Трипільське житло, побудоване за всіма традиціями народів, які заселяли землю впродовж VI—III тис.до н.е.
Трипільська культура, що була розповсюджена на території України в VI—III тис. до н.е, овiяна загадками. Вчені досі точно не можуть сказати, звідки вона взялася і куди поділася. Дуже багато таємниць трипільці взяли з собою в небуття. І тепер археологи намагаються з’ясувати цей феномен.
Вона стала апогеєм розвитку людства періоду енеоліту. Це була справжня культура, яка випередила свій час. Трипільці за своєю діяльністю були землеробами і справжніми майстрами з обробки землі. Також вони мали високо розвинуту систему містобудування. Їх містоустрій досі дивує археологів усього світу.
Більша частина трипільських поселень зосередилася на території сучасної України, а її основним осередком стала Черкаська область. Тут розташовуються 11 поселень, iз яких найбільші — це «Тальянки», «Доброводи», «Чичиркозівка» та «Майданицьке». Усі ці об’єкти перебувають під опікою Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», що розташований у селищі Легедзине.
Цей музей-заповідник унікальний. У його фондах зберігаються автентичні пам’ятки, яким понад 5 тисяч років. На базі заповідника функціонує археологічна експедиція.
Музей розташований у мальовничому куточку Центральної України, серед зелених пагорбів і круч Черкащини, де колись народився та жив великий Кобзар. У фондах музею зберігається одна з найбільших в Україні колекцій кераміки. Аби розмістити все, не вистачає фінансування. «Потрібні виставкові вітрини, освітлення», — говорить директор музею-заповідника Владислав Чабанюк.
Біля музею розташувалися мальовничі мазанки, оздоблені в традиціях трипільського живопису. Відвідувачі можуть потрапити всередину, відчути атмосферу і справжній трипільський дух, який насправді панує в цьому місці.
Офіційно музей-заповідник функціонує з липня 2003 року. Але археологічні роботи ведуть тут із 1981 року. Започаткував їх український археолог Володимир Круц. І за 35 років діяльності вченим удалося дослідити 49 жител. Проте їх загальна кількість сягає близько 2700 одиниць. І це лише в Тальянках. «Тому роботи тут вистачить не на одне покоління. Треба дочекатися, поки з’явиться обладнання, за допомогою якого можна буде зробити комплексний аналіз матеріалів. Поки його ще не існує», — зауважує голова археологічної екпедиції заповідника Олексій Корвін-Піотровський.
Щороку сюди, на Черкащину, з’їжджаються студенти історичних та педагогічних університетів. «Студентам ми можемо виділити лише невеличкий обсяг роботи, адже вона потребує надзвичайної прискіпливості: один неохайний рух, і матеріал буде пошкоджено... Ця копiтка робота — це також внесок у науку» — зауважує пан Корвін-Піотровський. Таким чином студенти багатьох українських вишів Києва, Черкащини, Кіровограда мають змогу практикуватися в археологічній роботі.
До речі, для дослідження культурного шару привозили магнітометр із Великобританії. Саме той, котрим досліджували місцевість біля Стоунхенджу. Для того аби зрозуміти, де знімати культурний шар, потрібно зробити магнітну зйомку, де буде видно об’єкти, сховані під землею.
«Коли працюєш із землею, стаєш землезалежним», — діляться науковці. Саме тому ця місцевість не відпускає вчених зi своїх історичних обіймів.
Основа будь-якого успіху — небайдужість та любов до справи, які є тим чудодійним засобом, що перемагає всі негаразди. Так і тут. Музей відносно молодий і тримається переважно на ентузіазмі своїх наукових співробітників, а їх тут четверо. І до того ж, як кажуть, кожен і швець, і жнець і на дуді гравець. Звичайно, основна діяльність — це археологія та видобування пам’яток Трипілля, але якщо треба — можуть і стіни пофарбувати, і облаштувати територію для фестивалю.
«Держава не фінансує музей. Виділяє зовсім незначні кошти, — зауважує пан Корвін-Піотровський, — для порівняння, в Україні заробітна плата доктора наук 2800 грн. на місяць, тоді як у Європі — 4500—5000 євро». Тому дружний та творчий колектив музею шукає вихід із найскрутніших ситуацій. «До всього треба підходити з креативом», — каже Владислав Чабанюк.
Археологічні дослідження також традиційно держава не фінансує. Останній раз вона виділяла заповіднику кошти у 1994 році. В подальші роки розкопки проводили на гранти з інших країн, які здобуває пан Корвін-Піотровський, і на ці гроші він організовує археологічні дослідження. Цього року вперше надійшли кошти від українців, небайдужих до відродження нашої культури. «Цього року Інститут Президента Віктора Ющенка організував збір коштів, — говорить пан Чабанюк, — і ми змогли створити нормальні умови для експедиції: забезпечили харчуванням, закупили великі намети, якими користуватимемося впродовж наступних років, покрили транспортні витрати».
«Трипільська культура» становить значний інтерес для науковців усього світу. Сюди з’їжджаються археологи з багатьох країн Європи: Великобританії, Франції, Швеції, Німеччини, Польщі. Наразі сюди приїхала дослідниця доктор історичних наук із польського університету в Жешуві Мирослава Забільська-Кунек. Вона зазначила, що поляки дуже зацікавлені в дослідженнях феномену Трипілля.
Територія заповідника — це чорнозем, на якому сьогодні фермери вирощують культури, ведуть сiльськогосподарськi роботи, але таким чином перетворюють культурний шар на ріллю. Земля належить приватним особам, незважаючи на те, що вона перебуває під охороною держави. І для того, аби розпочати археологічні роботи, потрібно взяти дозвіл власника. «Де ви таке бачили, щоб земля, в якій міститься культурна спадщина України, належала підприємцям?» — запитує пан директор.
Цієї суботи, 8 серпня, історико-культурний заповідник уже всьоме проводить справжнє трипільське музейне свято. Це — день Толоки. «Наша основна мета — розповсюдити трипільську культуру, розповісти про неї якомога більшій кількості людей. Кожного разу ми організовуємо будівництво трипільської будівлі й залучаємо всіх охочих до цього дійства. Адже це можливість спробувати кожному помісити справжню глину, доторкнутися своєю рукою і... навіть ногою до трипільських традицій», — розповідає Владислав Чабанюк.
Цього разу на відвідувачів чекає цікава культурна програма: ліплення одноповерхового трипільського житла за автентичними традиціями, екскурсія по музею та огляд археологічних майданчиків, справжні трипільські вечорниці, де будуть виступати українські фольклорні гурти (Вертеп, Гонта, Дзвін). Відвідає захід із своїми казками «для дорослих» неперевершений Сашко Лірник. Атмосфера традиційно обіцяє бути приємною, веселою, а головне — трипільською. За бажанням тут можна буде переночувати на літній археологічній базі.
До речі, саме в такий спосіб історико-культурний заповідник уже збудував свій невеличкий музей просто неба, який є реконструкцією трипільських будівель часів енеоліту. У подальших планах дирекції заповідника зробити тут повноцінний скансен — не лише музей просто неба, а й цілий історико-культурний комплекс, де готуватимуть страви, які колись готували трипільці, носитимуть вбрання тієї доби i житимуть за традицiями далеких предкiв.
На сторінках нашої газети ми вже зустрічалися з відомим українським археологом і археозоологом, кандидатом історичних наук Олегом Журавльовим. Майже три десятиріччя своєї пошукової діяльності він присвятив давній грецькій колонії Ольвії, що неподалік мальовничого міста на Дніпровському лимані Очаків, овіяного звитяжною славою запорозьких козаків. >>
Минулого року, презентуючи у Запоріжжі книгу «Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву», письменниця Оксана Забужко висловила захоплення греблею Дніпрогесу, «довжелезним» проспектом Леніна (який щойно отримав назву Соборний). І зауважила: «Дивно, що у вашому місті немає пам’ятника Шевченку...» >>
Міжнародний скандал, що потихеньку розгорається у Львові, має всі шанси перерости на повноцінне протистояння наукових еліт з українською владою. Річ у тім, що київські чиновники «рекомендували» віддати Польщі цінний архів імені Оссолінських, що зберігається в Науковій бібліотецi імені Василя Стефаника, а польська сторона натомість віддасть Україні архів Наукового товариства імені Тараса Шевченка. >>
Вони нагадують паралельну реальність або Харків у минулому, гонористо проігнорований сучасністю. Варто звернути з тротуару центральних вулиць трішечки вбік, одразу перед очима з’явиться він — будиночок із дерев’яною верандою, яку догори обплів столітній дикий виноград. >>
Архітектори, члени Українського національного комітету Міжнародної пам’яткоохоронної організації ICOMOS, переконані — через новобудови, які руйнують історично сформований краєвид давнього Львова, місто може бути виключеним зі Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Це питання вже навіть було включено до порядку денного на минулорічній 37–й сесії Комітету Всесвітньої спадщини. >>
Археологія завжди залишалася дещо «закритою» сферою, адже загалу, як правило, стає відома лише частина результатів діяльності археологів у вигляді сенсаційних знахідок. Але це — лише вершина айсберга, під яким — безперервна скрупульозна робота, що їй немає рівних за значимістю в дослідженні історії людства, зокрема дописемної. >>
