Ось тобі тетеря з картоплею

Що то за хоми і зрази?

Отже, почнемо з різних млинчиків–оладок. Зимова пора — час для страв із багатої на рослинні білки квасолі, яку обов’язково радять включати у раціон тим, кому потрібно багато енергії, зокрема спортсменам. Ці білки будуть доречним повноцінним замінником м’яса для будь–кого, й організмові переробляти їх значно легше. Якщо зготуєте традиційні українські квасоляники з маком, то мало хто відразу навіть здогадається, з чого ця страва. Для її приготування беріть 2 склянки квасолі, 3 столові ложки борошна, склянку маку. Квасолю, як завжди, заздалегідь треба замочити на 4–5 годин. Бажано кілька разів упродовж цього часу злити воду — у такий спосіб можна позбавитися небажаного ефекту «здуття живота», який для багатьох стає причиною відмови від страв із бобових. Потім квасолю слід відварити до м’якості, присолити, вийняти з рідини і потовкти, пропустити через м’ясорубку чи подрібнити у блендері. Заздалегідь потрібно намочити і мак, а потім ретельно перетерти у макітерці. Далі поєднати квасоляну масу, борошно та мак — і замісити тісто. Відщипувати, викачувати у панірувальних сухарях — і робити невеликі круглі плескачі на зразок традиційних сирників. Смажити на олії з обох боків до рум’яного кольору. Насамкінець треба визначитися, якого — солодкого чи солоного — смаку бажаєте. Квасоляники можна притрусити цукровою пудрою — і подавати до чаю. Можна їх їсти зі сметаною, притрушеними свіжою зеленню або з підсмаженими шкварками з цибулею.

Якщо точно знаєте, що хочете не солодку страву, зготуйте квасоляні зрази з грибами. Для приготування потрібно: 2 склянки квасолі, 3 столові ложки борошна, цибулина, 150 г сушених або 300 г свіжих грибів. Тісто робимо майже так, як і в попередньому рецепті, — із перетертої присоленої відвареної квасолі та борошна. Попередньо розмочені сушені чи почищені свіжі гриби спочатку відварюємо у підсоленій воді, дрібно ріжемо і підсмажуємо на олії з дрібно порізаною цибулиною, у кінці присмачивши сіллю і чорним меленим перцем. Формуємо з тіста кульки, розплескуємо їх у долонях і начиняємо грибами з цибулею. Обкачуємо у панірувальних сухарях і обсмажуємо з обох боків на олії. Подаємо із засмажкою з цибулі та (або) сметаною.

Традиційні українські «пундики» — горохвяники, які подекуди ще називали хоми. Їхня основа — м’ячки або, по–сучасному, пюре зі звареного цілого гороху чи вариво з горохового борошна. Раніше горохвяники смажили на сковороді в олії або пекли у печі на капустяних листках. Для приготування потрібно: 2 склянки гороху, 2 столові ложки борошна, дещиця соди, за смаком сіль, мелені чорний перець і мускатний горіх. Із такого набору інгредієнтів матимемо пісні млинці. Якщо додамо яйце і ще кілька ложок борошна — смакуватимемо непісну страву. У будь–якому випадку спочатку горох замочуємо на кілька годин і варимо його до м’якості, посоливши–поперчивши. Далі охолоджуємо і перемелюємо на м’ясорубці. Потім додаємо борошно, соду (хто хоче — і яйце), трохи меленого мускатного горіха, якщо ще треба, сіль–перець — і ретельно вимішуємо тісто. Воно має бути не дуже крутим. Далі розігріваємо сковороду з олією, викладаємо у неї горохову масу чайною ложкою, підсмажуємо з обох боків і переміщаємо у глибоку миску. Хоми найкраще присмачити перетертим із сіллю часником з олією або підсмаженою цибулею зі шкварками.

Лемішка як визначник дівчачої долі

Із діда–прадіда гречкосії українці із гречаного борошна робили страву, яка називалася лемішка. Стосовно інгредієнтів на кілька порцій це — 2 склянки борошна і склянка окропу. Втім не все так просто. Дуже важливо: ретельно усе вимішати, після того як у підсушене гречане борошно вилити окріп. Невміння це робити раніше могло вартувати дівчатам на виданні заміжжя. Існувала навіть прикмета–страшилка: «Якщо дівка погано вимішає лемішку, то як хто візьме суху грудку нерозмішаної гречки і покладе її під бігун дверей, то та дівчина вік заміж не вийде». Добре вимішану лемішку, щоб упріла, ставили на нетривалий час у піч, її нині господиням заміняє духовка. Заправляти таку кашу можна просто олією, олією з подрібненим часником, сметаною, шкварками з підсмаженою цибулею.

Якщо лемішка залишалася (холодною вона не смачна), із неї робили іншу страву — плескану. Додавали яйце, знову ретельно розмішували, додавали ложку–другу пшеничного борошна, формували невеликі розплескані круглячки, обкачували у пшеничному борошні і смажили на олії. (Обкачувати можна у натертих iз черствого батона сухарях або насінні — конопляному або кунжутному). Ще, складеними у горщик, плескани запікали у печі.

Із гречаного борошна та пшона (порівну) можна зготувати класичну тетерю. Спочатку треба тримати на вогні пшоно у воді, поки воно не розвариться. Потім влити у нього розколочене у воді гречане борошно і довести до кипіння. За густиною тетеря має нагадувати відому українську страву — куліш: бути за консистенцією подібною до негустої сметани. І цю страву традиційно можна заправляти просто олією, засмажкою з цибулею, шкварками, вершками. Ще один варіант складників тетері: спочатку добре розварена картопля, а вже потім — пшоно і гречане борошно. Часто присмачували цю страву подрібненим (перетертим) часником з олією та сіллю.

Їли наші предки класичну тетерю з житніми чи пшеничними галушками. Ця страва вже називалася рябко. Замість галушок або разом iз ними могли вкидати у горщики картоплю.

Пшоняники можна зробити із пшоняної каші. Щоб трансформувати її у тісто, треба масу розтерти, додавши яйце або просто трохи води і ложку–дві пшеничного борошна. А далі, як завжди: сформували круглячки, обкачали у борошні чи сухарях і посмажили на сковорідці. Пшоняники раніше подавали із засмажкою з цибулі й хроном.

Смачного!