Пошкоджена ікона Коронування Богородиці.
«Кар’єру» колекціонера Олександр Молодий почав ще в дитинстві, коли збирав марки. А вже у свідомому віці захопився графікою та стародруками. Тепер колекціонер «зупинився» на майже невивчених хатніх іконах Чернігівщини XIX століття.
Українські образи завжди приваблювали колекціонерів своєю неповторністю: «Українську ікону нарівні з візантійською я взагалі вважаю найкращим, що колись було у світовому іконописі. Адже вона — різна в кожному регіоні та часовому проміжку і настільки ж неповторна, — характеризує український іконопис колекціонер. — Для порівняння: російські ікони XVI–XVIII та й XXI століть відрізняються хіба що складом фарб. Там дотримуються дуже чітких і строгих канонів іконопису, де за зразок взято візантійську ікону. А в Україні чи не кожне село мало свого іконописця, який створював шедеври».
За словами колекціонера, тема хатніх ікон Чернігівщини XIX століття практично не досліджена. Відомо лише, що кілька десятків років тому в Росії хтось захистив за ними дисертацію. Проте роботи того мистецтвознавця знайти не вдається, адже інформація закрита. На самій Чернігівщині найбільшою колекцією таких ікон може похизуватися лише чернігівський заповідник імені Г. Галагана. Там 175 екземплярів збирали більше 50 років. Для порівняння: львівський колекціонер за 10 років зібрав 100 образів.
Свою колекцію Олександр Молодий започаткував випадково. «Якось вирішив придбати одну ікону, щоб повісити її вдома. Сталося це ще на початку 2005 року, а тепер на всю колекцію і стін домашніх не вистачить», — каже збирач старовини. Перший образ, який став «засновником» колекції, він добре пам’ятає, це був образ святого Миколая.
Головна особливість колекції в тому, що колись всі ті образи висіли по хатах звичайних городян чи селян. «Професійних ікон, які прикрашали іконостаси чи стіни в церквах, зараз уже й не купиш, — пояснює пан Молодий. — Я не застав той час, коли професійну ікону XVII сторіччя можна було придбати за 50 доларів. Тепер такі коштують кілька десятків тисяч. Тож більшість iз них — вже у чиїхось колекціях. Крім того, багато таких ікон згоріли разом iз дерев’яними церквами. А вцілілу частину, набагато меншу, перенесли в теперішні церкви. Натомість хатнi ікони Чернігівщини XIX століття — тема майже не досліджена, і у Львові я став першим, хто їх колекціонує».
За словами колекціонера, хатня ікона Чернігівщини XIX століття — це відгомін іконопису «мазепинської» епохи та поєднання богословського i народно–декоративного мистецтва. «Якщо в музеї уважно роздивитися іконопис мазепинських часів, то перше, що зауважуєш, — це пишні квіти навіть на обрамленнях, — розповідає фахівець. — Поступово ті квіти перейшли і в образи, написані в XIX столітті». А от наприкінці століття квіткова оздоба просто зникла з іконопису.
Прикметно, що хатні ікони писали на дерев’яних дошках. Відколи Олександр Молодий збирає такі образи, він не зустрів жодного, який був би написаний на полотні. Дерево стародавні іконописці брали найдешевше, та й малювали без попереднього ґрунтування. Адже коштувати такі ікони мали недорого — щоб на базарі для домашнього вжитку їх міг придбати навіть незаможний покупець.
Дивлячись на колекцію, відзначаєш, що час зробив кольори тьмяними, подекуди кольори сама відпала. Але колишню велич цих старовинних образів псує не лише час, а й епоха атеїзму. «З приходом радянської влади багато ікон знищили, не лише чернігівських — по усій Україні. У мене є образ, який хтось різав ножем, — розповідає колекціонер. — Ідеться про ікону Коронування Богородиці, дуже гарну, але вона вся порізана, при цьому добре видно, що починали глумитися саме з очей».
Свої ікони люди рятували і ховали під стрiхами. І вже у двотисячних образи почали продавати колекціонерам. Саме тоді їх активно взялися вивчати та досліджувати.
«Великою кількістю мотивів конкретно цей період іконопису не вирізнявся. Я нарахував до десяти сюжетів. На іконах найчастіше зображували тих, хто був найбільш шанований, — продовжує колекціонер. — Найпопулярніший образ — це Святий Миколай. Принаймні його ікон у моїй збірці найбільше. Звичайно, ще є багато Богородиці та Христа. Популярними були й зображення святих Варвари та Параскеви чи мотиви «Охтирської Богородиці» (варіації на тему чудотворної ікони). Менше, але зустрічаються образи святих Петра та Павла чи Івана–воїна, якого в Галичині на образах взагалі не зустрінеш».
Також зустрічаються на іконах образи архієпископа святого Феодосія Чернігівського (український церковний діяч періоду Руїни), який був популярним лише на цій території. Натомість популярної в іконописі «Тайної вечері» на чернігівських образах немає. Надто складних сюжетів на хатніх іконах не зустрінеш, адже малювали їх прості люди.
Крім того, на чернігівській іконі не зустрінеш тогочасний сільський одяг на святих або лики, написані з конкретних людей. Перенесення біблійних мотивів у сучасність іконописця характерна для західних регіонів України. А от хатні чернігівські ікони мали більш строгі зразки. Лики святих малювали більш–менш однаковими, переписаними зі зразків у церкві чи інших ікон. Те саме стосувалось і одягу.
«Правда, у мене є образ святої Параскеви, який зовсім не схожий на всі інші, — розповідає пан Молодий. — Її, ймовірно, художник малював зі своєї коханої. І лик, і одяг суттєво відрізняються від тогочасних зразків. Хоча зі ста ікон у колекції така — лише одна».
...Кожна ікона, що потрапляє до колекції Олександра Молодого, має свою історію. Але одна особливо запам’яталася. «У 2007 році в Києві на спеціальному ярмарку для колекціонерів я побачив дуже гарну ікону Святого Миколая, — розповідає колекціонер. — Хлопці, які продавали, хотіли за неї 250 доларів. Я кілька разів до них підходив і пропонував 200, проте вони так і не погодилися. А коли я вирішив, що так тому й бути — куплю ікону за пропоновану ціну, її вже продали... Я тоді дуже засмутився, та що поробиш. А через два роки я випадково вгледів «мого» Миколая на львівському Вернісажі. Ще й продали мені його за 150 доларів. Так він до мене повернувся».
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
