законом, повинен зберігатися, але в окремих випадках, за погодженням пам’яткоохоронних структур, дозволяється його реконструкція. Ухвалою міської ради затверджено дозвіл на нове будівництво на місці фонового будинку, не звертаючи уваги на його статус. Тоді забудовник замовляє історико–містобудівне обґрунтування з «потрібним» висновком. Гроші вирішують усе. В обґрунтуванні відзначаються габарити нової будівлі, де замість висоти гребеня даху часто «випадково», порушуючи державні будівельні норми, зазначають висоту в стінах. І таким чином з’являється ще кілька поверхів — мансардових, які «не рахуються», бо формально є дахом. Таким чином Львів «збагатився» ще одним сучасним монстром. І всі «папери» є, але втрачений історичний будинок, зруйнована урбаністична структура міста, понівечений культурний ландшафт, у більшості випадків — порушені права мешканців».
Яскравим прикладом знищення міського ландшафту став хмарочос на вулиці Кубанській, який уже кілька років стоїть незаселеним. На думку фахівця, через абсолютно дилетантську архітектуру… До речі, в його історико–містобудівному обґрунтуванні було відзначено сім поверхів, натомість виріс 12–поверховий монстр. «Схожа ситуація і з будинком на вулиці Чернігівській, — продовжує перелічувати монстри–новобуди архітектор–реставратор. — Він вбудований у рядову забудову вулиці, з чільного боку дещо вищий від сусідніх будинків, однак у глибину ділянки схід часто підноситься до «своєї» висоти, закриваючи величезною брилою панораму міста, що є спадщиною ЮНЕСКО».
Сьогодні прикро спостерігати, як Львів швидким і впевненим кроком вкривається такими висотними пухлинами. Зруйновані цілі дільниці віллової забудови в районі вулиці Єфремова. Знищена садибна забудова Погулянки. На невеличкій вулиці Кольберґа неподалік головного корпусу Львівської політехніки новобуд безсоромно вклинився у простір костелу Святої Маґдалени. Хмарочоси окуповують територію зооветеринарної академії, один iз них — на вулиці Тершаківців — вийшов чомусь за межі «червоної лінії»! Новобудами спотворено вигляд вулиць Підмурної, Шухевича, Соборної, рогу Гнатюка—Наливайка...
«Львів не має затвердженого історико–архітектурного опорного плану, без якого не можна розробити генеральний план історичного міста, — констатує Оксана Бойко. — На опорному плані повинні бути відзначені пам’ятки різних рангів, цінні будівлі, фонова і дисгармонійна забудова, чітко нанесені всі охоронні зони та ареали. Генеральний план для такого міста, як Львів, неможливо розробити без історико–архітектурного опорного плану. Але у сучасній Україні можливе все. Тож Львів — місто списку ЮНЕСКО — має генеральний план без опорного».
Якби такий історико–архітектурний опорний план був, то не виникло б ситуації зі шпиталем «Народної лічниці» на вулиці Озаркевича, 4. «Новий корпус шпиталю збудовано 1938 року, проте Українське товариство медиків, що його зініціювало, було створено у 1903 році. Воно хотiло створити заклад, який би допомагав українцям, та й зрештою всім потребуючим, — розповідає пані Бойко. — Митрополит Шептицький виділив для цього ділянку, яка належала метрополії Української греко–католицької церкви ще з XVI століття. На ній розташовувалися броварня та будинок, у якому мешкав пивовар (XVIII ст.). У ті часи чи не кожен монастир мав свою броварню, де варили пиво. Організатори лічниці, затвердивши 1903 року статут, відкрили її в будинку, де жив бровар. Адаптацію приміщень під амбулаторію виконав відомий український архітектор Іван Левинський. У тій першій лічниці працювали визначні лікарі: Євген Озаркевич, Мар’ян Панчишин, Тит–Євген Бурачинський... Ця лічниця працювала до 1938 року, поки громада не спромоглася побудувати нові приміщення. Після чого старий корпус функціонував як лабораторія, де виготовляли ліки. До слова, саме в ту лікарню завезли перший у Галичині рентгенапарат». 1985 року об’єкт внесли до списку пам’яток архітектури та містобудування. А в січні 2014 року, не зважаючи ні на історію, ні на статус пам’ятки, будівлю на третину знищив потенційний забудовник.
Ще 2007 року частину ділянки на Озаркевича, 4, де стоять лікарняні гаражі та будинок, у якому функціонувала перша лічниця, віддали в оренду, дивним чином присвоївши їй номер 4а. Але найцікавіше те, що будинки на цій ділянці приватизували і чомусь залишили під номером 4. «Отут клубок і заплутали. Відщеплену землю під номером 4а віддали в оренду, а будинки на ній, під номером 4 — продали. Ну хіба це все не білими нитками шито?» — дивується пані Бойко.
На щастя, чи то через активний громадський спротив, чи через «круглий стіл» з усіма зацікавленими сторонами, цього разу питання вирішили на користь пам’ятки і забудовник відмовився продовжувати будівництво. Про що на своїй сторінці в соціальній мережі повідомив мер Андрій Садовий. Забудовнику натомість дадуть іншу ділянку.
А ось вузенька та коротка вулиця Шухевича. Вже в першому кварталі 2014 року тут планують здати в експлуатацію «дзеркальний» будинок у стилі хай–тек. Хоча Європа від використання скла в історичній частині міста відмовилася давно.
«Архітектурне середовище, яке оточує незавершену новобудову, складається з будинків у стилі історизму кінця XIX ст. і модерну початку XX ст. І те, що зараз будують на вузенькій вуличці, — це просто неповага до тих знаменитих архітекторів, які творили старий Львів, — каже Оксана Бойко. — Скло як матеріал є агресивним для історичного середовища. Ще більше агресивність новобуду підкреслює його наріжне вирішення у вигляді гострого кута»…
Зрештою, Львів як пам’ятка ЮНЕСКО повинен мати свій представницький орган, який би слідкував за усім, що відбувається на території міста. Це навіть обов’язкова умова об’єктів Міжнародної культурної спадщини. Міські пам’яткоохоронці вже не один рік домагаються відновлення статусу заповідника у центральній частині міста (саме він мав би стати таким органом). На сьогодні вже навіть вдалося отримати частину необхідних погоджень та документів, однак питання зависло через традиційний брак фінансування. А члени Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, до якої належить і Оксана Бойко, у сучасних умовах борються з вітряками та залишаються просто статистами того, що вже зіпсовано.
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Усі ми прагнемо пізнати навколишнiй світ, їдемо в далекі чужі країни. Але часто забуваємо, що наша земля містить у собі багато нерозгаданих таємниць. Одне з таких таємничих місць розташоване на Черкащині — у серці загадкових трипільських земель. Журналiстка «УМ» відвідала цi трипільськi території й побувала в осередку культурної спадщини тих часів — історико-культурному заповіднику «Трипільська культура». >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Археологія завжди залишалася дещо «закритою» сферою, адже загалу, як правило, стає відома лише частина результатів діяльності археологів у вигляді сенсаційних знахідок. Але це — лише вершина айсберга, під яким — безперервна скрупульозна робота, що їй немає рівних за значимістю в дослідженні історії людства, зокрема дописемної. >>
