Триєдиний Бог, згідно з Євангелієм, вперше явився людям у час Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані. Сталося це майже 2000 років тому на Святій Землі. Коли 30–річний Спаситель вийшов на берег, над ним злинув Бог Дух Святий як осяйний голуб, а з неба долинув голос Бога Отця: «Це Син мій улюблений!». І тепер у пам’ять про цю подію християни відзначають Водохреще (Богоявлення, Йордан) — третє і завершальне свято різдвяного циклу.
Як зазначає владика Євстратій (Зоря), це свято в давнину було пов’язане з Різдвом і відзначалося в один день — як народження і в плоті, і в дусі. Тільки з IV століття між східними і західними церквами встановлюється єдність щодо святкування свята Різдва Христового 25 грудня. Найраніше свято Різдва відокремилося від Богоявлення у Римській церкві. Згодом відзначати Богоявлення окремо від Різдва почали і в інших двох центрах тогочасного християнства — Олександрії та Єрусалимі. В Україні–Русі про Водохреще вперше згадують в Іпатієвському літописі 1114 року.
За традицією, 18 січня українські християни дотримуються суворого посту, а в надвечір’я Водохреща справляють Голодну кутю. Подають пісні страви — смажену рибу, вареники з капустою, гречані млинці на олії, кутю та узвар. Як і на Святвечір, сідають до столу з появою вечірньої зорі. Годиться в цей вечір курити в хаті ладан чи пахуче зілля, малювати крейдою або олівцем хрести на хатньому начинні, дверях, господарських будівлях. За переказом, у ніч iз 18–го на 19 січня рівно опівночі на кожній річці відбувається диво: спокійна перед тим вода несподівано починає хвилюватися. Кажуть, що це «Ісус Христос входить у воду».
Наступного дня зранку ідуть до церкви, а потім хресним ходом — до водойми: річки, озера, ставка. Там священик освячує воду, і всі охочі набирають її до прикрашених посудин та несуть додому. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, домівку, криниці. Після Водохреща колись розпочинався новий весільний сезон, період вечорниць і гостин, що тривав аж до Великого посту.